Все статьиВсе новостиВсе мнения
Мнения
Журнал
Красивая странаРейтинги фокуса

Зайчик Дюрера. Чи будуть в Україні священики займатися хрестинами, вінчаннями та спасінням душ

Зайчик Дюрера. Чи будуть в Україні священики займатися хрестинами, вінчаннями та спасінням душ

Стан церкви та мирян можна описати словами Джонатана Свіфта «Ми достатньо релігійні, щоб ненавидіти один одного, але недостатньо релігійні, щоб любити»

5600

В одному із залів віденського музею Альбертіна висить велика позолочена  рама з невеликим малюнком. Альбрехт Дюрер. «Feldhase» (Заєць). 1502 рік. Дивовижно реалістична робота. Жодної зайвої  непереконливої лінії. Замислююсь, намагаюсь пригадати щось подібне із нашого мистецького надбання  тих часів.

Не вдається –  спадають на пам'ять лише потемнілі ікони з неусміхненими  святими, які з докором дивляться на різнобарвний світ. І жодного зайчика, мишки чи хоча б метелика. Невже іконописцям  не хотілося зобразити щось із звичайного життя? Мабуть хотілося. Але з Константинополя із століття в століття приходили інструкції по канонічному зображенню біблійних сюжетів, в яких регламентувалось все: колір,  персонажі, композиція,  навіть правила складання пальців рук на іконах. Свобода творчості не передбачалась.

Чому західний варіант розвитку цивілізації виявився більш динамічним і гнучким ніж сусідній східний? Без сумніву, одна з  домінуючих причин – релігія. Але ж вона і в нас і на Заході має однакове першоджерело – Біблію. Невже від того п’ятьма чи трьома пальцями творити хресне знамено залежить так багато? Малоймовірно. Чи може католицький целібат був рушієм прогресу, а багатодітний батюшка – гальмом? Непереконливо. Важкий для розуміння догмат філіокве (у православних дух святий сходить від Бога-отця, у католиків – і від Бога-отця і від Бога-сина), скоріше за все, теж не був найвагомішою перепоною розвитку продуктивних сил.

Інколи в розмовах, які часто переходять від проблем локальних до глобальних висновків і узагальнень, я задаю співбесіднику запитання: «Чому на Заході проектували величні готичні храми, створення яких тривало інколи кілька століть? І архітектори добре усвідомлювали, що вони не побачать квітку на вершині шпиля. Навіть сьогодні є зразок такої філософії будівництва –  барселонський собор Саграда Фамілія.  Назвіть приклад такого свідомого «довгобуду» в православній традиції. Чому не було?»

Дійсно, навіть Софійський собор в Константинополі  побудували лише за 5 років (навіть при тому, що в процесі монтажу, купол двічі падав). Ісаакієвський собор в Петербурзі, правда, ніяк не могли завершити 40 років, але це просто із-за поганої організації процесу. Наш Київський Володимирський собор складно знаходив кошти, тому перше богослужіння затрималось аж на 20 років.  Так що, як контраргументи ці приклади використовувати не варто. Простої відповіді  немає.

У нас часто використовують термін «візантійщина». Але без тлумачення, чому це так недобре.

Доводиться зазирати в давню візантійську історію. І тут починаєш розуміти, чому ця імперія, при надзвичайній любові до розкішних вбрань, ритуалів та іконостасів, собори ставила на підкорених територіях , як прикордонні стовпи. Важлива була кількість культових споруд, а не їхня монументально-естетична складова. І в Україні є гарні, але непотрібно  антисейсмічні приземкуваті базиліки, просто перекопійовані з візантійських зразків.

Мабуть, найважливішим в структурі Візантійської імперії  було майже повне злиття світської і церковної влади.  Дослідники придумали навіть спеціальний  термін – цезарепапізм. Імператор був фактичним главою церкви, а церковні доходи йшли в державну казну (цікаво, якби такий фантастичний експеримент провести хоч на місяць в Україні, то наскільки виріс би наш бюджет?) Тому і гроші в першу чергу витрачались на армію, численних колоніальних адміністраторів, розваги імператора і… на безплатний хліб для народу. Можливо, й проїзд на громадському транспорті був безкоштовний для пенсіонерів, але я не знайшов про це згадок  в історичних джерелах.

Ієрархічну структуру держави копіювала церква

Якийсь період цей симбіоз був доволі ефективний – ситі несвободу витримують набагато легше.  Катастрофа і кінець імперії прийшли в 1453 році (як не дивно, це могло трапитись і на півстоліття раніше, але турків, які домінували вже  на значній території Візантії було розбито в 1402  році  Тімуром (Тамерланом) та його командою завойовників. Візантія зверталась за допомогою і до Московії. Але «брати по вірі» подумали і відмовили – якщо «Москва – третій Рим», то хай він горить той  Константинополь з його імператорами та патріархами. Але про всяк випадок продовжували називати нову турецьку столицю Царградом.

Розвиток суспільств часом робить непередбачувані кроки. Турки не використали «добру традицію» завойовників  -- вирізання іновірців, котрі не бажають долучатись до державної релігії окупанта. Стратегічний розрахунок  підказав султанам, що центр православ’я варто залишити в Константинополі і навіть фінансувати його потреби. Логіка досить проста і сформульована ще Першим Римом – divide et impera – розділяй та володарюй.

Якщо знищити прабатьківщину православ’я, цілком можливо, його ослабілі  окраїнні території перейдуть під вплив католицизму – ворог буде об’єднаним. А якщо дві гілки християнства будуть чубитись  між собою, то це тільки на користь інтересам Оттоманської імперії. Відрізаний на століття від  християнського світу, Константинопольський патріархат міг продукувати лише згадані вже інструкції, які консервували розвиток церкви і робили неможливою появою реформаторів. Але цей консерватизм, можливо нині Україні і на користь – кожна помісна церква будує себе по подобі тієї первинної візантійської – й просто зобов’язана бути державницькою.

Католицька церква  працювала в принципово іншій ситуації. Екстериторіальність, паства розпорошена по величезній кількості королівств, князівств, герцогств Європи, вимагали , так би мовити, «креативності» для завоювання душ. Готичні собори -- одна з таких геніальних ідей.

Ці споруди проектувались з розрахунку на те, що можуть одночасно вмістити все доросле населення середньовічного міста. Один хороший проповідник міг доносити ідеї церкви відразу цілій громаді. Та й для бюджету Ватикану це було вигідно - легше утримувати одного доброго пастора, ніж десять несправних. Будівництво величезного храму  давало постійну роботу великій кількості кваліфікованого люду – каменярам, склярам, скульпторам, вітражистам, столярам, ковалям.  Гуртувалась міцна громада, яка не терпіла нероб. Правда, монополізм католицької церкви, вже в часи Дюрера довів її до глибокої кризи. Але про це краще прочитати  в творах лідера Реформації  -- Мартіна Лютера, який писав легкою і доступною мовою, яка і зараз не сприймається архаїчною.

Живемо ми в тривожний час. Стан церкви та мирян можна описати словами Джонатана Свіфта «Ми достатньо релігійні, щоб ненавидіти один одного, але недостатньо релігійні, щоб любити».

Сподіваюсь, це минеться і будуть священики займатися хрестинами, вінчаннями та спасінням душ. Не забуваючи, що у нас світська держава, в якій атеїст чи агностик  теж мають своє право на невіру і скептицизм, гарантовані Конституцією України.

56
Делятся
Google+
Загрузка...
Подписка на фокус

ФОКУС, 2008 – 2017.
Все права на материалы, опубликованные на данном ресурсе, принадлежат ООО "ФОКУС МЕДИА". Какое-либо использование материалов без письменного разрешения ООО "ФОКУС МЕДИА" - запрещено. При использовании материалов с данного ресурса гиперссылка www.focus.ua обязательна.

Данный ресурс — для пользователей возрастом от 18 лет и старше.

Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентство ИнА "Українські Новини", в каком-либо виде строго запрещены.

Все материалы, которые размещены на этом сайте со ссылкой на агентство "Интерфакс-Украина", не подлежат дальнейшему воспроизведению и/или распространению в любой форме, кроме как с письменного разрешения агентства.

Материалы с плашками "Р", "Новости партнеров", "Новости компаний", "Новости партий", "Инновации", "Позиция", "Спецпроект при поддержке" публикуются на коммерческой основе.