Почти дома. Как украинки в Польше обустраивают свою жизнь

Українки Вікторія та Ганна опинились у Польщі, тікаючи від війни. Одна з них знайшла роботу і продовжує займатися тим самим, що й в Україні. Інша планує повернення додому. А ось Дар'я живе у Польщі вже давно. Цього року вона відкрила свій салон та працевлаштувала біженку.

"Всі, хто у нас працює — з України. Ми не спеціально, так вийшло", — каже Дар'я.

Українки у Польщі: Вікторія. Майстриня манікюру, яку оцінили у Варшаві

— Я виїхала до Польщі, Варшави, в перший день повномасштабної війни 24 лютого.

Тоді у Варшаві я мала багато знайомих, плюс там багато років живе моя бабуся. Я не подавала заявок на соціальні виплати, тому що не потребую їх так, як, можливо, інші люди. Ідентифікаційний код PESEL оформила трохи згодом, тому що в перші тижні були максимально великі черги.

Багато моїх знайомих отримували разові соціальні виплати або оформляли виплати на дітей. За розповідями знайомих це нескладний процес. Все досить організовано та зрозуміло. У кожному такому пункті є люди, які розмовляють українською та з радістю відповідають на всі запитання та допомагають із заповненням заявок, анкет тощо. Усі виплати справді приходили і одержувачі могли їх витрачати на власний розсуд.

Роботу шукала одразу.

Я майстер нігтьового сервісу (манікюру). Працюю у цій сфері шість років. Здобула титул чемпіона України з класичного жіночого манікюру у 2021 році. Завжди впевнена, що українських майстрів дуже цінують за кордоном. Чомусь думала, що знайти роботу з моєї спеціальності не буде проблемою. Так і сталося. Я знайшла роботу за рекомендаціями подруги — влаштувалася у популярний у Варшаві салон Trendi Beauty.

Я вивчала польську мову у 10-11 класах. Мені знадобились ці знання. Їх достатньо, щоб спілкуватися на базовому рівні у громадських місцях та з клієнтами по роботі. Для мого роботодавця було великим плюсом те, що працівник володіє польською на базовому рівні. Хоча це не було конкретною вимогою.

Можливо, згодом мені довелося б вивчати польську мову, бо 50% клієнтів салону — це поляки, комунікація з ними є важливим фактором у роботі. Решта 50% клієнтів — українці, які переїхали до Варшави ще до початку повномасштабної війни та проживають там на постійній основі. Ну і, звичайно, з'явилися нові клієнти, які виїхали до Польщі після повномасштабного вторгнення.

В індустрії краси ми працюємо на відсотки. Отримуємо 35% загальної вартості послуги. Тому щомісяця зарплата різна, від 4000 до 6000 тис. злотих (25 300 – 38 000 грн). Все залежить від обраної сфери: якщо це перукарські послуги чи косметологія, то зарплати будуть вищими.

Податки безпосередньо залежить від цього, яку частку ставки працівник оформлений. Тому точних сум я назвати не можу. Зазвичай податок сплачує роботодавець, але й 50 на 50.

Я зі всіма клієнтами, які виїхали з України, говорила про плани. Частина вирішили залишатися у Варшаві, інша частина — їхати до інших міст Польщі чи Європи. Багато клієнтів розповідали, що найближчим часом повертатимуться додому в Україну.

Українки у Польщі: Анна. ІТ-фахівчиня, яка планує повернутися в Україну

— Я з 7 березня у польському місті Щецин. Я не адаптуюсь тут — я додому поїду.

Чи реально українцям знайти у Польщі роботу за професією? Я подавала резюме на висококваліфіковану роботу — це те, що я роблю в Києві, IT sales manager. У мене була співбесіда. Далі не склалося, але сам факт: в інших умовах я зараз працювала б у великій міжнародній компанії.

Моїм знайомим з інших областей пропонували верифікувати дипломи та працювати за фахом. Наша родичка викладала у місцевому виші. У Польщі дуже потрібні українські вчителі, наскільки я можу судити, їх залюбки приймають. Тому думаю, що питання насамперед у професії, знанні іноземних мов та рівні кваліфікації.

У Польщі фінансово допомагають з дітьми та влаштуванням у сади/школи. Для українців працюють ті самі програми, що й для поляків. Є виплати 500+ на кожну дитину до 18 років (на кожну дитину до 18 років щомісяця йде виплата у сумі 500 злотих (3 тис. грн.) — ред.). Є 10 000 на дитину з 12 до 36 місяців (для другої та кожної наступної дитини — ред.). Є компенсація за садок, але я теоретик, сама не намагалася оформити. Додаткові виплати будуть до 1 вересня для підготовки до школи — 300 злотих на дитину шкільного віку (1900 грн).

Але у Польщі не скрізь доступні ясла. Ми, наприклад, місця знайти не змогли — були лише дорогі приватні садочки.

Виплати 500+ отримати не складно. Якщо є польський ідентифікаційний код PESEL, потрібно створити електронний кабінет у польському соцстраху ZUS — там є всі держпослуги від пенсій до дитячих виплат. Для українців, зрозуміло, доступні лише дитячі виплати. Але все можна вдома з телефону оформити. Я так і вчинила. Хоча можна і поїхати до місцевого відділення ZUS, там ввічливі працівники допомагають з усім. Української вони не знають — хіба що хтось із української діаспори. Залишається тільки англійська, гугл перекладач чи пробувати зрозуміти один одного, говорячи польською та українською — мови схожі, це можливо.

Скасування виплат полякам, які приймають українців, нас не торкнулося — ми не жили у поляків, і цією програмою не користувалися.

Я реєструвалася як безробітна, але жодних виплат за це не отримувала. Просто побачила, що є безкоштовні курси польської через центр зайнятості. Зареєструвалася. А курсів так і не було. В результаті я вивчала мову безоплатно, була така можливість. Навесні точно організовували курси. Але там давали ази, на таких курсах неможливо вивчити мову. Хто справді вчить, йдуть на платні курси, які видають сертифікат на підтвердження знання мови.

Мені важко сказати, яка ситуація зараз серед українців у Польщі. Далі до Європи вже практично не їдуть. Бо навесні це було легко, а зараз країни вже не так радісно зустрічають людей, які десь отримували прихисток. Хіба якщо є пропозиція щодо роботи і соціалка не потрібна.

Багато хто планує до вересня додому, якщо з відносно безпечного міста. Хтось чекає на кінець війни. Хтось начебто планує колись повертатися, але ґрунтовно окопується тут, тому не факт, що справді захоче назад. Моя думка, що крапку в цьому поставить кінець війни. Нині все… емоційно. І тут набридло. І додому жахливо. Ми один раз здавали квитки, бо почалися обстріли і нам стало страшно. І так багато. Моє оточення щодня обговорює, як хочуть додому. Жадібно розпитують, коли пишеш, що вирішила повертатися. Тема болісна, емоційна.

Українки у Польщі: Дар'я. Відкрила салон та працевлаштувала біженок

— Я приїхала до Польщі у 15 років, щоб навчатися у ліцеї. Це було сім років тому. Відкривати бізнес була не моя ідея, цього захотів мій наречений. Він приїхав до Польщі у вересні. Він не дуже добре знає польську мову, тільки починає її вчити. Пробував підробляти — то на складі, то десь. Але вирішив, що потрібне щось своє, бо так справи не буде.

Хоча за фахом він провізор, 7 років провчився у медичному. Щоб у Польщі працювати за освітою, він має нострифікувати свій диплом, скласти іспити, щоб довести, що його диплом є дійсним у Євросоюзі. А для цього треба добре знати мову.

Ми довго думали про те, який бізнес відкрити. Розглядали салон, бо я ходила в такий на манікюр. Або кебаб, бо це у Польщі дуже популярне. Або якусь пекарню.

Вирішили спочатку знайти місце, а потім визначитись, що там буде. І там ідеально було відкрити салон: поруч тільки перукарі, а майстри манікюру далеко, навколо дуже багато ЖК.

Тож наречений вирішив відкрити франшизу. Я побачила в Інстаграмі манікюрного салону, що вони продають франшизу. Фішка салону — манікюр та педикюр у чотири руки за 1,5 години.

Ми відкрили свою справу наприкінці травня.

Раніше українець у Польщі не міг просто взяти та відкрити своє підприємство — треба було мати карту поляка чи карту перебування принаймні на рік. А зараз процедуру спростили: по-перше, це можна зробити онлайн. По-друге, всі українці (не лише ті, що приїхали після 24 лютого) можуть відкрити власну справу за допомогою паспорта та PESEL. Підприємство відкриється упродовж трьох днів. Крім того, протягом перших кількох місяців потрібно сплачувати менший податок (так було і до повномасштабної війни в Україні).

Салон відкрили 9 червня. Так усе почало працювати. Ми заздалегідь запустили рекламу, відкрили записи — зокрема через програму booksy, у Польщі вона дуже популярна, з її допомогою клієнт може записатися без телефонних дзвінків.

Єдина проблема — це працівники. Ми думали, що зі співробітниками не буде питань, бо я дуже часто бачила оголошення майстрів манікюру, які шукають роботу. Я думала, що ми знайдемо одразу багато. Але за день до нашого відкриття, 8 червня, у нас взагалі не було працівників — двоє мали вийти, але в останній день відмовилися. Добре, що ми змогли знайти на заміну кілька днів інших дівчат, і тільки після цього найняли майстрів.

Зарплата в салоні — це частіше відсоток від виконаної роботи. Рідко коли пропонують ставку. Якщо це низької якості маленький салон, пропонують десь 30-35%, середнього класу салони дають 40%, лакшері салони можуть запропонувати і 45%.

У мене так: 40% від виконаної роботи, але не менше 120 злотих на день (760 грн.). Щоб, наприклад, якщо клієнт не прийшов, майстри знали, що мінімальна оплата у них є. За червень, враховуючи, що ціни були зі знижкою на відкриття та повний запис, зарплата вийшла приблизно 4000-4200 злотих (25 300 — 26 500 грн).

Незважаючи на це, із працівниками дуже велика проблема. Я думаю, по-перше, тому що дуже багато хто повертається в Україну. По-друге, багато хто почав робити манікюр вдома. Хоча так не можна, це не офіційно. Але багато українок із відносно спокійних регіонів взяли із собою матеріали, фрези/лампи, приїхали у Польщу, працюють вдома та ще й отримують допомогу, тобто не дуже добре роблять.

У нас працювали три дівчинки, які роблять нігті, одна зараз звільнилася, і ми дуже активно шукаємо нових співробітниць.

Одна моя майстриня манікюру приїхала з чоловіком та сином із Маріуполя. Вони два місяці ховалися у підвалі. Їм вдалося виїхати через ДНР та Росію. Вони приїхали у Польщу, далі планували їхати до Вроцлава, а потім — до Канади. Але ми порозумілися, я допомогла влаштувати малюка в садок, сподіваюся, що скоро і її чоловікові знайдемо роботу, квартиру тут знайшли — тому вони хочуть залишатися. У Маріуполі у них дві квартири розбомбили, одну машину розірвало, в іншій немає вікон.

Друга майстриня манікюру із Херсона. У неї там залишився чоловік та син, які поки що не можуть виїхати — і зв'язку теж майже немає. А косметологиня приїхала з маленького містечка з-під Херсона з дочкою та чоловіком — у неї тут уже три роки жив син.