Чи дійсно в Європі краще? Міфи та реальність життя українських мігрантів

До повномасштабної війни "життя як у Європі" було для багатьох українців недосяжною мрією, адже гарні картинки із закордонного життя та враження з туристичних поїздок не залишали сумнівів: у Європі все влаштовано набагато краще! Але, як кажуть, не варто плутати туризм із еміграцією.

Сьогодні, коли понад 6 млн наших співгромадян вже майже два роки живуть у Європі, розібратися, де закінчуються міфи і починається реальність, мало б бути простіше. Але все ще більше ускладнилося. Мігранти з різних країн можуть до хрипоти сперечатися один з одним про розмір виплат, якість медицини, смак продуктів та багато інших побутових речей. Щоправда, у цих суперечках істина не народжується. І причина проста: "типової європейської країни" просто не існує — всі країни дуже різні.

Фокус разом з українцями, які зараз живуть в різних країнах, розбирався з найпоширенішими міфами щодо європейського життя.

Допомога біженцям від держави: така сума, що можна не працювати

Безкоштовні житло, проїзд, харчування, навчання, та ще й грошову допомогу надають. Приблизно так уявляють собі життя мігрантів в Європі українці, що залишилися в Україні, начитавшись дописів співгромадян з різних країн.

Можливо, у перші місяці повномасштабного вторгнення такі уявленні подекуди були близькі до істини, проте зараз вони взагалі нічого спільного з реальністю не мають. Той же безкоштовний проїзд у деяких країнах скасували за кілька місяців після припливу великої кількості українських біженців.

Програми для українських біженців у країнах скорочуються, а, наприклад, Швейцарія взагалі готова заплатити за те, щоб українці покинули її територію. З роботою також не все гладко. І хоч би скільки ми не говорили про те, що європейська економіка "піднімається" українськими руками, схоже, сама Європа це не дуже цінує. Зазвичай українцям у Європі пропонують просту некваліфіковану роботу з досить низькою зарплатою, бо без досконалого знання місцевої мови та підтвердженої кваліфікації важко розраховувати на більше.

Попри все, українці часто прикрашають своє життя в еміграції, і навіщо вони це роблять, незрозуміло. "Я півроку мешкала з донькою в Естонії, а моя подруга зі своєю донькою – в Австрії, — розповідає Марина, яка виїхала з Запоріжжя у березні 2022-го. — Усі півроку наші розмови зводилися до того, хто які виплати отримує. Я розповідала, що нам соцслужба повністю компенсує оплату житла, а допомога на двох становить 440 євро. Плюс мені сплатили 4-місячні курси косметологів і я вже навіть почала трохи підробляти. Подруга щоразу казала, що це копійки, і переконувала мене переїхати до Відня. Говорила, що в Австрії допомога вдвічі більша, та ще їй якраз виплатили 500 євро Klimabonus. Зрештою рік назад я вирішила переїхати до Відня".

Весь цей рік Марина з донькою живе в гуртожитку на околиці Відня і вважає, що їй дуже пощастило. Про окрему квартиру у Відні навіть не йдеться – це дуже дорого та проблематично. Її житло соціальне, вона за нього нічого не платить, але все одно жити у Австрії матеріально набагато складніше, ніж в Естонії. Продукти в супермаркетах у півтора рази дорожче, ніж у Естонії, а виплати виявилися більшими не вдвічі, як казала подруга, а всього на 30 євро.

Медицина ЄС: чи дійсно європейські лікарні кращі за українські

Ситуація з медичними послугами в різних країнах Європи відрізняється, як небо від землі. Єдине загальне правило стосується того, що без сімейного лікаря про будь-які медпослуги можна забути. А далі – як пощастить.

Сергій, що мешкає у Більбао (Іспанія), каже, що перше враження від медицини в цій країні дуже приємне: державні лікарні виглядають сучасно, в екстрених випадках надають медичну допомогу день у день. Проте, щоб потрапити до фахівця типу невролога, доведеться чекати місяцями.

Доктор Євген Дубровський на своїй сторінці у Фейсбук днями розповів історію про те, як у Данії лікували дитину 2,5 років з ротавірусом та сильним зневодненням. Спочатку призначили їсти чіпси, потім – фруктове морозиво. Стан дитини погіршувався, і невідомо, чим би це все закінчилося, якщо б батьки не зв’язалися з лікарем в Україні, який і призначив дієве лікування.

Дарина з Амстердаму погоджується: зовні все дійсно виглядає дуже класно, але тільки якщо не стикатися з місцевою медициною. "Я була декілька днів у Києві та зламала руку, — розповідає дівчина. — Мені наклали гіпс і сказали прийти на огляд через тиждень. Але за тиждень я вже була в Амстердамі, звернулася до свого сімейного лікаря і почула, що мене можуть записати на прийом через три місяці. Насилу вдалося записатися через три тижні, мені зробили рентген, але сказали, що то все марно. "Динаміка погана, але ми нічого робити не будемо. Через деякий час все само загоїться", — сказав лікар".

Про нідерландську медицину ходять справжні легенди, на жаль, підкріплені жахливим досвідом. "Моя донька пошкодила суглоб руки, було схоже на перелом, але нас не прийняли в лікарні, як термінових пацієнтів, а в приватній клініці за лікування запросили понад 10 тисяч євро. Врешті, ситуацію вирішила поїздка в Німеччину, де за все довелося заплатити біля 5 тисяч євро, але дитині допомогли", — розповіла Тетяна, що деякий час мешкала в Нідерландах, та згодом повернулась в Україну. "У нас в Києві медицина — це взагалі не проблема, величезний вибір лікарень та приємні ціни", — вважає Тетяна.

Взагалі "само загоїться", "само виправиться" і "само вилікується" — це девіз європейських лікарів. "Зуби не лікують – їх рвуть та ставлять імпланти. Сімейний лікар направлення на лікування практично не дає. Швидку можна викликати, тільки якщо дійсно помираєш. Температура під 40 – відпочиньте та прийміть пігулку, тиск під 200 – просто полежіть. Якщо швидка приїде та виявить, що руки-ноги на місці і теоретично ви на них можете стояти, вліплять платний виклик – 1500 євро. Напевне, простіше вийти на вулицю та розбити собі голову – тоді швидка приїде, може заодно і з тиском щось зроблять", — додала про Нідерланди Дарина.

Але ж українців голими руками не візьмеш, вони й тут знайшли вихід. Терплять до 18:00, а потім їдуть у відділення екстреної медицини – мовляв, раптово погано стало, а робочий день сімейного лікаря вже закінчився. У такий спосіб дійсно можна отримати огляд та призначення лікаря.

На тлі цих історій Естонія виглядає добре, якщо тільки справа не стосується стоматологічних послуг. Тут – все, як в Європі, лікувати зуби майже ніхто не хоче. Тому групи українців в Естонії переповнені повідомленнями на кшталт "підкажіть контакти українського стоматолога". В іншому естонська медицина виглядає дуже просунуто: швидкі на виклики приїжджають безкоштовно, невідкладна допомога (а на неї можна розраховувати не тільки з відірваними кінцівками, але й, наприклад, з низьким гемоглобіном) надається терміново та якісно. А на прийомі у сімейного лікаря в звичайній міській поліклініці можна, не виходячи з кабінету, поміряти тиск, цукор, гемоглобін і навіть зробити кардіограму. Проте це не скасовує того, що на безкоштовну планову операцію – наприклад, на колінному суглобі – навіть місцеві чекають роками.

На окрему увагу заслуговує система електронних рецептів в Естонії, про які в Україні йде чимало дискусій. Ліки може виписати будь-який лікар – хоч сімейний лікар, хоч фахівець (дерматолог, стоматолог, онколог тощо). На руки жодних рецептів не дають – буває, навіть гадки не маєш, що тобі виписали. Після цього пацієнт йде у будь-яку аптеку Естонії, пред'являє свою ID-картку та купує свої ліки. Якщо купуєш не своє (наприклад, родичу), потрібно мати дві айді-карти – свою і тієї людини, чий рецепт. На коробці пишуть дозування та ще на словах попереджають: мовляв, не більше двох таблеток на день. Як тільки ліки придбані, призначення зникає з системи, тому купити ліки двічі за одним рецептом неможливо.

Сфера послуг: все працює, як годинник

Українці звикли вважати, що у Європі споживачів люблять та поважають: про те, що на заході споживач — завжди правий, а продавці та робітники сфери послуг тільки й роблять, що посміхаються, чули, напевне, всі. Але реальність геть інша.

Ірина з Києва, що на деякий час опинилась в Німеччині, каже: купувати в магазинах просто страшно. "Якось у взуттєвому я взяла з вітрини чобіт, після чого до мене підбігла продавець і почала дуже голосно кричати, що це заборонено. Покупок в тому магазині я так і не зробила", — каже Ірина.

"У Берліні продавці, касири та інші представники сервісу здаються мені не те, що непривітними, а навіть ворожими, — каже Оксана, що приїхала до Німеччини у квітні 2022-го. – Я чую багато захоплених відгуків про сферу послуг у Європі, але, мабуть, живу не в тій Європі. Продавці здебільшого непривітні, не хочуть не те, що допомогти з вибором, а навіть відповісти на запитання. Просто відвертаються та починають розмову з колегою. Часто кажуть, що в них цього товару немає, хоча я бачу, що він лежить на полиці. Якщо наполягати, товар дасть, знизає плечима та скаже "ну ок". Привітні та доброзичливі хіба що продавці зі сходу — турки, китайці".

У Чорногорії те ж саме: продавець навіть з місця не встане, щоб взяти товар з полиці. Каже "немає" та продовжує дивитися в телефон, погоджується Олександр, який півтора роки живе у курортному селищі Бечичі. "Я йому кажу: я на сайті дивився – цей принтер у вас є. Так он же він – нагорі! Той, не відриваючись від телефону: "Якщо бачиш, сам і візьми. 150 євро". Я кажу, що на сайті він коштує 100 євро. "Ну то бери за 100", — погоджується він, не відриваючись від телефону та всім своїм виглядом демонструючи, як я йому набрид", — каже співрозмовник Фокусу.

Ситуація у сфері послуг ще гірше. На майстра з ремонту кондиціонерів, який обслуговує їхній будинок, Олександр чекав три місяці. Причому майже щодня він зустрічав його біля дому, і той обіцяв зайти або ввечері, або завтра з ранку. Коли ж він зрештою прийшов, Олександр вирішив його провчити і сказав: тепер я тобі три місяці платитиму за роботу. На що той відповів "нема проблем" та просто пішов.

В Нідерландах дуже низька якість послуг за шаленими цінами, каже Дарина. Сантехник приходив 4 чи навіть 5 разів, перш ніж вирішив проблему. Мобільний телефон вдалося підключити до оператора з третього разу. Щоб зробити банківську картку у місцевому банку та підключити інтернет-банкінг, довелося ходити до банку 4 рази протягом п’яти тижнів. При покупці в інтернет-магазині служба доставки два тижні годувала обіцянками "доставка буде сьогодні".

"Доставка з інтернет-магазинів – то біль, — погоджується Павло, що мешкає в естонському Тарту. – Це парадокс, але іноді товар з Китаю приходить швидше, ніж зі складу в Естонії. Місяць тому мені термінова була потрібна одна деталь до ноутбуку, яка продається тільки в онлайн-магазині. Вона скрізь є, але доставка – від 10 днів. Врешті на одному з сайтів знайшов доставку у четвер, а замовлення оформлював у понеділок. Добре, думаю, хай хоч так. Але отримав я її тільки у четвер наступного тижня – тобто через 11 днів! Можливо, то був такий жарт з "доставкою у четвер", проте мені було зовсім не смішно".