Хочуть виїхати з України: повний список причин, чому українці прагнуть до Європи

Від самого початку повномасштабної війни експерти попереджали: кожен день бойових дій зменшує ймовірність повернення українців додому. По-перше, збільшується кількість тих, кому нема куди повертатися, по-друге, покращується адаптація біженців на нових місцях. Чи змогли українці адаптуватися в європейських країнах за майже 2,5 роки еміграції, скільки з них планують повернутись додому і де вони бачать майбутнє своїх дітей? Відповіді на ці питання — у матеріалі Фокусу.

Загроза життю та можливість окупації: що спонукає українців залишити країну

Дослідження міграційних настроїв українців в Україні, що було проведене компанією Gradus Research у травні 2024 року, показало, що 41% опитаних за можливості хотів би виїхати з країни. Серед них найбільше бажання залишити країну мають респонденти з міграційним досвідом, тобто ті, які залишили місце постійного проживання (61%), або залишали раніше, але вже повернулися (58%).

За даними авторів дослідження, найбільша міграційна активність спостерігається серед жителів східного регіону та Києва. Серед чинників, що підштовхують людей до виїзду, зазначено питання безпеки, загроза окупації регіону, невпевненість у майбутньому дітей.

Загалом список причин, які можуть спонукати респондентів покинути Україну, має такий вигляд:

• загроза моєму життю та здоров'ю чи моєї родини — 76%;
• можлива окупація регіону Росією — 72%;
• відсутність/втрата житла — 63%;
• невизначеність майбутнього для моїх дітей — 58%;
• фінансова скрута — 53%;

• відсутність перспективи розвитку для себе/дітей — 51%;
• відсутність побутових умов: вода, опалення, світло — 49%;
• невизначеність мого майбутнього — 47%;
• відсутність роботи — 46%;
• дозвіл на виїзд чоловіків за кордон — 46%;
• відсутність якісної освіти для моїх дітей — 44%;
• відсутність доступу до якісної медицини — 44%;
• загроза мобілізації — 42%;
• виїзд близьких, друзів, сусідів, родичів за кордон — 31%;
• відсутність якісної освіти для себе — 22%.

Діти: понад половину навчаються у двох країнах

Дослідники Gradus Research зауважують, що фактор невизначеності майбутнього для дітей посідає четверту сходинку і наразі є важливішим, аніж фінансова скрута. Проте ставлення до цього питання у біженців, які вже зараз перебувають у Європі, досить неоднозначне й залежить від країни перебування. Принаймні, про це свідчать результати дослідження "Розкрити потенціал: громадяни України в Німеччині та Нідерландах", що було проведене Міграційною платформою EWL разом із Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету.

Результати дослідження, які є у кореспондента Фокусу, свідчать, що більш ніж половину громадян України в Німеччині (57%) уявляють майбутнє своїх дітей у цій державі, тоді як 39% бачать їхнє майбутнє в Україні. Водночас у Нідерландах 60% українських біженців бачать майбутнє своїх дітей в Україні.

Половина українців в Німеччині та Нідерландах емігрували в Європу з дітьми до 18 років. В обох країнах третина респондентів приїхали з однією дитиною.

Серед українських родин у Німеччині та Нідерландах понад половину повідомили, що їхні діти навчаються за двома системами освіти — українській та місцевій. У Німеччині майже чверть (24%) батьків покладаються виключно на німецьку систему, тоді як у Нідерландах ця кількість становить 30%. 9% респондентів у Німеччині та 6% респондентів у Нідерландах стверджують, що їхні діти не охоплені жодною системою освіти.

Швидкість адаптації: залежить від країни перебування та бажання

Українці за кордоном адаптуються по-різному. Троє з десяти вважають, що вже адаптувались у країні перебування, майже дві третини кажуть, що не призвичаїлися до нової країни.

Щодо задоволеності країною перебування, то, за даними дослідження Gradus Research, вона висока по всіх європейських країнах. Намір повернутися мають 55% респондентів, що суттєво менше, ніж на початку війни, коли цей показник сягав 73-75%.

На думку Маргарити Нестеренко, керівниці міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL, українці швидше адаптуються у країнах Східної Європи — Польщі, Чехії, Литві, Словаччині. Це пов’язано із близькістю культури, спільними речами у традиціях, схожістю мови та підходів до роботи.

"Також біженцям, які потрапили через повномасштабне вторгнення до європейських країн, допомагає адаптуватися можливість швидко стати до роботи. Адже робота означає потрапляння у мовне середовище країни прихистку, знайомство з громадянами цієї країни та постійний контакт з ними. Тобто, працевлаштовані мають більше можливостей "наблизитися" до країни, зрозуміти місцеві реалії і культурний контекст", — зазначила Маргарита Нестеренко у розмові з Фокусом.

За її словами, значно швидше цей процес відбувається у країнах Східної Європи, де біженці з України фактично за кілька днів можуть стати до роботи за спрощеною системою працевлаштування. У Польщі, Литві, Румунії не вимагають знання місцевої мови на простій фізичній роботі, тут цілком можна порозумітися українською або російською. На відміну, наприклад, від Німеччині, де навіть на підприємствах часто треба знати німецьку, чи Голландії, де вимагають знання англійської. "Відсутність мовного бар'єру на початку — це психологічно комфортніший перехід для людей, для яких поза межами України все нове й незрозуміле", — зазначила у коментарі Фокусу Маргарита Нестеренко.

На тлі інших країн із швидкою адаптацією виділяється Польща – завдяки великій кількості українців, українського бізнесу тощо. Тому для українців перехід в інше середовище не надто стресовий. Так само експертка каже про Литву: попри різні мови, українці й литовці можуть порозумітися російською, з огляду на минуле Литви у СРСР. Тож у держструктурах чи побуті вирішувати адміністративні питання значно простіше.

"Крім того, в деяких моментах Литва українцям нагадує Україну – архітектурою, їжею, культурою відпочинку, — продовжує керівниця міжнародної рекрутації EWL. — Наприклад, у Литві українці можуть знайти сало, оселедець чи варену ковбасу, які за смаком схожі на українські. Цей аспект є важливим для мігрантів, завдяки можливості знайти щось рідне, перебуваючи за межами Батьківщини".

Якщо говорити про країни Західної Європи, ті ж Німеччину чи Нідерланди, то, зауважує Маргарита Нестеренко, через триваліші процедури працевлаштування, процес адаптації також відбувається довше.

Проте загалом питання адаптації залежить не тільки від країни перебування, а й від бажання та поведінки кожної людини, підсумувала експертка. Має велике значення, чи контактує людина з місцевими, заглиблюється в культуру, інтегрується у суспільство, чи вона спілкується виключно із земляками у рідному мовному середовищі та, фізично перебуваючи в іншій країні, живе виключно в українському контексті.