"Не вийдуть на протести": чому на шляху до ЄС Україна забула про людей з інвалідністю

У Києві грузинському військовому, який захищав Україну на фронті з 24 лютого 2022 року і в боях втратив обидві ноги, відмовили в оренді квартири. Власник апартаментів просто не захотів, щоб там "жив інвалід". Про це розповіла дружина ветерана.

За даними Міністерства соціальної політики, на початку 2022 року в Україні налічувалося близько 2,7 мільйона осіб з інвалідністю. За час повномасштабного вторгнення їхня кількість стрімко збільшилася приблизно на 300 тисяч.

Незважаючи на те, що кількість людей з інвалідністю становить майже 10% від фактичного населення країни — за підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень, на 1 січня 2023 року в Україні проживало приблизно 28-34 млн осіб, влада не поспішає зробити їхнє життя комфортнішим.

Кажуть, але не роблять

"Учора до мене підійшла дитина 12 років, обійняла, подарувала шоколадний батончик і сказала "дякую". Я намагаюся концентруватися на хорошому, бачу позитивну тенденцію. У простих українців високий рівень культури по відношенню до ветеранів. Мені щодня кажуть "дякую". Чого не можна сказати про представників влади", — говорить Фокусу доброволець ЗСУ, ветеран російсько-української війни Олег Симороз.

Після важкого поранення на фронті, чоловікові ампутували обидві ноги. До війни Симороз займався правозахисною діяльністю — боровся проти незаконної забудови столиці. Тепер він на власному досвіді показує, що означає жити в державі, яка не помічає людей з інвалідністю. А головне — як із цим боротися. За словами Симороза, його часто просять розповісти про проблеми, з якими доводиться стикатися, а також про те, як розвивається інклюзивність в Україні. Чоловік зазначає, що він втомився не називати імена та оминати гострі кути.

"Насправді, говорити нічого, тому що інклюзивності в нашій країні немає", — зазначає Симороз.

Як яскравий приклад можна навести ситуацію з Київським Національним університетом імені Тараса Шевченка, куди ветерана запросили як спікера. Під час заходу пролунала повітряна тривога. Навчальний заклад не обладнаний під потреби людей з інвалідністю, тож Симороза, який пересувається на візку, студенти спускали з третього поверху до підвалу фактично на руках.

Проблема включеності людей з інвалідністю в повсякденне життя була актуальною і до повномасштабного вторгнення. З початку великої війни їхня кількість збільшилася до трьох мільйонів. При цьому за даними соцопитування, проведеного на замовлення ГО "Всеукраїнське об'єднання організацій в інтересах осіб з інвалідністю "Ліга сильних"", 98% респондентів згодні, що люди з інвалідністю є повноправними членами суспільства, хоча їм доводиться докладати набагато більше зусиль для цього. Близько 90% опитаних вважають, що люди з інвалідністю можуть вести активне життя.

За словами Симороза, в Україні для тих, хто змушений пересуватися на візку, не вистачає буквально всього — від інфраструктури, яка поліпшила б мобільність — пандусів, низьких бордюрів — до комплексного підходу до проблеми.

"У столиці чиновники навіть не можуть сказати мені: ти нас свариш, але ми будемо освоювати гроші і через роки до чогось прийдемо. У них немає ні програми інклюзивності, ні списку адрес — де потрібні пандуси, де проблеми з паркувальними місцями. Про це боляче говорити, але справа не у відсутності грошей. Річ у недбалості, бездіяльності та корупції — як у місцевій владі, так і в центральній. Люди там відірвані від реальності. Перша леді країни говорить дуже правильні речі про інклюзивність. Але це тільки меседжі, які не перетворюються на програми", — продовжує Симороз.

Питання інклюзивності активно висвітлює перша леді України Олена Зеленська. У 2021 році вона презентувала просвітницький проєкт, який розповідає про правильне спілкування з людьми з інвалідністю. Після початку російсько-української війни не раз говорила, що міста будуть відновлюватися з урахуванням необхідних аспектів безбар'єрності. Людьми з інвалідністю також опікуються Мінцоцполітики, частково — Мінветеранів, а також департаменти в місцевих радах.

Симороз зазначає, що мінімально розв'язати проблему влада могла б просто зараз і без величезних бюджетів та глобальних проєктів. Достатньо збільшити фінансування комунальних підприємств, які самотужки зроблять пандуси, а також змінити державно-будівельні норми для приватного бізнесу, запровадити штрафи для підприємств, які не дбають про потреби людей з інвалідністю.

"Приватний бізнес — майже скрізь міг би вирішити питання за допомогою дитячого відерця з бетоном. Тобто великих витрат не потрібно. Просто на кілька сантиметрів опустити підйоми. Ми не на різних планетах живемо з європейськими країнами, де стоматологія не зможе працювати в будинку на першому поверсі без пандуса, бо завтра її оштрафують", — зазначає Симороз.

Влада не бачить загрози

Після війни перед Україною стоїть одне з першорядних завдань — зробити міста і населені пункти комфортними для людей з обмеженими можливостями. Зокрема й для того, щоб стати повноправним членом європейського співтовариства, в якому тема інклюзивності — в пріоритеті.

За словами політичного експерта Олега Постернака, наразі влада глобально не зацікавлена в активному лобіюванні інтересів людей з інвалідністю. Політики, ймовірно, вважають, що ця група суспільства не становить загрози протестній активності, а тому — немає глибокого розуміння, що потрібно захищати її інтереси.

"Нацменшини і сексменшини, якщо потрібно, проведуть кампанію в пресі, через громадські структури організовують мітинги, паради, проведуть своє представництво в парламент. На жаль, у організацій, що допомагають людям з інвалідністю, такої можливості — масштабно вплинути на ситуацію — немає. Бо з боку політичної верхівки немає розуміння, що це їхня частина електорату, чиї інтереси важливо захищати. І загалом, немає простого людського ставлення", — каже Фокусу Постернак.

У контексті підготовки повоєнної України до вступу до Європейського Союзу тема інклюзивності може стати однією з пріоритетних нарівні з правами нацменшин і боротьбою з корупцією. Представникам влади доведеться усвідомити, що людей з інвалідністю після завершення війни буде в рази більше. Вони потребують державних програм, активної популяризації теми інклюзивності, переобладнання інфраструктури міст і населених пунктів під їхні потреби.

Експерт зазначає, що до ЄС входять країни з високим рівнем правової культури, який формується на підставі загального блага. Поки що в Україні правова культура не на рівні ЄС, але вирішити питання з інклюзивністю так чи інакше доведеться.

"Ми повинні це зробити не тільки тому, що ми йдемо в ЄС і нам повинні виписати чергові вимоги — це насамперед завдання української влади. У Європі до питання інклюзивності гранично уважні. Можливо, зараз наші західні партнери вважають, що в умовах війни це не пріоритетне питання, але з часом тема актуалізується", — додає експерт.

Нагадаємо, під час загальної мобілізації на військову службу до лав Збройних сил України можуть мобілізувати осіб з інвалідністю III групи.

Також Фокус писав, що у працівників центрів медико-соціальної експертизи існують негласні "тарифи" для військових з інвалідністю . Найдорожча — перша група, ціна за її оформлення може доходити до $6 000 за наявності відповідних поранень. Третя група обходиться приблизно в $4 000, друга — в $5 000.