Свої "сучі діти". "Плівки Бігуса" як морально-етичний діагноз українській політиці
Скандал із "плівками Бігуса" став судним днем для української інтелігенції, яка звикла виправдовувати "своїх сучих дітей". Виявилося, що під вишиванками може відмінно ховатися моральний розклад та абсолютна безпринципність.
Насправді плівки генерала Кондратюка (більш відомі як "плівки Медведчука" або "плівки Бігуса") — це судний день для української інтелігенції. Вона настільки довго та наполегливо плекала ідентичність за рахунок етичності, що тепер не може оговтатися від того, яке лайно ховалося під вишиванкою, яку вона так натхненно оспівувала.
І за інерцією ця сама інтелігенція досі виправдовує негідника тільки тому, що він — "свій".
"Сучий син, але свій сучий син" — погана максима для тих, хто претендує бути совістю і розумом нації. Олександр Доній справедливо підкреслює, що єдиний шанс перемогти для слабких — це мати за собою моральну правду. Саме завдяки моральній перевазі української справи українство стало вибором для багатьох, хто не був етнічним українцем — від Липинського й Фітільова до Жизневського і Нігояна.
Втративши моральну перевагу в нашій боротьбі проти русского мира, в якому "ніщо не правда і все можливо", ми виймаємо наріжний камінь з-під української справи.
Без моральної переваги вона просто розсипається і перетворюється на "Техас повинні грабувати техасці". Ось тільки, як відомо, техаська вольниця тривала недовго...
Звичайно, я не сподіваюся, що Оксана Забужко вибачиться перед українцями за "хакнутий мозок" або Євген Бистрицький визнає, що "на всякого мудреця досить простоти" — і просте етичне чуття більшості українців виявилося більш правильним дороговказом, ніж усі мудрагельства його сліпих і зарозумілих поводирів.
Мені цікаво, чи знайдуть в собі мужність тисячі щирих і в цілому розумних "бійців ідеологічного фронту" ім. Петра Олексійовича, яким нічого не платили з партійної каси, а просто переконали, що "або Порошенко або Путін", визнати свою помилку?
Українській інтелігенції пора згадати мудрі слова одного зі своїх кращих представників Бориса Антоненко-Давидовича: "зло, навіть під українським національним прапором, вимовлене українською мовою, все ж залишається злом…".
Зацикленість на національній ідентичності зіграла з українською інтелігенцією злий жарт. Виявилося, що під вишиванками може відмінно ховатися моральний розклад і абсолютна безпринципність.
Час повертати в політику мораль. Час боротися не тільки за своє, але і за етичне перевагу цього свого над чужим.
Час повертати на прапор моральну правду української справи. Але це апріорі неможливо, поки українська інтелегенції не визнає, що в 2019 році вона помилилася.
Для цього не потрібно посипати голову попелом або рвати на собі волосся — достатньо просто припинити виправдовувати того, хто прикриваючись патріотичними гаслами цинічно торгував Україною.
Але поки цього не сталося, мені з українською інтелігенцією не по дорозі. Тому що в моїй системі цінностей свій "сучий син" насамперед "сучий син". Більш того, зі "свого" і попит більший.
Переклад Фокуса.
Публікується за згодою автора.