Гол у свої ворота. Чому нападки на футболіста Довбика за російську мову розколюють суспільство
Суспільство, яке нападає на звичайну людину за те, що вона говорить рідною мовою, абсолютно хворе.
Прямолінійність довгі роки служила мені недобру службу. А потім шабля затупилась і почала застрявати в піхвах.
Вже довгі роки я мовчки читаю ахінею, яку несуть не найдурніші люди.
Неможливість одружити права людини, ліберальні цінності з третьорозрядною (я про інтелектуальну цінності) націоналістичною архаїкою призводить до торжества лицемірства.
Власне, не націоналізм, не державність і не лібералізм є нашою генеральною лінією. Нашою генеральною лінією є тотальне лицемірство.
Навіть собачий гавкіт, який здається позицією, і ввічливі репліки на нього: мовляв, голом можна купити ліцензію на кілька фраз російською мовою, — дистильоване лицемірство.
Мене не дивує оригінал висловлювання Ніцой, про яке всі говорять. Мене вражають аргументи, якими їй заперечують. Мовляв, хлопець (футболіст Довбик — Ред.) навчиться і більше не скаже ні слова російською.
Тут звичайний дискусійний штамп: українець, який говорить російською, — це пітекантроп, який не опанував основи мови. Але в нас уявлення про те, що говорити російською публічно НЕ МОЖНА, стало мейнстримом.
Я пропущу традиційні та зрозумілі реверанси на користь статусу укрмови і перерахування автобіографічних аргументів на свій захист.
Просто скажу: суспільство, яке нападає на звичайну людину за те, що вона говорить рідною мовою, абсолютно хворе.