Тінь Суркова. Хто насправді написав статтю Путіна про Україну
Цілком можливо, що саме Суркову доручено розробити понятійну схему щодо України для початих на вищому рівні американо-російських переговорів.
Прочитав ідеологічний опус, підписаний Володимиром Путіним. А складений, на моє переконання, Владиславом Сурковим, проектантом російської агресії проти України — починаючи з анексії Криму і закінчуючи навʼязуванням "субʼєктності" невизнаних формувань на Донбасі.
Очевидно, що якраз із написанням цієї статті і повʼязане повернення Суркова (і його підручних по типу Бородая) в медійний простір. Цілком можливо, що саме Суркову доручено розробити понятійну схему щодо України для початих на вищому рівні американо-російських переговорів.
Принаймні, стаття Путіна є саме псевдоісторичним "обгрунтуванням" дій і намірів РФ стосовно України. І там є специфічно сурковські "фішки".
Сурков зовсім не помиляється в переказі подій і трактувань взаємин України і Росії. Він цілком свідомо "конструює" історію — таку, яка зручна зараз Кремлю. І Суркова, і Путіна, і всю Росію, та й весь світ, заклопотаний ковідом та іншими пристрастями, не цікавить, як там насправді виникала Київська Русь. Як і те, що Московія не була і не могла бути центром її формування.
Кремль намагається втюхати не тільки Україні, але і світу нікчемний концепт: вигадане і навʼязане минуле є виправдання злочинного сьогодення.
Тобто, кращий історик — не той, хто володіє визнаними артефактами, підтверджувальними свідоцтвами, логічною аргументацією та іншим науковим інструментарієм, а той, у кого більша чисельність армії. І це, до речі, пряма паралель з російським кумиром Йосипом Сталіним.
Існує вислів, що історію пишуть переможці. Недоімперія пропонує наступний крок: історію пишуть не фактичні переможці, а ті, у кого вистачає нахабства себе такими оголосити. І опус Суркова-Путіна — характерний зразок такого концепту родом з пітерського підворіття.
Тому сперечатися з непоказними тезами цієї статті, спростовувати фактичні помилки і демонстративні пересмикування, якими вона просякнута — це дурість і сприяння ворогові, оскільки є переходом на його полі протистояння.
Нам треба принципово випереджати ворога в побудові своєї ідеології — ідеології успішної України завтрашнього дня.
Але цього, на жаль, не відбувається: ми борсаємося і тонемо у своїх соціо-культурних чварах дня вчорашнього, зокрема, і в навʼязуваних нам з Кремля. Самі не можемо між собою домовитися ні про минуле, ні про сьогодення, ні про майбутнє.
А в цей час нашу долю знову вирішують без нас. Вирішують, серед інших, підлі і цинічні, але послідовні маніпулятори.