Невидимий "хіджаб". Чому Україна не так далека від Афганістану, як здається
У світі гендерної нерівності та нав'язаних ролей єдиний шанс для жінки залишатися жінкою "справжньою" — бути ніким. Нічого не робити та нічого не мати. А ви говорите, Афганістан. Там хоч чесно розставлені крапки над і. Тут же "хіджаб" — невидимий. Історія про "знай своє місце", загорнута в благі наміри.
"Якщо жінці й місце в бізнесі, то чому б не вибрати ресторан або салон краси? У чоловічому бізнесі жінка стає жорсткою, просочується брудом. Хто вона після цього? Як почувається її чоловік (напевно, "ганчірка")? І чим вона здатна нагодувати своїх дітей, крім лайна?" (С)
21 століття. Цитата, яка прозвучала на одному з підприємницьких форумів на адресу жінок-підприємиць.
Не поспішайте хейтити. Цитата з благим підтекстом. Належить одному дуже симпатичному в усіх відношеннях хлопцеві, який лише хотів уберегти непоганених диханням великого бізнесу жінок від впливу жорстокості нашого світу. Жінка повинна бути "чистою" — горезвісні три "К": Kinder, Küche, Kirche (діти, кухня, церква).
Мій прадід, вихований німецькими колоністами, теж так міркував і все своє життя не дозволяв дружині робити брудну роботу. Одним ыз уроків, який дав йому старий німець, було миття унітазів. "Дивись, — сказав він, засукавши рукава, — і вчися! Ти чоловік і повинен вміти робити брудну роботу. Жінці до неї доторкатися не можна". Правда, відбувалося це давно, у кінці 19-го століття в Криму.
Чи тотожний серйозний, умовно чоловічий, бізнес миттю унітазів? Чи "забруднює" він не руки, а свідомість жінки? Що значить "вибрати бізнес"? Грошей у чоловіка попросити? "Милий, а не відкрив би ти мені ресторан, а то сидіти вдома набридло".
І взагалі, чим ресторан або салон краси не бізнес? Та такий же бізнес, як і всі інші. І суть його та ж — заробляти. І якщо цей бізнес досяг успіху, то тільки тому, що власник його кожен день ризикує. І бореться — з конкурентами, з ринковими викликами, з касовими розривами, з диверсіями зсередини та зовні, а не ховається від профдеформаціі.
Якщо зовсім просто, то людина ця — боєць. І ринку, і світу наплювати, чоловік це чи жінка. Правила одні для всіх. Що для ресторану, що для банку, що для заводу, що для ательє з ремонту одягу.
Але тоді виходить, жінці не "врятуватися" ні рестораном, ні салоном краси. І єдиний шанс для неї залишатися жінкою "справжньою" — бути ніким. Нічого не робити та нічого не мати.
Але звідки ж тоді візьмуться нові Гертруди Стайн і Амелії Ергарт? Чи потрібні вони світу?
У мене є одна знайома. Колись їй пророкували блискучу кар'єру в банку. Але вона вийшла заміж, народила дитину, потім ще одну. Хотіла вийти з декрету якомога швидше, але кожен раз, коли вона знаходила няню, її, взагалі-то, люблячий чоловік перетворювався на маніпулятора і, згадуючи своє дитинство і власну мати, яка майже цілодобово працювала, говорив: "Бізнес робить жінку жорсткою, і взагалі я так люблю твій борщ! А діти? Про них ти подумала?"
Зараз у них уже четверо дітей. Вона остаточно звільнилася з банку. Нещодавно ми зустрілися в одній компанії. Один келих вина, другий, третій, і вона розплакалася. Від нещасливого життя. Від життя в нав'язаній їй ролі.
А ви говорите, Афганістан. Там хоч чесно розставлені крапки над і. Тут же "хіджаб" — невидимий. Історія про "знай своє місце", загорнута в благі наміри.
Я зовсім не феміністка. І ці вічні розбори тем гендерної нерівності та сексизму завжди були від мене далекі. І ще вчора я не розуміла, як можна обговорювати, чи пропонували тобі секс в обмін на угоду або чи відмовляли в позиції на користь "того хлопця", замість того, щоб говорити про те, у чому ти дійсно крута.
А ось тепер бачу, що гендерна нерівність існує — у самій можливості в якихось людей знецінювати вибір Людини, хоч вона в цьому випадку й жінка (це іронія, якщо що) і обнуляти все, що нею зроблено, безглуздим припущенням, що вона "годує своїх дітей лайном".
Ну й навряд чи це жаль про втрачену жіночність об'єктивно. Жіночність, як і все інше, втрачається за іншої, в цілому, банальної причини — від дурості. А ще від ліні.
І бізнес тут абсолютно ні до чого.