Кінець епохи бідності. Чому українці не бачать змін на краще
Влада переконує українців, що живуть вони все краще і краще, а якщо і є якісь випадкові труднощі, то винні в цьому виняткові сторонні злі сили, на кшталт кремлівського імперства, українського олігархату або місцевого самоврядування.
Урядовці, депутати і численні пропагандисти від влади активно розганяють дві тези, породжені запаленою уявою Офісу президента. А саме:
1. Середня зарплата в країні зростає, немов флюс. І вже зовсім скоро українці відчують благодать, і головною проблемою стане пошук можливості хоч якось витратити ці грошенята, тому що все потрібне давно куплено, а гроші залишилися.
2. Зростання комунальних тарифів — це злісні витівки місцевої влади, а центральна влада не має до цього ніякого відношення. Навпаки, вона наполягає на стабільності тарифів, але в неї, зрозуміло, не вистачає повноважень, щоб поставити на місце жодних мерів.
Насправді будь-який економіст (навіть серед "Слуг" такі є) пояснить, що міркування про зростання середньої з/п у відриві від реальної купівельної спроможності — це профанація та окозамилювання на зразок омолодження від уринотерапії.
Тобто, важливо не наскільки збільшилася зарплата, а наскільки більше комунальних послуг, їжі, одягу, ліків, бензину та інших необхідних для життя речей працівник може за неї придбати. Для цього існує, наприклад, такий показник, як індекс споживчих цін та інші.
Що стосується комуналки, то тарифи визначає ціна на електроенергію, газ та інші вуглеводи. Ціну на електрику формує Нацкомісія НКРЕКП, підпорядкована президенту України і підзвітна Верховній Раді. А ціною на газ та інші вуглеводи займається "Нафтогаз", який перебуває в підпорядкуванні Кабміну і яким безпосередньо командує Офіс президента. У цих структурах влада за наш рахунок заробляє величезні гроші, які кладуться в особисті кишені.
Ніякі мери до цього ніякого відношення не мають, вони отримують з центру директивні ціни.
Зараз мери через свою асоціацію намагаються домовитися з центром, щоб не допустити стрімкого зростання тарифів. Якщо не домовляться, то мерам просто доведеться пояснювати городянам, що це не вони, а саме Київ своїми неефективними діями забезпечує тарифний геноцид.
У мерів є ЗМІ, є довіра громадян, щоб переконати їх, що зовсім не вони рулять поставками енергоносіїв у країну, винаходом "реверсів" і "дюссельдорфів+", а також видобутком українського газу.
У цілому наша влада, нездатна мислити не тільки стратегічно, а й тактично, намагається рефлекторно піти від небезпеки народного обурення. Тому розповідає нам, що живемо ми все краще і краще, а якщо і є якісь випадкові труднощі, то винні в цьому виняткові сторонні злі сили, на кшталт кремлівського імперства, українського олігархату або місцевого самоврядування.
Але в підсумку вийде, що центральна влада ще більше втратить авторитет і довіру українців, а місцеве самоврядування змушене буде протистояти центру, як вже було під час карантину, тільки зараз картина вийде тотальною. Країна стане на розтяжку.
Телеканал — це, звичайно, не вирок його діячам. Головне, щоб він не став вироком для України.