Любити вухами. Чому мовні квоти на радіо не допомогли українській музиці

Закон про мовні квоти на радіо відсвяткував свій п'ятирічний ювілей.

Якось, коли мене запросили до Кабінету Міністрів для обговорення законопроєкту про запровадження квот на пісні, виконані українською мовою в радіоефірі, я написав допис. Було це 5 років тому. Поділився я своїми думками спочатку власне на зустрічі, а потім і в себе на сторінці Фейсбук.

Моя позиція не була зустрінута оплесками, тому що я рекомендував цього не робити. На зустрічі було багато представників різних радіостанцій. Більшість навіщось прийшли у вишиванках. Мій аргумент був простим: кожна радіостанція вже має свій давній рецепт, у когось це, як у нас, на 95% музика із США, Англії та інших західноєвропейських країн, у когось ретро-музика 1970-80 і так далі. І квотування ефіру за принципом кожна четверта пісня українською мовою, повністю змінить музичний рецепт, що склався роками.

Будуть класні пісні, що підходять нам, начхати нам на мову, поставимо і закрутимо до дірок, як уже бувало неодноразово з багатьма українськими колективами. Упорядкування плейлиста в будь-якому разі суб'єктивне, як і будь-яка творчість, але квотувати творчість погано.

Я пропонував для початку виділити гроші на записи альбомів переможцям великих національних музичних талант-шоу, вибрати продюсерів і записати хоча б 10 класних альбомів за державні гроші. І всі станції із задоволенням підтримали як ці талант-шоу, так і ротаціями продукт, який би вийшов. Закрутили б до дірок. Був у мене такий невеликий епізод романтики, зізнаюсь.

Звісно, моя позиція нікому не сподобалася. Мене за традицією звинуватили в антиукраїнських поглядах — ну, це шалені, а ті, хто помірніший, просто сказали: "Тю! Шабанов — він як Баба-Яга, бо завжди проти!"

Закон, звичайно, ухвалили. З того часу я час від часу рефлексую на цю тему. Через рік після ухвалення закону, мені писали в коментарях, що якби не цей закон, то ми ніколи не відкрили б для себе таких класних симпатичних українських колективів і треба це все продовжувати! Ми дискутували, але позиція моїх візаві була непохитною, і я перестав писати про це.

Цього місяця виповнилося рівно 5 років із моменту набрання чинності законом. Можна підбити невеликі підсумки.

Традиційна радіо індустрія, як і телевізійна, в усьому світі переживає не найкращі часи. Аналогове FM-радіо програє інтернету. Усе те, за чим раніше люди приходили на радіо, тепер простіше отримати у мережі. Музика, новини, інтерактивне спілкування із цікавими локальними особистостями.

Я спілкуюся з американськими колегами, у них аналогічна тенденція, але відбувається все набагато повільніше. За останні 5 років тенденція до зменшення прослуховування радіо в Україні є масштабно негативною. Наголошую — вона негативна скрізь, але в нас вона, як і в усьому іншому, особливо негативна.

Виникає питання: де ж усі ці чудові симпатичні та харизматичні українські колективи, про які мені писали у коментарях через рік після ухвалення закону про квоти?

Я вам розповім. Симпатичного класного та харизматичного хлопця, який записав класну пісню, від симпатичного класного та харизматичного професійного музиканта, який записав класну пісню, відрізняє лише одне: місце заробітку. Класний хлопець заробляє життя, працюючи в офісі, а професійний музикант заробляє музикою. В ідеалі своєю музикою, у нашій країні на 90% це гастролі.

Не думаю, що це робите часто.

А тим часом, цей класний хлопчина, поборсавшись кілька років у повному безгрошів'ї, повернувся до своєї офісної роботи і більше не пише музику. Перегорів. У творчих професіях таке трапляється часто, потрібне пальне, щоб летіти далі. Є невеликий пул артистів у трьох-чотирьох продюсерів, про яких ще хоч щось чути, решта замовкає протягом трьох років.

І тут взагалі замкнене коло. Гастролі в Росії зараз неможливі, їздити з турами в ЄС можна, але я не чув про те, щоб це відбувалося часто. Зрештою у межах України закрито всіх артистів, які хочуть заробляти. Тому коли в місто приїжджає на місяць 30 різних колективів, а серед середньостатистичної української пари на розваги бюджет 1 000 гривень на місяць, то вони обирають більш популярного.

Але повернімось до радіо. Станції, що працюють у вічно молодіжних форматах TOP-40, незабаром перестануть існувати. Тому що молоді українці, як і всі їхні однолітки в інших країнах, не приходять на радіо за музикою. Моя старша дочка, якій 12, до речі, підсіла на корейську поп-музику та поглинає її гігабайтами в Apple Music і Ютуб.

Щорічний чарт TOP 100 Apple Music Ukraine традиційно налічує 6 пісень українських артистів: дві пісні Лободи, один трек українською мовою, одна Дорофєєва, один Пивоваров та одна Тіна Кароль.

Є група людей, яка вірить у те, що Епл М'юзік займається російським офісом і спеціально не хоче популярності українських артистів в Україні. Це, звісно, не так. Епл М'юзік начхати як вони зароблять гроші, а вплив ФСБ на Епл М'юзік сильно перебільшено. Там усе вирішує ринок і гроші. Але ви можете вірити у цю теорію.

Нинішня радіоаудиторія — це люди 30+, відповідно й музичні формати мають бути старші, 80-ті, 90-ті, 2000-ті, але доречної музики для відповідності квотам цього періоду немає, тому квоти виконуються за рахунок чогось сучасного, що водночас змінює музичний рецепт і не викликає жодного відгуку в аудиторії.

Зрештою люди забезпеченіші переходять на музичні платформи — слухай, що хочеш і скільки хочеш разів, без реклами та перерв на новини. Вони б і раді продовжувати по-старому, АЛЕ… багато незрозумілої їм музики.

Хотів би написати ще кілька абзаців, але й так уже багато, не подужаєте. І, звичайно, усі хочуть висновок. Мовляв, що робити? Як жити? Я не знаю, як жити, але для мене очевидно одне — поки не буде сильної економіки, і на нашому ринку не з'явиться достатньо грошей, кораблик і далі бовтатиметься на хвилях, який час від часу здуває в різні боки.

Щоб уникнути хейту, також хочу написати, що закон про музичні квоти дуже хороший і мені він подобається. Усе правильно зробили, треба продовжувати так само.

Першоджерело.