Українізація курця. Чим вона відрізняється від українізації здорової людини

Я ніде і жодного разу не бачив, щоб державники — захисники української мови обговорювали "мовні курси", які, відповідно до закону, держава зобов'язана була організувати, і чомусь ще не організувала. Здавалося б, що може бути цікавіше з позиції "лагідної українізації"? Але ні.

Related video

Що кажуть мені мої спостереження за мережевими битвами на тему українізація vs русифікація і т.п?

Зрозуміло, що всі ці битви від безвиході. Хочеться хоч десь відігратися, якщо вже з реальними реформами не склалося. Так, я наполягаю, що справа в ресентименті та безнадії.

Ознайомився з десятками, якщо не сотнями різноманітних постів (при тому, що у мене дуже зачищена стрічка — ніяких Фаріон/Ніцой там бути не може).

Жодного разу не бачив постів від френдів "на хріна мені знати українську в Україні". Жодного разу. Зате бачив радісні висміювання "вузьк0мовних", "які за 30 років не можуть вивчити мову" і "захищають своє право не знати української", зустрічав несамовиті розповіді про "мову агресора", траплялися скарги на відсутність обслуговування державною мовою, і, нарешті, вимоги "просто виконувати закон".

До речі, про закон. Бачив цитати з висновків Венеціанської комісії, але тільки зручні для цитувальників (залежно від позиції — або критикують мовний закон, або підтримують захист української мови).

Але я ніде і жодного разу не бачив, щоб всі ці державники — захисники української мови обговорювали "мовні курси", які, відповідно до закону, держава зобов'язана була організувати, і чомусь ще не організувала. Не бачив жодного коментаря на тему, не кажучи про пости.

Думаю, що існують якісь волонтерські курси на ютубі, наприклад, але чомусь це мало турбує патріотів, яким "мова болить" (в російській, як мені здається, немає точної відповідності українському "болить" — російське "пече" це не зовсім те).

Здавалося б, що може бути цікавіше з позиції "лагідної українізації"? Але ні. Це мені здається дуже показовим, коли ми сперечаємося про пріоритети патріотичної громадськості.

Ну і найприголомшливіший коментар я отримав від одного вже колишнього фб-френда, який люто критикує вчителя фізики з Одеси, який нахабніє викладати в ютуб уроки фізики російською мово (до того ж, той же вчитель написав підручник фізики українською).

На моє заперечення, чому б інфобійцям не залишити у спокої людину, що створює контент, я отримав таку відповідь: "якщо людина хоче знімати відео на ютуб і заробляти з цього — велкам. Йди зі школи і знімай. Хоч російською, хоч китайською. Але якщо людина працює на державу, то це накладає на неї зобов'язання по захисту інтересів цієї держави. Тут не працює логіка, що у вільний від роботи час — можеш робити що завгодно... це все рівно що працювати на посаді в ЗСУ, а зароблені гроші скидати в ДНР".

Прекрасно, чи не так.

Ще раз повторю — це я почув не від бота чи нікому не відомого психа, а від реальної людини з тисячами підписників, яка належить до однієї ліберальної партії (не хочу називати імена, щоб не провокувати срач на цю тему).

Ситуація нагадує старий анекдот:

"Мій дід воював, щоб не було багатих" — "А мій дід воював, щоб не було бідних".

Тому, коли я говорю про стрімку швондеризацію патріотичної громадськості, не потрібно ображатися. Сорі за банальну нині згадку Булгакова, який, до речі, зовсім не заборонений в Україні — це правда. Але правда не вся.

В Україні є структура, яка приймає рішення про те, що книгу можна заборонити до ввезення, тому що в передмові згадуються "особи, які публічно підтримали військову інтервенцію в Україні та внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці".

Йдеться про акторів — Гафта, Бурляєва, які знімалися в "Майстрі і Маргариті".

Звичайно, обговорювати "заборону Булгакова" набагато приємніше, ніж задуматися над питанням — при всьому очевидно критичному ставленні до Гафта і ко не дуже зрозуміло, чому згадка акторів в контексті конкретного твору нашкодить українській державності і взагалі чи варто державі займатися подібним?

Відповідь державників зрозуміла: мало ідеологічного контролю, потрібно більше. Бити себе по потилиці і займатися чищенням сараїв або хоча б створенням українського контенту готові одиниці. А ось служити у фейсбучному очищенні готові тисячі.

Результат передбачуваний.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.