Торгівля ненавистю. Чому дискримінація російської мови не може бути мірилом патріотизму

Від редакції Фокуса: закон про мову, що набув чинності, і рішення КСУ про те, що цей закон не суперечить нормам Конституції України породили жваву дискусію в українському суспільстві, яке поділилося у своєму ставленні до згаданих документів на непримиренні групи, кожна з яких відстоює власну правоту. Сьогодні ми публікуємо авторську колонку київського блогера і публіциста Вадима Фульмахта. При цьому, ми готові надати можливість висловитися в нашій рубриці "Думки" всім згаданим у колонці Вадима Фульмахта особам, якщо вони висловлять таке бажання.

Цікаво спостерігати, як впливає мовний закон на патріотичну громадськість. Наприклад, одна розумна (без іронії) людина коментує закон у такому ключі, мовляв, тепер російськомовні любителі "какойразніци" зрозуміли, що різниця все-таки є.

Їй ввічливо пояснюють, що логіка "какойразніци" полягає у відсутності дискримінації, тим більше, на законодавчому рівні. Розумна людина продовжує веселитися над дурними прихильниками "какойразніци": яка дискримінація російськомовних, не смішіть, ви хоч читали цей закон, ось вам стаття 25, де там дискримінація?

І тут (барабанний дріб) виявляється, що людина горезвісну статтю 25 закону не дочитала до кінця і "не помітила" частину п'яту статті, прописану в такий спосіб, щоб виключити російську мову:

"… Вимоги частин першої, другої та абзацу другого частини четвертої цієї статті не поширюються на друковані засоби масової інформації, що видаються винятково кримськотатарською мовою, іншими мовами корінних народів України, англійською мовою, іншою офіційною мовою Європейського Союзу, незалежно від того, чи містять вони тексти державною мовою, та на наукові видання, мова яких визначається статтею 22 цього Закону".

І що ви думаєте, це нова обставина, яке радикально змінює загальну картину, якось вплинула на позицію Розумної людини? Зрозуміло, ніяк. Ось в Ізраїлі, каже, насаджували іврит замість їдишу, і нічого, всі живі. Хоча багато хто був спочатку незадоволений.

Але яке відношення це має до нас, дивуюся я. Адже в Ізраїлі немає обмежень на мову ЗМІ та мовлення телеканалів. Навіть мовного омбудсмена немає, моторошна справа. Ну так, погоджується співрозмовник, ми не в Ізраїлі. А навіщо тоді ви мені про Ізраїль розповідали, питаю? Ви туди не дивіться, ви сюди дивиться?

Як бачите, на рівні фейсбук ми спостерігаємо посилення розколу на лінії "свій-чужий" навіть серед осудних співрозмовників, у яких піна з іклів не капає.

Але це адекватні. А що відбувається в ядерних "непорохоботів"? Там свої розваги. Наприклад, Дмитро Вовнянко ("письменник, блогер, історик-дослідник, журналіст" — і все це в одній особі) відстежив дискусію вище і написав викривальний пост про "Фульмахта-українофоба".

Пост закінчується висновком космічного рівня: "Класова ненависть, ідеалізм та українофобія — три кити на яких базується ненависть до Порошенка. І до українців-державників". У коментах у Вовнянка портал у пекло: 99% коментаторів вперше чують моє підозріло неукраїнське прізвище, бачать мене наскрізь, пропонують у * бувати у "свій Ізраїль" тощо.

Одним словом, проєвропейські патріоти-державники as is. Наразі біля посту близько 900 лайків і понад сотня репостів.

Я знаю, порівняння зі Швондером і Шариковими банальне, але від цього нікуди не дітися. Якби вони могли — заарештували б мене за те, що я не люблю ̶п̶р̶о̶л̶е̶т̶а̶р̶і̶а̶т̶ Петра Олексійовича.

Закон трактується Швондерами типу Вовнянка однозначно: можна командувати "фас". Поки на рівні фейсбук, а там, як піде.

Востаннє я чув про Вовнянка три роки тому під час скандалу з генералом Семочком. Пам'ятайте розслідування Бігуса? Тоді "непорохоботи" придумали відмазки різного рівня божевілля, але Вовнянко перевершив усіх. Він написав розгорнутий текст, мовляв, Бігус розповів про друга Семочка, а Порошенко прокоментував зовсім іншого Семочка, тому що там два різних генерали Семочко. Вовнянко ж історик-дослідник, не забувайте.

І ось, що показово. У своєму творі у 2018 року Вовнянко сказав таку фразу: "Окремі хейтери мені дописалися до того, що президента [Порошенка] оточують винятково р0сійськомовні блогери – і далі за Ніцой і Фаріон вся гидота штибу "р0сійськомовний укр@їнець – не укр@їнець". Далі зрозуміло?"

Тобто, у 2018-му це була "гидота". А тепер — інша справа.

Висновки.

Я прекрасно розумію, що переважну більшість населення не хвилюють проблеми захисту державної мови, на відміну від тарифів, інфляції, війни тощо.

Уся ця буря в склянці води, в основному, відбувається у фейсбуці. Однак, я б не став недооцінювати прецедент — суспільство настільки розколоте, що навіть адекватні і вдумливі прихильники українізації не бачать ніякої проблеми в ЗАКОНОДАВЧІЙ дискримінації.

Спільне благо нікого не цікавить, це смішний термін для наївних ідеалістів. Патріотично налаштовані російськомовні розуміють, що не існує політичної сили, яка б захищала їхні інтереси — жоден умовний "Голос" не ризикне виступити проти "Захисту мови", а Шарій і ОПЗЖ — це дно.

За винятком жменьки активістів, люди втомилися від нескінченних срачів через дрібниці і перестали сприймати інформацію, якщо вона не стосується особисто їх тут і зараз.

Але навіть умовні активісти реагують тільки на загрозу "своїй" соціальній групі. Тому, наприклад, справа Шеремета викликала широкий резонанс тільки у вузьких колах, хоча здавалося, що вона об'єднала багатьох.

Більш показовим є інший приклад — недавні новини про можливу депортацію активіста-анархіста з України в Білорусь супроводжуються радісним улюлюканням: то це ж лівак, яка нам різниця, що з ним Лукашенко зробить, не смійте його захищати, прокляті ліберали.

Торгівля ненавистю принесла результати — жодного шансу об'єднати суспільство заради загального блага і реформ немає і не передбачається.

Нікого не цікавлять проблеми представників "чужого міхура", навпаки, чужі проблеми сприймаються, як якась розрада і маленька перемога.

Але без об'єднання суспільство ніколи не переможе неофеодальну Систему. Зате захищаємо державну мову і ляскаємо в долоні. Ок.

Але ніхто не хоче і думати про те, поки "Титанік" пливе (с).

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.