"Варшавський договір 2.0": що потрібно Путіну від Заходу в контексті переговорів у Женеві

Спробую максимально коротко описати своє розуміння "ультиматуму Кремля Західному світу" (йдеться про озвучені з боку Москви пропозиції американській стороні напередодні першого раунду переговорів, що відбулися днями в Женеві між США та Росією з питань глобальної безпеки і двосторонніх відносин — Ред).

Я не експерт, і навіть не претендую. Але, можливо, комусь цікава моя думка.

Я завжди, ще з 2014 року, наполягав на тому, що Путіну не потрібен "СРСР 2.0", а потрібен "Варшавський договір 2.0", тобто пояс сателітів з обмеженим суверенітетом. Наразі це вже здається очевидним для всіх, тому не бачу сенсу розвивати тему.

Зрозуміло, у Кремлі розуміють, що НАТО не "збиратиме манаття" і від'їжджатиме до кордонів 1997 року. Вимагай більше — отримаєш більше, тут також усе зрозуміло.

Що відбувається зараз — сторони калібрують простір можливого. Особливість гібридної війни в тому, щоб залишатися невразливим для супротивників у воєнному сенсі. Тобто воювати з НАТО насправді РФ не хоче.

З іншого боку, завдання Кремля — не залізти у затяжний конфлікт а-ля Афганістан, це категорично неприйнятно.

Важливо

Стратегічна невизначеність. Чи можливий сьогодні позаблоковий статус України

Важливо

Чужі шахи. Чому долю України вирішують без нас і чи можна з цим щось зробити

Якщо ж, у поданні Путіна, йому продовжать морочити голову, посилаючись на демократичні інститути України, він розпочне операцію на кшталт "примус до миру".

Він хоче завдати максимально болісної поразки ЗСУ за мінімальних втрат і потім повернутися до питання ще раз, але вже на вигідніших для себе умовах.

Санкції? Погано, але для їхнього бюджету поки що терпимо. ЗВР у них зараз в нормі.

Що буде далі? Захід, звичайно ж, почне тиснути на Україну, мовляв, робіть хоч щось, а бажано більше, ніж щось, щоб від вас відстали на якийсь час. Наші тягнутимуть кота за хвоста, як завжди. Зеленський, як і будь-який президент, не має особливого простору для маневру в нинішній ситуації.

Важливо

Вибір України: шлях Фінляндії чи війна з Росією

Зважаючи на все, це остаточно усвідомили й у Кремлі, тому вирішили, що з них вистачить цієї тягомотини, зараз чи ніколи.

Усе це для нас дуже неприємно, м'яко кажучи, але якщо дивитися правді в очі — нічого принципово нового порівняно із ситуацією після Дебальцевого.

Звичайно, дуже велика ймовірність, що все це блеф. Але вперше з 2015 року загроза виглядає настільки реальною.

Звісно, я не відкрив Америку.

Першоджерело.