Поїзд Зеленського, що їде. Що буде, якщо мирний план для України напишуть без України

За переговорами та домовленостями президентів США та РФ.

1. Це лише початок діалогу – перші предметні переговори між керівниками США та РФ, під час яких сторони обмінювалися конкретними пропозиціями та позиціями, більшість яких так і залишиться "за лаштунками". Схоже, що діалог був відвертим і жорстким, сторони забрали додому великі "домашні завдання".

Женевська зустріч 16.06.2021 все ж таки мала "нульовий формат" — сторони тільки описали існуючий між країнами комплекс проблем і спробували визначитися, чи можливі домовленості в принципі;

2. Ці переговори в будь-якому разі частково (хоч і тимчасово) знімають військово-політичну напругу (деескалують) між сторонами, у тому числі й у зонах їхнього гібридного протистояння (наприклад, в Україні). Пожвавлення переговорних форматів імовірно принесе зниження напруги на українських кордонах, як мінімум, до весни 2022 року (коли можуть розпочатися нові російські навчання);

3. Сам факт цих переговорів зміцнює позиції і США, і РФ у їхньому діалозі з Китаєм, є безумовно формою політичної компенсації для керівництва РФ;

4. Треба розуміти, що президенти РФ і США вели діалог одночасно на двох рівнях: 1. Глобальна політико-економічна конкуренція; 2. Прямі відносини між країнами;

5. Найбільші успіхи для РФ досягнуто саме на 2-му рівні — відмова від санкцій щодо ПП-2 і 35 російських громадян, заборони на інвестиції в російський суверенні боргові зобов'язання ймовірно пов'язані з якимись не відомими широкому загалу до кінця обіцянками та гарантіями з російською сторони (від гарантій безпеки для Європи до пом'якшення умов роботи американських представництв і пов'язаних із ними інтересів у РФ);

6. Президент США формально не визнав російські "червоні лінії" щодо України (не вступ до НАТО й не розвиток військової інфраструктури західних країн), оскільки (насправді) йдеться не тільки та не стільки про Україну – на кону формальне визнання РФ у статусі глобальної держави, яка має свої зовнішні інтереси та сфери впливу.

Більшість американських еліт проти, оскільки розуміє, що, дозволивши РФ провести "червону лінію" в Європі (по українському кордону), згодом отримають такі лінії на Близькому Сході, Латинській Америці, Африці... Не кажучи вже про подальший підрив глобальної лібералізації та ролі міжнародних організацій. А це вже новий Світовий Порядок, до ухвалення якого США поки що не дозріли.

Крім того, Дж. Байдену це гарантувало б серйозну внутрішньополітичну кризу напередодні довиборів до Конгресу;

7. Українське питання стало тригером американо-російських відносин. І незважаючи на обмін звинуваченнями тактичного характеру, стратегічно та концептуально позиції РФ і США щодо Донбасу й України когерентні – повернення Донбасу до складу України як автономного утворення в складі децентралізованої/регіоналізованої/федералізованої України.

8. Швидше за все, найближчим часом відновляться (на кшталт Нуланд-Карасіна та Волкера-Суркова) американсько-російські політичні консультації щодо України, завдання яких не стільки знайти компроміс між США та РФ, стільки надати нову енергію Нормандській четвірці та Мінському переговорному формату: стратегічні рішення прийматимуться між США та РФ; концептуально-тактичні в Н4; механізми реалізації в Мінському форматі;

9. Ця ситуація — "поїзд, що йде" для українського президента та його команди – останній шанс виступити з конструктивною українською позицією, спробувати зробити її основою політичного врегулювання. Інакше потім або міжнародний примус до реалізації мирного плану, написаного без України (зокрема через внутрішньополітичну кризу), або військове загострення з РФ (і теж політичну кризу).

10. Наскільки продуктивні та розгорнуті в часі нові американо-російські домовленості, покаже наявність або відсутність переговорних форматів на рівні АП/МЗС РФ — Держдепартамент; ситуація навколо НЕ/запровадження нових санкцій; "риторика вторгнення"; дата наступної зустрічі президентів тощо.

Першоджерело.