"Держзрада" — одна на двох. Чому кримінальні справи не обрушили рейтинги Порошенка та Медведчука
Переслідування Порошенка та Медведчука зовсім не позначаються на їхніх рейтингах. Їхні паства як підтримувала "своїх", так і підтримує. Невже виборці не бачать, що їхні лідери — це лицеміри, циніки та політичні ділки, які зробили мільярди на доступ до бюджету та держвласності?
Парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що Петро Порошенко та Віктор Медведчук, ці два лідери, здавалося б непримиренних політичних партій, які виступають за абсолютно різні геополітичні курси та виражають інтереси двох непримиренних українських політичних полюсів — крайніх націоналістів і противників Майдану, які виступають за примирення з Росією, — проходять за однією спільною справою та обох Зеленський звинувачує в "державній зраді".
Комізм ситуації очевидний і не можна не віддати належне почуттю гумору Зеленського, який підловив двох політичних ділків саме на такій принизливій справі, за якою вони проходитимуть удвох на потіху публіці. Ще й очну ставку влаштують!
Але в чому парадокс?
Парадокс полягає в тому, що зворушлива комерційна дружба двох політичних лицедіїв абсолютно не позначається на їхніх рейтингах. Їхні паства як підтримувала "своїх", так і підтримує. У чому тут справа? Невже виборці не бачать, що їхні лідери — це лицеміри, циніки та політичні ділки, які зробили мільярди на доступ до бюджету та держвласності?
Усі чудово бачать і всі чудово розуміють. Так чому? Щоб розібратися в цьому парадоксі, треба розуміти, яку головну вимогу обидві групи виборців висувають до своїх лідерів.
У структурі потреб людини одне з перших, а може навіть перше місце після інстинкту виживання посідає потреба жити в комфортному для себе середовищі. А комфорт у своєму громадському вимірі з'являється лише якщо людина живе серед людей, які розмовляють однією з нею мовою, відвідують одну з нею церкву, вшановують одних і тих самих героїв, мають однакові погляди на світ, історію, ворогів і друзів, святкують однакові свята, схоже одягаються, мають схожі звичаї, традиції, соціальні норми поведінки. Усе це називається потребою в самоідентифікації.
Потреба в ідентифікації потрібна людині, тому що вона дає їй почуття безпеки та соціального комфорту. Погодьтеся, не дуже комфортно і навіть небезпечно жити серед людей, які дуже відрізняються від тебе!
Тому людина готова пожертвувати багатьом, аби забезпечити собі проживання в середовищі, в якому йому безпечно та комфортно, в якому вона не почувається білою вороною або навіть вигнанцем. Це дуже сильна потреба, яка багатьма соціологами та політологами сильно недооцінюється.
Чому багато жителів західних областей завзято підтримують Порошенка? Хіба вони не розуміють, що ПОП, який постійно відбивається від звинувачень у корупції, — лицемір, цинік, політичний актор та ошуканець?
І взагалі, за влучним висловом Андрія Богдана, є "абсолютним злом"? Звісно, розуміють!
То чому голосують за таку, начебто, одіозну фігуру? Відповідь: вони готові пробачити Порошенку всі його гріхи, якщо той жорстко боротиметься за їхню ідентичність. Ідентичність стоїть на першому місці! Це для галичан найвищий пріоритет.
Але чому саме Порошенко? Хіба в цьому ж таборі немає когось пристойнішого?
Пристойніший, зрозуміло, є. Але для політичної боротьби за ідентичність однієї пристойності мало. Потрібні розум, хитрість, сміливість, воля, гроші, досвід, команда, зв'язки, приватна армія, ЗМІ тощо. Саме все це є і надміру в Порошенка. Як політичний боєць він вищий за всіх галичанських лідерів на порядок чи два. Тому, затиснувши носа, вони підтримують свого "гетьмана" й поповзли сьогодні до Жулян, не забувши, щоправда, отримати "добові" від щедрот порошенківських за працю свою.
Ніхто, за великим рахунком, не вірить у те, що російськомовний, не зовсім титульний українець, колишній парафіян УПЦ Порошенко щиро обстоює галичанську ідентичність, просто інтереси двох сторін — Петра Олексійовича та львів'ян збіглися. Поки що збіглися. Це простий тимчасовий симбіоз.
І після оприлюднення "Тисну руку, обіймаю, Володимире Володимировичу", багатьох покоробило. Але, на жаль, інших так само ефективних захисників своєї ідентичності у галичан поки що немає. Вони банально продавалися.
Тепер про Медведчука. По суті Медведчук виступає антитезою Порошенка. Це політичні близнюки-брати, лише з протилежними знаками. Як електрон і позитрон. Усе, що сказано про Порошенка, можна повторити і про Медведчука.
Проросійські виборці сходу та півдня України чудово розуміють, що відстоювати їхню ідентичність може лише людина, яка має великі капітали, свої ЗМІ та певну захищеність.
З роллю захисника проросійського електорату простий смертний не впорається: його швидко знищать. Це під силу лише Медведчуку. Тож жителі південного сходу змушені, затиснувши носа, голосувати за Медведчука та його ОПЗЖ. Немає у них сьогодні інших захисників.
Як я вже писав, справа про держзраду проти Порошенка та Медведчука не має жодних судових перспектив, але Зеленський, звичайно, не відмовить собі в задоволенні розмазати двох політичних ділків і витрусити навиворіт усе їхнє нутро.
Це той самий випадок, коли я вболіваю за всі сторони одразу й отримую чимало задоволення від цього політичного театру, який сторони захоплено й із захопленням розігрують на тлі не втихлих розмов про російське вторгнення.