Читайте між рядками. Про що насправді домовилися Україна, Росія, Туреччина та ООН
"Формально домовленості України з Росією не трапилося — це головне. Внаслідок цього можливості Росії щодо продавлювання ідеї того, що з нею можна домовлятися, сильно звужені. При цьому Росія напевно педалюватиме тему підписання рамкового рішення". Думка.
Щодо договору про розблокування портів. По-перше, я зобов'язана віддати належне послу Андрію Сибізі. Він зробив грамотно, опублікувавши текст угоди. Я думала, що ми займатимемося ворожіннями ще добу, доки нам не видадуть текст. Слухати ці "не читав, але засуджую" було просто неможливо. Комунікації стали трохи грамотнішими, це дуже тішить.
По-друге, по тексту є кілька важливих моментів, які потрібно зафіксувати.
Позиція перша
Сторонами цієї ініціативи є Україна, РФ, Туреччина та ООН. Це фіксується на початку змістовної частини документа. Але, за словами Подоляка, підписано два документи. Один – Україна, Туреччина та ООН, другий – Росія, Туреччина, ООН.
Подібну штуку прокручував Данилич у рамках ТКГ, коли формулу Штайнмайєра підписував (це було оформлено як окремий лист до ОБСЄ). Щоб не ставити підпис із бойовиками на одному листку. Тут формально з Росією нічого не підписали, за це можна буде хапатися і грати потім. Але це з текстом треба працювати добре.
Позиція друга
У Туреччині створюється спільний координаційний центр (СКЦ). Представлені будуть усі сторони. Створюється у Стамбулі. СКЦ затверджує графік заходу суден в українські порти та інспектує кораблі щодо несанкціонованих вантажів. Інспекції будуть проводитися в тих точках, які визначить Туреччина під час виходу\входу в Босфор. Ця історія нагадує нам про СЦКК, але тут все ж таки трохи інша історія. Але хіба трохи. Наприкінці свого існування СЦКК була для росіян історією про "це не ми, говоріть із бойовиками, ми вийшли".
Тут же Росія намагатиметься через свою роль у СКЦ постулювати, що вона хоче врегулювання і що вона тут "сторона, яка прагне діалогу". Що це нісенітниця — пояснювати нікому не доводиться.
Плюс лише один – до нас їх ніхто не пускає та не пустить. Мінуси — матимуть доступ до графіків, що неправильно концептуально (агресор, який створив загрозу голоду для цілої низки країн, тепер — інспектор) і дає поле для подальшого словоблуддя про "ми йдемо до світу, ми виявили жест доброї волі, а ви…".
Позиція третя
Усі наближення техніки до кораблів мають узгоджуватися з горезвісним СКЦ. Окремо наголошується, що за погодженням з усіма сторонами(!). У разі позаштатних ситуацій на судні, зривів домовленостей передбачена можливість сторони (однієї) СКЦ надати запит на допомогу, та залежно від місця розташування та згідно з нормами морського права, судну нададуть допомогу та проведуть перевірку на відповідність гарантіям безпеки. Тобто на практиці, якщо щось піде не так, наближатися будь-якою технікою без погодження з СКЦ не можна. А в СКЦ – Росія.
Позиція четверта
Добре, що в документі задіяно поняття "українські територіальні води". І окремо прописано, що вся діяльність у них — у віданні України. Вкотре постулюється, що всі дії Росії щодо окупації наших портів — незаконні.
Формально домовленостей із Росією не трапилося — це головне. Внаслідок цього можливості Росії щодо продавлювання ідеї про те, що з нею можна домовлятися, сильно звужені. Далі — справа вміння працювати зі словами та формулюваннями.
Чи давитиме Росія на тему "ось, ми такі молодці, нумо підписувати рамкове рішення"? Точно буде.
Чи особисто мені цей документ подобається? Ні. Чи могло б бути гірше? Могло б точно. Чи є тут ширший контекст? Є. Чи я його описуватиму? Частково. Завтра.