Про історію українського солдата, якого образили у поїзді
"В Україні повага до солдата має бути поза будь-яким контекстом, якщо ти українець і це український солдат. Пахне не від солдата, а від тих, хто його зневажає". Думка.
Історія українського солдата, якого образили у потязі через нібито поганий запах, нагадала мені іншу історію. У 2008 році я летів внутрішнім рейсом у США між двома штатами.
Коли всі зайняли свої місця, стюардеса оголосила: "Шановні пасажири, сьогодні з нами на борту знаходяться четверо військових, які повертаються додому з війни. Подякуємо їм за їхню службу, привітавши оплесками".
Весь (!) літак аплодував. Це був дуже людяний жест вдячності. Швидше за все, вони поверталися на той час з Іраку. Але навіть різне ставлення в американському суспільстві до тієї війни не вплинуло на повагу до військових.
І це правильно: солдат заслуговує на повагу безвідносно будь-якого контексту — політики, соціального статусу, культурних, естетичних чи ароматичних переконань.
В Україні повага до солдата має бути поза будь-яким контекстом, якщо ти українець і це український солдат.
Складно встановити всі деталі цієї історії, але, прочитавши все, що про неї відомо, висловлюю свою подяку та повагу до українського солдата Віктора Івановича Якименка. Я бажаю йому добре провести відпустку з рідними, до яких він повернувся з Донбасу.
Мій знак поваги #ЗавдякиТобі — для нього та його побратимів.
Саме завдяки їм ми живемо у вільній та незалежній Україні. І ті, хто трапився на його шляху в цьому поїзді та не пройшов тест на звичайну гідність та подяку, забули, що теж їздять у поїзді завдяки їм. Причому працівники УЗ повелися професійно. Судячи з усього, проблема аж ніяк не в них, а якраз у сусідах військового, яким щось там нібито "тхнуло".
Тхне не від солдата, а від тих, хто його зневажає. Наша спільна справа — виховати в суспільстві принаймні таку саму повагу до наших солдатів, яку виховали у США стосовно своїх.