Нескінченна війна — чому Сергія Гнездилова, який пішов у СЗЧ, можна зрозуміти, але не підтримати
Показовий відхід у СЗЧ бійця ЗСУ Сергія Гнезділова викликав широкий резонанс у соцмережах. Ми вже наводили думку замкомбата Третьої штурмової Максима Жоріна, цього разу — слово відомому військовому блогеру Олександру Карпюку, який Гнезділова розуміє, але підтримати аж ніяк не може.
У фб обговорюють СЗЧ Сергія Гнезділова. Скажу свою думку.
Я категорично не підтримую СЗЧ. Тому що це зрада своїх побратимів, які залишились в окопах. Ті, яким також життєво несприятливо між молотом та ковадлом, але тепер їх менше перед ворогом, що переважає.
Це приклад, якому наш ворог, проти якого ми весь цей час боролись, має аплодувати.
Але я розумію Сергія, бо такі думки були і в мене, і в деяких побратимів. Причин багато.
Це і Київ, в котрий, коли привозиш обладнання на обслуговування, живе без війни. Я живу в "чоловєйнику" на Лівому березі, де попри величезну кількість жильців ЖК, воюють одиниці, а сусідів дратує військова машина, яка займає місце біля під'їзду.
Це і забитий болт на ротації. Всі "старі" бригади, які навчились таки воювати — беззмінні раби найважчих напрямків. Раніше командування знало, як ротувати бригади. Одну піхоту завів в окопи, другу вивів, штаб передав, все, інша бригада воює.
Зараз треба розуміти реальну боєздатність бригади, яка насиченість лінії РЕБом, яка кількість дронів тобі потрібна на перші місяці, який склад підрозділів аеророзвідки в тебе повинен бути, щоб мати на новому місті під постійними штурмами достатню оперативну обізнаність, та багато іншого. Це знання цієї війни. А командування із совка/АТО цього не знає, не розуміє, а коли робить це за тими самими принципами, як в АТО — то ми отримуємо Очеретино та прой…б частини Донобласті.
Це означає, що, якщо ти в складному місті закріпився, як 59, 79, 72 чи інші, то там ти роками й будеш стиратися в нуль, поки нічого від бригади не залишиться. Крім того, генералітет звикає до такого стану справ і вважає це за нормальне. А потім дивуються кількості сзчешників.
Нагадую, 56 бригада теж була зношена під Донецьком в нуль. Тільки потім її вивели. І Сергій там брав участь.
Це і застарілі претензії до влади, яка почала вводити непопулярні рішення щодо мобілізації, тільки коли вже фронт сипався. І досі однією рукою гонить нарід в армію, а з іншого, якщо умовному Арестовичу, Дмитруку чи кому завгодно треба виїхати — то кордон відкритий.
Коли така "діч" йде роками, то мозок перевантажується і наступає апатія до того, що коїться навколо. Дуже складно триматися в таких обставинах та підтримувати мотивацію.
Але якщо ми всі підемо в СЗЧ, то протестувати буде не проти чого. Бо Путін переможе, а йому на наші протести пос…ати.
Ти ж аеророзвідник, Саша, тобі легко казати, ти ж не піхота — скажете ви.
Так, я аеророзвідник, але не скажу, що мені легко. Мої старі "двіжи" зі снайпінгом теж наклали свою печатку. Спина в такому стані, що броню не можу одягнути. Моє плече потребує вже не просто операції, а реконструкції. Я не був у відпустці за ці майже три роки війни, вважав, що, якщо я маю можливість привезти обладнання в Київ і пару днів поспати у своєму ліжку — то це вже трохи відпустка. Половину 2023 року я боровся зі спиною, онімінням ноги, ледве рухався, не міг їздити в машині самостійно, мене возили, як старого дідугана. О 8 ранку в мене заливали декілька крапельниць, а о 10 я вже був на чергуванні.
Бо ми не можемо кинути все та піти.
Тому Сергія я розумію. Настільки, що не можу критикувати його рішення.
Але підтримати — не можу. Наш бій триває.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.