"Ні дюйма на схід!" Чи справді НАТО обіцяло Горбачову не розширювати межі далі НДР

"Ми не повинні проситися в НАТО, нас потрібно запрошувати, — упевнений президент України Володимир Зеленський. — Ми вибрали політику бажаного гостя, а не просто бігати, кричати, вивішувати плакати. Вважаю, що у нас інша політика, правильна". Сподівається на швидке приєднання України до НАТО і глава Офісу президента Андрій Єрмак — на його думку, члени Альянсу дійдуть згоди в цьому питанні.

Але чим вища ймовірність, що Україна нарешті отримає ПДЧ, тим частіше лунають розмови про те, що просування НАТО на схід неможливе і порушує якісь давні, ще 90-х років, домовленості.

Напередодні зустрічі в Женеві президент РФ Володимир Путін дав інтервʼю телекомпанії NBC — свого роду публічний "прогін" перед великим спектаклем. Серед питань, які журналіст Кір Сіммонс ставив російському лідерові, було наступне: чи дійсно Росія як правонаступниця СРСР отримала від НАТО обіцянку не розширювати межі на схід? І якщо так, де закріплено цю обіцянку?

З стенограми інтервʼю:

К.Сіммонс: Дуже часто ці вчення, які ми проводимо, це ж у відповідь на ваші дії і на ваші вчення. Ваше протистояння з НАТО багато у чому навіть погіршило ситуацію, і НАТО, певним чином, грає в оборону.

В.Путін: Нічого собі оборона! У період Радянського Союзу ще Горбачову, він, слава богу, живий-здоровий, запитайте у нього, усно, але все-таки було обіцяно, що не буде розширення НАТО на схід. Ну і де ці обіцянки? Дві хвилі розширення…

К.Сіммонс: Де написано, де було закріплено цю обіцянку?

В.Путін: Ви молодець! Правильно, обдурили дурачка на чотири кулачка — у нас так в народі кажуть. Треба все закріплювати на папері.

Але навіщо треба було розширювати НАТО на схід, наближаючи інфраструктуру до наших кордонів? І ви говорите, що це ми поводимо себе агресивно. З якого дива? Що, Росія навіть після розвалу Радянського Союзу становила загрозу якусь для Сполучених Штатів і для інших країн Європи? Ми добровільно вивели всі свої війська зі Східної Європи прямо в чисте поле. Люди страждали у нас, десятиліттями там жили сімʼї військових, не маючи нормальних умов для проживання, зокрема для своїх дітей. Ми пішли на величезні витрати. А що отримали у відповідь? Інфраструктура тут, біля наших кордонів. І Ви говорите про те, що ми комусь загрожуємо? Так, ми проводимо навчання регулярно, зокрема проводимо навчання, несподівані для наших Збройних Сил. Чому це повинно викликати якусь заклопотаність у партнерів по НАТО? Я просто не розумію.

"Записувати треба було"

Питання про просування Альянсу на схід і цікаве, і важливе — особливо для України, яка позначила бажання потрапити в НАТО як ключове для безпеки країни. І хоча сьогодні опонент Путіна Джо Байден прямо заявив, що не вважає нашу країну готовою до вступу в Альянс ("Моя відповідь — ні", і справа не у війні на Донбасі, а в корупції і невідповідності "іншим вимогам"), генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг не був такий категоричний, зазначаючи, що "двері НАТО" відкриті для України. Але якщо так — отже, Північно-атлантичний альянс готовий забрати дане колись Горбачову слово?

Марія Захарова йде в архіви

На це питання, як їй і належить за посадою, вже відреагувала речник МЗС РФ Марія Захарова, перерахувавши кілька пунктів, які можна, на думку російської сторони, зарахувати як не цілком формальні, але чіткі обіцянки. За словами Захарової, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров передав добірку з цими цитатами генсеку НАТО ще у 2018 році.

"У грудні 2017 р — каже Марія Захарова, — на сайті Архіву національної безпеки (неурядової організації, що діє при Університеті ім. Дж.Вашингтона, США) були опубліковані документи, які відносяться до переговорів про обʼєднання Німеччини у 1990 р. Вони наочно відображають зобовʼязання Заходу не просувати НАТО на Схід".

Справді, Архів нацбезпеки розсекретив понад 30 документів, які досі дають підстави для дискусії про обіцянки Заходу екслідеру СРСР.

На сайті організації можна знайти публікацію під назвою "Що почув Горбачов?", Вона починається наступним абзацом: "Розсекречені документи свідчать про гарантії безпеки проти розширення НАТО, які радянські лідери отримали від Бейкера, Буша, Геншера, Коля, Гейтса, Міттерана, Тетчер, Херда, Майора і Вернера". Червоною лінією, яку не перейдуть війська НАТО, називалася межа між ФРН і НДР. Однак у всіх документах є відсилання тільки до усних переговорів і бесід, є копії телеграм, листів і записів бесід — але згадок про офіційні письмові гарантії немає.

Проте, навіть в самих США знаходяться коментатори, які вважають, що усна обіцянка також має мати силу. Наприклад, дослідник Джошуа Іцковіц Шифрінсон у 2016 році в статті "Домовимося чи ні? Кінець холодної війни і пропозиція США обмежити експансію НАТО" зазначає наступне: "Існують значні докази того, що російські твердження про "порушені обіцянки" щодо розширення НАТО мають під собою грунт. Якщо застосувати принципи теорії міжнародних відносин до відомих раніше і знову оприлюднених документів про переговори 1990 року, то виходить, що російські лідери, по суті, праві: розширення НАТО порушило принцип "послуга за послугу", що лежить в основі дипломатії, яка досягла кульмінації в обʼєднанні Німеччини і включення її в альянс"

Бейкер вигукує: "Ні дюйма на схід!"

Це один з найбільш емоційних аргументів, які висувають російські дипломати. Заяву зробив держсекретар США Джеймс Бейкер у розмові з Михайлом Горбачовим 9 лютого 1990 роки (для розуміння контексту — Берлінська стіна впала всього три місяці тому).

Предметом обговорення був так званий Договір "Два плюс чотири" — про остаточне врегулювання щодо Німеччини, який кілька місяців по тому підписали НДР, ФРН, США, Великобританія, Франція і Радянський Союз. Горбачов наполягав, що Альянс повинен залишатися в існуючих кордонах, Бейкер з ним погоджувався, пояснюючи: "Ми розуміємо, що не тільки для Радянського Союзу, а й для інших європейських країн важливо мати гарантії того, що, якщо США збереже свою присутність в Німеччині у межах НАТО, ні дюйма існуючої військової юрисдикції НАТО не пошириться у східному напрямку ("not an inch of NATOʼs present military jurisdiction will spread in an eastern direction"). Ми вважаємо, що консультації і дискусії… повинні гарантувати, що обʼєднання Німеччини не призведе до розширення військової організації НАТО на схід".

Горбачов плутається у свідченнях

Колишній президент СРСР Михайло Горбачов в декількох інтервʼю по-різному відповідав на питання про те, чи дійсно йому давалися гарантії нерозширення НАТО на схід. Так чи інакше, відповідальність за істотне зміцнення позицій НАТО у Східній Європі покладають на нього. Володимир Путін у відомому інтервʼю американському режисерові Оліверу Стоуну говорив прямо: "Коли вирішувалося питання про обʼєднання Німеччини і про подальше виведення Радянських військ з Східної Європи, тоді офіційні особи і в США і генеральний секретар НАТО, тоді всі говорили, що в одному Радянський Союз може бути впевнений, що східний кордон НАТО не буде відсунутий далі, ніж сьогоднішній східний кордон НДР… Це не було зафіксовано на папері. Ця помилка вже з боку Горбачова".

Горбачов в одному інтервʼю парирував, що "юридично це було неможливо" [оскільки діяв ще Варшавський договір — радянська противага НАТО], в іншому зазначав, що "з самого початку назвав це великою помилкою. Безумовно, це було порушенням духу тих заяв і запевнень, які нам давалися у 1990 році".

І Горбачову, і Захаровій, і Путіну разом узятим заперечує, наприклад, науковий співробітник програми Чатем-Хаус "Росія та Євразія" Джон Лох (перший представник НАТО в Москві), називаючи твердження про нібито даних НАТО обіцянках міфом: "Всупереч наративів про зраду, які культивуються сьогодні Росією, СРСР ніколи не пропонували формальних гарантій щодо кордонів НАТО після 1990 року. Москва просто спотворює історію, щоб зберегти антизахідний консенсус всередині країни… Розпуск Варшавського договору і розпад СРСР змінили ситуацію з безпекою в Європі. Нові лідери Росії не ставили під сумнів принцип, згідно з яким країни Європи можуть самостійно вживати заходів щодо забезпечення безпеки".

А ось Марк Крамер, директор програми досліджень холодної війни Центру російських і євразійських досліджень ім. Девіса Гарвардського університету вважає, що це питання просто не могло обговорюватися на той момент ні радянською, ні західною стороною.

"Ні Бейкер, ні Горбачов, — зазначає Крамер, — жодного разу не піднімали питання про можливе поширення членства в НАТО на інші країни Варшавського договору за межами Німеччини. …Обом політикам ніколи б не спало на думку обговорювати питання, який не було на порядку денному ні у Вашингтоні, ні в Москві, ні в будь-якій іншій столиці Варшавського договору або НАТО".

Гельмут Коль та інші

Так що ж почув Горбачов від західних лідерів, які вмовляли його "здати СРСР"? Наприклад, таке:

Канцлер ФРН Гельмут Коль: "Ми вважаємо, що НАТО не має розширювати сферу своєї дії".

Міністр закордонних справ Великобританії Дуглас Херд: "Британці визнають важливість діяти так, щоб не завдати шкоди радянським інтересам і гідності". У плані дій з 9 пунктів, який Херд запропонував Горбачову, згадувалися "трансформація НАТО, посилення європейських структур безпеки, збереження безʼядерного статусу обʼєднаної Німеччини і облік радянських інтересів у питаннях власної безпеки".

Президент Франції Франсуа Міттеран: "Я завжди говорив своїм партнерам по НАТО: не перекидайте військові формування НАТО з нинішньої території в ФРН у Східну Німеччину". Він же, однак, зазначав: "якщо я скажу "ні" членству [східної] Німеччини в НАТО, я буду ізольований від своїх західних партнерів".

Держдепартамент не втрачає пильність

Цікаво, що на початку 90-х навіть Державний департамент США, хоч і попереджав, що потенційну "радянську загрозу" не варто скидати з рахунків, але все ж не рекомендував створювати антирадянську коаліцію поблизу кордонів Радянського Союзу.

Доповідна записка Європейського бюро Держдепу з приводу можливого прийняття в НАТО країн Східної Європи повідомляла: "У поточній обстановці надання цим країнам повного членства в НАТО і гарантій безпеки не в інтересах НАТО і США".

Штати "не хочуть організовувати антирадянську коаліцію, чий кордон проходить по межі СРСР. Така коаліція буде сприйматися Радами вельми негативно і може привести до того, що поточні позитивні тенденції в Східній Європі і СРСР будуть обернені назад".

Опонували Держдепу військові, які заявляли, що двері в НАТО повинні бути відкриті.

Тут можна звернутися до історії. За словами одного з генсеків Альянсу Андерса Фог Расмуссена, НАТО створювали для захисту Європи від радянського вторгнення — через кілька років після закінчення Другої світової війни.

"НАТО створили у небезпечному світі, — говорив Расмуссен. — Тоді як тінь СРСР згустилася над Європою, 12 країн по обидва боки Атлантики обʼєдналися для захисту своєї безпеки і головних цінностей: свободи, демократії, прав людини і верховенства закону".

Першими членами Альянсу стали Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США і Франція — саме вони у 1949 році підписали договір про створення системи колективної безпеки, взявши на себе зобовʼязання захищати будь-якого учасника договору, на якого буде здійснено напад. Саме на це сподіваються сьогодні Україна і Грузія, які очікують давно обіцяного ПДЧ, і саме тому так прикро прозвучали слова Джо Байдена про те, що США більше "не розглядають НАТО як захист (союзників) за гроші". Хоча американський президент все ж підтвердив, що військовий блок важливий "для нашої здатності підтримувати загальну безпеку" і що США як і раніше вважають 5-ту статтю в статуті НАТО "священним обовʼязком".

"Ми зробимо все можливе, щоб Україна змогла і далі чинити опір агресії Росії", — підкреслив Байден, додавши: перспективи України залежать не від нього особисто, а від усіх членів Альянсу, це повинно бути колегіальним рішенням.

Чим стривожена Росія

Російський президент Володимир Путін дав зрозуміти, що вважає вступ України в НАТО неприпустимим, оскільки в такому випадку "підлітний час ракети до Москви зменшиться до 7-10 хвилин".

"Уявити собі, що Україна стане членом НАТО. Підлітний час ракети від Харкова чи Дніпропетровська до Москви зменшиться до 7-10 хвилин. Це для нас червона лінія чи ні?" — запитав Путін під час інтервʼю російському ТБ. При цьому він заявив, що половина українців нібито не хочуть вступу країни в НАТО, і "це розумні люди, тому що розуміють, що не хочуть бути на лінії вогню, не хочуть бути розмінною монетою чи гарматним мʼясом".

"Всі ці численні задокументовані факти домовленостей, які існували раніше, не залишають каменя на камені від спроб наших західних партнерів сьогодні заперечувати очевидне, — заявляє Марія Захарова. — В НАТО обдурили всю міжнародну спільноту, яка сподівалася на початок нового етапу розвитку планети, — без блоків, протистоянь систем, загроз знищення один одного".

Однак їй можна заперечити: західний військовий блок дійсно обмежувався усними ситуативними формулами, ніколи і ніяк не закріплюючи їх документально. Так що питання про розширення або нерозширення НАТО на схід залишається теоретично — дискутивним, а практично — давно вирішеним.

Які країни Східної Європи і республік колишнього Союзу увійшли в НАТО?

Цікаво, що у 1954 році заявку на вступ в НАТО подавав і СРСР — але її відхилили.

Після обʼєднання Німеччини територія Альянсу розширилася, включивши в себе землі колишньої НДР. У 1999 році в НАТО увійшли Угорщина, Польща і Чехія, у 2004-му році — Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія, Естонія. У 2009 році до складу Альянсу були прийняті Хорватія і Албанія, у 2017-м — Чорногорія, у 2020-м — Північна Македонія (так зване "Восьме розширення НАТО").

Символічно, що вступ до Північноатлантичного Альянсу України може стати девʼятою, вирішальною хвилею.

Стаття 5 Статуту НАТО свідчить :

• Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Обʼєднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні.
• Про кожний такий збройний напад і про всі заходи, вжиті у звʼязку з ним, буде негайно повідомлено Раду Безпеки ООН. Такі заходи будуть припинені після того, як Рада Безпеки вживе заходів, необхідних для відновлення і підтримання міжнародного миру та безпеки.