На нема й суду нема. Чому 3 з 4 українців не довіряють судовій реформі та хто її саботує

За цей час парламент схвалив кілька нових законів, судді проходили кваліфікаційні перевірки, міжнародні інституції підтримували реформу фінансово. Але всього цього недостатньо — довіра суспільства до судів на рекордно низькому рівні. За даними соцопитування Центру Разумкова, проведеного в липні — серпні цього року, 74% українців повністю не довіряють або схильні не довіряти судовій системі. Менше — тільки державному апарату (76%) і російським ЗМІ (79%).

"Від успішної реалізації судової реформи залежить не тільки подальша підтримка України її міжнародними партнерами, вона необхідна для розвитку країни і підвищення рівня довіри суспільства до судів"

Виправляти ситуацію взявся президент Володимир Зеленський. За два роки він зробив уже дві спроби. Перша провалилася, друга — в процесі реалізації. Її ідея полягає в тому, щоб не перевіряти всіх суддів, навіть тих, хто міг ухвалювати неправосудні рішення, а перезавантажити головні органи суддівського управління — Вищу раду правосуддя (ВРП) і Вищу кваліфікаційну комісію (ВККС). Останні відповідають за призначення, звільнення і покарання суддів, однак керують системою, яка все ще функціонує за "законами" часів Віктора Януковича, коли судді готові бути лояльними до влади, ухвалювати замовні рішення і відмовляються визнавати свої помилки. Якщо реформу реалізують, то очищати судову систему будуть вже оновлені органи. Саме такий алгоритм закладений в президентських законопроєктах, проголосованих парламентом у липні 2021-го, напередодні канікул.

Стартувати реформа повинна зі створення спеціальної Етичної ради. Це новий орган, що складається з трьох суддів (їх затверджує Рада суддів) і трьох міжнародних експертів (висувають міжнародні організації; відомо, що серед кандидатів є судді з Великобританії, США, а також генпрокурор з Естонії та Німеччини). Вони перевірятимуть добродіяння чинних членів ВРП і сприятимуть відбору нових на відкриті вакансії.

Один у полі воїн

36-річний Микола Глотов, у нещодавньому минулому адвокат і правозахисник із Рівного, а останні два роки — суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, один із тих, хто подав заяву про включення до першого складу Етичної ради.

"Мені не байдужа доля судової реформи. Від її успішної реалізації залежить не тільки подальша підтримка України її міжнародними партнерами, вона необхідна для розвитку країни і підвищення рівня довіри суспільства до судів", — говорить Фокусу суддя. Й уточнює: коли дізнався, що охочих увійти до ради немає, вирішив "взяти на себе відповідальність і власним прикладом мотивувати інших не боятися і пропонувати свої кандидатури". Але 13 вересня під час засідання Ради суддів потрібної кількості голосів Глотов не отримав. За нього проголосували лише четверо з 26 членів. Приблизно стільки ж голосів отримали троє інших кандидатів. Колеги не підтримали, наприклад, Василя Клюбу — суддю, який в 2015-му подав у відставку і пішов добровольцем на фронт, а також Ганну Вронську — представницю Верховного Суду.

На перший погляд незрозуміло, чому судді не висловили довіру колег, до яких не було питань на етапі проведення інших конкурсів. Член Ради суддів Олександр Сасевич пояснює, що проблема не стільки в персоналіях, скільки в неточності законодавства. Він вважає, що необхідно встановлювати порядок номінування кандидатів.

"По-перше, не може бути такого, щоб рішення в Етичній раді ухвалювалося двома голосами міжнародників, як сказано в законі. По-друге, неправильно не допускати до конкурсу суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, — таких майже дві тисячі. По-третє, в законі сказано, що кандидати — люди з бездоганною репутацією і достатнім досвідом роботи, але не вказано, як їх оцінювати", — пояснює Сасевич. До того ж у деяких кандидатів не було необхідного 15-річного суддівського, прокурорського або адвокатського досвіду.

"Складно уявити, що міжнародні експерти, покликані допомогти очистити систему, будуть десь збиратися удвох і вирішувати питання звільнення членів ВРП, — парирує Галина Чижик, експертка Центру протидії корупції. — До конкурсу дійсно не допускаються ті, хто не пройшов кваліфоцінювання, але три тисячі суддів його пройшли, тож вибір є. А щоб оцінити їх відповідно до критеріїв, Рада суддів могла заздалегідь передбачити процедуру".

Крім того, 15-річний стаж для членів першого складу Етичної ради необов'язковий — про нього йдеться в дев'ятій статті закону, але не в прикінцевих положеннях, якими регулюється створення першої версії Етичної ради.

"І найголовніше, до 13 вересня ні до закону, ні до кандидатів публічних зауважень у представників Ради суддів не було", — продовжує Чижик.

Сасевич не погоджується, зазначає, що зауваження до тексту законопроєкту були ще на етапі його розробки, а процедуру номінування публічно не обговорювали, тому що не хотіли розмов, що Рада суддів намагається зірвати процес. Але коли проблеми стали очевидними, Рада суддів почала реагувати.

"Ми ще раз попросили внести правки в закон і вирішили розробити положення або порядок проведення відбору кандидатів в Етичну раду", — говорить він.

Зауваження як привід

Нагадаємо, законопроєкт про реформу Вищої ради правосуддя розглядався довго — складно проходив підкомітет, комітет, питанням займалася робоча група, до документа було багато правок і зауважень, а фінальна версія, проголосована депутатами, вважається компромісною. Враження, що в Офісі президента дійсно оцінювали ризики, пов'язані з реформою, тому навіть вирішальний голос віддали міжнародникам. Притому ніхто не сумнівався, що хто-хто, а Рада суддів вимогу закону виконає.

Ця впевненість до останнього зберігалася і в Офісі президента, і в головах міжнародних партнерів України. Час минав, але процедуру подання документів для охочих стати членами Етичної ради Рада суддів не оголошувала. На 13 вересня призначили засідання, на якому голова Богдан Моніч міг заявити, що судді не хочуть брати участь у відборі, тому що не згодні з появою нового органу, але за три дні до цього четверо суддів все ж таки подали заяви. Зрештою їм відмовили, після чого Рада суддів почала, ймовірно, заплановану дискусію про повноваження і ризики, створені законом. Причому про них говорять не тільки представники Ради суддів, а й ВРП, яка й підлягає реформуванню.

"Більшість у Вищій раді правосуддя — судді. Вони вже проходили оцінювання на доброчинність. За світовими стандартами не можна проходити цю процедуру кілька разів. Не можна бути доброчесним суддею Верховного Суду, але недоброчесним членом ВРП. Ці люди вже пройшли відбір, з'їзд суддів за них голосував, будь-яка громадська організація надавала всю відому інформацію. Не можна проходити так часто перевірки. Це вплив, втручання, загроза суддівській незалежності, — коментує журналістам Богдан Львов, заступник голови Верховного суду, голова Касаційного господарського суду. Він зазначає, що членів ВРП попереджати про розгляд їхнього питання в межах етичної ради не збираються: "Ніхто не скаже: "або йдеш на оцінювання, або звільняєшся". Люди, які там працюють, не хочуть отримати негативний висновок. Припустимо, хтось заслужено, але більшість не хоче ризикувати. Якщо це станеться випадково, що тоді?"

Подібна дискусія — ніщо інше, як спроба затягнути час. А він необхідний для того, щоб Конституційний Суд міг визнати суддівську реформу Володимира Зеленського неконституційною. ВРП вже попросила Верховний Суд звернутися з таким поданням до КСУ. Якраз для цього 17 вересня зібрався пленум суду, але через відсутність електрики в будівлі засідання перенесли на 8 жовтня. Експерти, з якими поспілкувався Фокус, впевнені, що суддям, зацікавленим у збереженні системи, важливо не допустити створення Етичної ради до рішення КС. Перш за все тому, що навіть якщо КС підтвердить неконституційність закону про реформу, скасувати рішення Етичної ради, якими звільнять недоброчесних членів ВРП, буде неможливо. Є думка, що голоси за скасування реформи в КС зібрані.

Коло зацікавлених

Судова реформа в тому чи іншому вигляді незручна для більшості суддів, особливо для тих, хто з початку 2010-х намагається контролювати систему. Наприклад, до блокування реформи зараз причетний Богдан Моніч. До ухвалення законів про судову реформу Рада суддів на подібні важливі процеси в державі не впливала. Тепер же така можливість з'явилася. Саме Моніч комунікує з усіма сторонами — Офісом президента, міжнародниками і суддями, саме від нього залежить, коли збереться Рада суддів, який буде оголошений порядок денний.

"При цьому Моніча навряд чи можна назвати самостійною фігурою. Він скоріше підтримає рішення, спущене згори", — вважає Галина Чижик. Зверху — це, наприклад, із Верховного Суду. Раніше не раз говорилося про те, що на глав касаційних інстанцій орієнтується більшість суддів. "Кілька років тому журналісти опублікували аудіозапис таємних зборів керівників господарських судів напередодні чергового З'їзду суддів. Вів їх Богдан Львов, нині глава Касаційного господарського суду, який просив запам'ятати прізвища кандидатів, за яких треба голосувати. Навряд чи Львов, який звик контролювати, відмовився від такої практики", — пояснює Чижик.

Крім того, в реформі не зацікавлена більшість чинних членів Вищої ради правосуддя. Не тільки тому, що когось із них можуть звільнити, але перш за все тому, що ВРП вперше законним способом не в змозі вплинути на процес, — після того як назвуть прізвища кандидатів в Етичну раду, шістьох із них ВРП зобов'язана схвалити протягом п'яти днів. Якщо з якихось причин цього не відбудеться, то по три перші прізвища в списках від міжнародників і від Ради суддів будуть вважатися схваленими автоматично.

Політична відповідальність

Відкритим залишається питання, яка роль у цій історії належить Офісу президента й самому главі держави. З одного боку, Володимир Зеленський пообіцяв й українцям, і міжнародним партнерам, зокрема президенту США Джо Байдену, Європейському Союзу та МВФ, провести реформу, за що несе персональну політичну відповідальність. З іншого — в Офісі президента повинні були передбачити, що судді, які з 2014 року саботують реформу, чинитимуть опір і цього разу.

Після засідання Ради суддів 13 вересня Володимир Зеленський заявив, що не допустить зриву реформи, і зібрав у своєму офісі нараду за участю експертів, суддів і послів G7. Щоправда, сам на неї не прийшов. Главу держави представляв заступник керівника Офісу президента Андрій Смирнов. Він заявив: "Позицію Володимира Зеленського можна сформулювати чіткою та однозначною фразою: "Ні кроку назад у судовій реформі". У відповідь глава представництва ЄС в Україні Матті Маасікас зазначив, що судова реформа є не тільки внутрішнім питанням України, але її успішна реалізація прямо визначає зовнішньополітичний імідж країни, залучення міжнародної допомоги та інвестицій.

"Тепер уся надія на місію МВФ, яка приїжджає в Україну. На зустрічах і президенту, і прем'єру буде складно проігнорувати той факт, що закон про реформу ВРП, який був ключовою умовою для надання траншу, на старті заблокований", — говорить Галина Чижик. З її слів, єдиний успішний сценарій для реформи — якщо Рада суддів якомога швидше делегує своїх представників в Етичну раду. В іншому випадку доведеться міняти закон, а для цього потрібен час, якого немає.

У Раді суддів запевняють, що здійснять другу спробу: вже підготували положення, оголосили терміни подання заяв — до 21 жовтня і перелік документів. Останній виявився несподіваним. Суддям, крім мотиваційного листа та біографії, необхідно подати "документ про підтвердження бездоганної ділової репутації, високих професійних якостей, ділового авторитету". Суддя Микола Глотов поки такої не знайшов, хоча повторно подав заяву до Ради суддів. При цьому Глотов зізнається, що членство в Етичній раді для нього не самоціль, йому подобається працювати в Антикорупційному суді.

"Але якщо вирішать, що я гідний бути представником суддівського корпусу в першому складі Етичної ради, для мене це буде не тільки висока честь, але надзвичайно відповідальна місія", — пояснює суддя.