Відкрита Україна. З яких країн до нас приїжджають іноземці та на яку роботу можуть розраховувати

До 2050 року населення України скоротиться з нинішніх 41,6 млн до 35,3 млн осіб, прогнозує ООН. З урахуванням трудової міграції українців, яка з кожним роком набирає обертів, державі рано чи пізно доведеться зіткнутися із серйозним дефіцитом робочої сили. Передумови цього вже помітні щодо ситуації з медпрацівниками, які дедалі частіше їдуть за кордон. На ситуацію також може вплинути зростання добробуту українців, у цьому випадку вони неохоче влаштовуватимуться на низькокваліфіковані професії з не найзручнішим графіком роботи. Така ситуація зараз спостерігається, наприклад, у Великій Британії, де після брекзиту та масового відтоку персоналу з країн Євросоюзу з'явилося майже мільйон вільних робочих місць, але місцеві жителі не поспішають займати ці вакансії.

У багатьох європейських державах проблему з нестачею робочої сили давно вирішують за рахунок легальних трудових мігрантів. Українці піднімають сільське господарство Польщі, поляки працюють у лікарнях Великобританії, португальські мігранти багато років працюють на будівництві у Швейцарії. Німеччина взагалі покладається на іноземних фахівців, щоб залишатися конкурентоспроможною. Частина приїжджих згодом отримують посвідку на проживання чи громадянство й асимілюються.

Очевидно, що Україна може піти таким самим шляхом і стати однією з країн-реципієнтів, які приймають іммігрантів. Це, по-перше, не дозволить просісти ринку праці, по-друге, допоможе збалансувати демографічну ситуацію в країні.

Від Нігерії до Індії. Звідки приїжджають трудові мігранти в Україну

Дані Держстату щодо кількості мігрантів до України за 2020 рік показують цікаву картину. Серед азіатських країн лідирують Туреччина (2 146 приїжджих), Індія (1 823) та Азербайджан (1 300). Як вважає Тетяна Пашкіна, експертка ринку праці, ці цифри легко можна пояснити.

"Приміром, якщо ми говоримо про Туреччину, то звідти здебільшого приїжджають будівельники, — коментує вона. — У 2020 році в межах програми "Велике будівництво" багато тендерів виграли турецькі компанії. Відповідно, для виконання замовлень вони залучають як місцевих робітників, так і своїх співвітчизників — на більш кваліфіковані та керівні посади".

Видання "Українська правда" підрахувало, що турецька компанія Onur, яка була одним із топпідрядників ще під час підготовки до Євро-2012 в Україні, зараз посідає друге місце за кількістю виграних тендерів. Загалом упродовж 2020 року Державна служба зайнятості видала громадянам Туреччини 4,6 тис. дозволів на працевлаштування. Проте далеко не всі мігранти потрапляють в Україну легально. Турки входять до групи лідерів із незаконного перетину кордону — на їхню частку припадає 11,9% від загальної кількості затримань співробітниками Прикордонної служби, випереджають їх лише жителі Молдови.

Якщо говорити про мігрантів з Індії, то це насамперед студенти медінститутів, продовжує Тетяна Пашкіна. Причому, за її словами, вони розосереджуються у всіх регіонах країни.

"У нас дуже хороше співвідношення ціна/якість у сфері здобуття освіти", — зазначає співрозмовниця Фокуса. У 2020–2021 навчальному році індійські громадяни займали 23,6% загальної кількості іноземних студентів в Україні.

Утім, пандемія коронавірусу серйозно позначилася на імміграції: якщо у 2020 році до нас заїхало 1 823 індуси, то роком раніше їх було 6 056. У 2019-му на основі дозволу на тимчасове проживання в Україні було 15 тис. індусів. Частина з них намагається тут офіційно працевлаштуватися: у 2020-му служба зайнятості видала громадянам Індії 1,9 тис. дозволів на роботу. Проте найчастіше, як розповідає Катерина Кульчицька, аналітикиня організації "Європа без бар'єрів", вихідці з цієї країни після отримання диплому в Україні не затримуються.

Цікаві цифри Держстатистика демонструє і щодо іммігрантів з Африки. Незважаючи на те, що на континенті знаходяться 54 країни, значна кількість людей до нас приїжджає лише з двох держав — Марокко (у 2020 році в'їхало 1 412 осіб, у 2019-му — 2 551) та Нігерії (994 і 1 584 відповідно). Їхні громадяни традиційно приїжджають вчитися. У 2020 році жителі Марокко у загальному сегменті іноземних студентів займали 11,5%, а жителі Нігерії — 5,5%. Незважаючи на пандемію, протягом року ці показники значно зросли.

Як кажуть експерти, офіційні дані щодо імміграції лише верхівка айсберга. Щорічно Прикордонна служба України затримує приблизно 3 тис. нелегалів, але насправді кількість іноземців, які незаконно перетинають кордон, у рази більша. В українському представництві Міжнародної організації з міграції вважають, що значна частина нелегалів розглядає Україну як транзитну територію на шляху до Євросоюзу та не планує тут затримуватись. До цієї групи входять біженці, які покидають будинки через війну, й економічні мігранти з держав, де рівень життя гранично низький.

Мігранти із Середньої Азії та гіг-економіка

Стабільний приплив іммігрантів в Україну походить з Туркменістану та Узбекистану.

"Це наша гіг-економіка [трудові відносини, що базуються на короткострокових контрактах чи неформальних домовленостях], тобто кур'єри та водії таксі, які знаходять роботу через мобільні додатки в обхід трудового законодавства", — коментує Пашкіна. Традиційно вихідці з цих країн їдуть на заробітки в РФ, але деякі наважуються вирушити далі, їхня частка з часом може збільшитися. Як вважає експертка ринку праці, це може бути пов'язано і з тим, що в Росії склалося загалом недоброзичливе ставлення до мігрантів із Середньої Азії, тоді як в Україні населення терпимо ставиться до приїжджих. Чи зростатиме кількість робочої сили з Туркменістану й Узбекистану, залежить зокрема від політики сусідньої країни. Якщо в РФ умови для мігрантів погіршаться, а масові переслідування та виселення тих, хто "понаїхали", почастішають, вихідці з азіатських країн обиратимуть для заробітку інші країни, зокрема Україну.

Українці все частіше спілкуються з іммігрантами, викликаючи таксі або замовляючи їжу додому. Як розповідає Фокусу Дмитро Расновський, генеральний менеджер компанії Glovo у Східній Європі та Центральній Азії, станом на сьогодні в Україні до платформи підключено приблизно тисячі кур'єрів-іноземців. Переважно це громадяни Туреччини, Індії та Туркменістану.

"Наша платформа відкрита для всіх охочих, — наголошує Расновський. — Усе, що потрібно потенційному кур'єру, — бути повнолітнім, заповнити заявку на сайті й отримати спорядження для доставок". Дозвіл на проживання чи працевлаштування у претендента не запитують. У процесі підключення до платформи між кур'єром і компанією укладається цивільно-правовий договір, згідно з яким сервіс є інформаційним посередником між кур'єром і покупцем. Також Расновський зазначає, що в Glovo не обирають людей для співпраці за принципом громадянства.

"Для нас важливо, щоб кур'єри підключалися саме до нашої платформи. Іноземців ми заохочуємо відвідувати мовні курси в партнерських навчальних закладах", — каже генеральний менеджер.

У компанії Bolt зазначають, що абсолютна більшість водіїв і кур'єрів, підключених до їхньої платформи, — українці.

"Доля нерезидентів є невеликою і становить лише кілька відсотків. Вимоги до них такі самі, як і до громадян України", — зазначають у пресслужбі. В іноземців, які співпрацюють з Bolt, має бути посвідчення водія, що діє на території країни. Бажано, щоб люди, які підключаються до платформи, володіли українською, кажуть у компанії, адже за законом обслуговувати клієнтів необхідно державною мовою.

"Якщо до служби підтримки надходять скарги щодо мови спілкування, то обліковий запис водія чи кур'єра блокується", — пояснює пресслужба. При цьому в компанії вважають, що внутрішній ринок праці може покрити всі потреби в робочій силі.

У пошуках фахівців. Чому офіційне працевлаштування — це проблема

З урахуванням відтоку українських фахівців і молоді, яка їде вчитися за кордон, щоб потім там залишитися жити, держава потребуватиме не лише некваліфікованої робочої сили. Однак офіційно найняти іноземця на роботу зараз можуть дозволити небагато компаній. Відповідно до закону про зайнятість населення, виходець з іншої країни має отримувати не менше, ніж 10 мінімальних зарплат, тобто від 60 тис. грн. Не кожна компанія готова зробити таку пропозицію.

У 2020 році уряд затвердив 5 тис. міграційних квот для IT-фахівців, сподіваючись, що це посилить український IT-ринок. Іноземці, які приїхали до нас за квотою, отримують дозвіл на працевлаштування без прив'язки до конкретного місця роботи та дозвіл на проживання на десять років. Валерій Красовський, СЕО та співзасновник Sigma Software, в одному з інтерв'ю сказав, що, можливо, це перша ініціатива, яка дійсно здатна залучити зарубіжних фахівців в Україну. Проте на практиці уряд опрацював лише 113 таких заявок. Пов'язано це з тим, що квотники повинні відповідати високим кваліфікаційним вимогам, зокрема мати досвід роботи в IT не менше трьох років, вищу технічну освіту, дохід за минулий рік від $24 тис. Як пише у своїй колонці Ганна Сахно, економістка Центру економічної стратегії, проблема в тому, що перевірку охочих виконує не роботодавець, а Мінекономіки, зрештою процедура розтягується на місяці.

"Відповідальність за кваліфікацію іноземного фахівця має лежати на працедавцеві, як це відбувається у розвинених країнах", — вважає експертка. Вона наголошує, що список квотників не треба обмежувати IT-працівниками, сюди мають входити інженери та менеджери.

Айтішники не єдині, хто може іммігрувати в Україну за квотою. У 2021 році 580 місць "заброньовано" для діячів науки і культури та 106 — для тих, хто прослужив у ЗСУ понад три роки. Проте Катерина Кульчицька впевнена, що практика імміграційних квот, яка існує в Україні багато років, не виправдовує себе.

"Я не розумію, чому цих квот так мало. У якомусь регіоні п'ять квот, десь десять. У мене дуже багато питань про те, чому саме так формуються ці квоти", — коментує експертка. За її словами, необхідно або взагалі переглянути доцільність формування квот, або суттєво спростити процедуру їх отримання.

Раді, але не всім

Як вважає Тетяна Пашкіна, українці досить гостинні щодо приїжджих. Навіть якщо кількість іноземної робочої сили згодом зростатиме, місцеве населення сприйме це спокійно, якщо іммігранти асимілюватимуться і ставатимуть частиною українського суспільства.

"Якщо вони, умовно кажучи, не вимагатимуть від усіх носити хіджаб у наших школах, ситуація буде стабільною. Ми говоримо лише про те, щоб своїми поглядами не докучати суспільству і не вимагати для себе особливих умов, решта цілком прийнятна", — коментує експертка ринку праці. За її словами, поки приїжджі не забирають в українців хорошу роботу, протистояння не буде.

Катерина Кульчицька також говорить про те, що наше суспільство загалом налаштоване позитивно до приїжджих. Особливо коли йдеться про людей із того ж культурного простору та зі схожим менталітетом. Утім, поодинокі випадки прояву агресії та ксенофобії до переселенців трапляються. Згадати бодай історію з пунктом тимчасового розміщення біженців у Яготині Київської області. Місцеві жителі вкрай негативно відреагували на новину про його створення, до Державної міграційної служби надходили листи з вимогою згорнути проєкт.

"Коли йдеться про біженців із не дуже багатих країн, в українців починають виникати питання: "А чому ці люди їдуть до нас?" У такому разі дуже важлива боротьба з цими стереотипами, продуктивна комунікація з населенням", — коментує Кульчицька.

На сьогодні імміграція в Україну не є масовим явищем: трудові й економічні мігранти віддають перевагу європейським країнам як кінцева точка своїх пересувань. Однак найближчими роками ситуація може змінитися, й Україні треба бути готовою до цього, вже зараз вибудовуючи ефективну політику щодо адаптації та безболісної інтеграції іноземної робочої сили в суспільство.