Війська Росії діють як одержимі. Єпископ Кава розповів про допомогу та посередництво Ватикану

Без броні

Фура важко і повільно підіймається вгору. Вона на польських номерах та з червоним хрестом на лобовому склі. В цей імпровізований церковний логістичний центр у передмісті Львова щодня приїжджають машини з гуманітарною допомогою з-за кордону. В них переважно харчі, засоби гігієни та одяг.

"Сьогодні, наприклад, збираємо фуру на Конотоп та Ніжин, там просять продукти швидкого приготування. Вранці фура поїхала до Житомира — на півночі області є населені пункти, де критична ситуація з продуктами. А ще пішли вантажі на Суми та Київ", — каже Едвард Кава, римо-католицький священник, єпископ-помічник Львівської архідієцезії. Йому 43 роки. І останній місяць його частіше можна побачити не в храмі, а між пакунків з борошном та ліками.

Біля однієї з вантажівок — Андрій, чоловік середніх років. Він чекає, коли машину заповнять всім потрібним. Від початку війни Андрій як водій-волонтер їздить із заходу на схід. Вже точно не пам'ятає, який у нього за рахунком рейс.

"Ми можемо доставити тільки туди, де можемо проїхати фурою", — зауважує водій.

Щоб довезти вантажі до місця призначення і церква, і волонтери шукають кошти на пальне. Щоб з'їздити та повернутися до Львова, потрібно 17 тисяч гривень. Якщо вантаж їде до парафії — оплачує церква.

Телефон єпископа Едварда не замовкає.

"Станіславе, всі хочуть продукти, але що буде, то дамо", — відповідає він на один із дзвінків. Пояснює: запити отримує від парафій та мерів міст.

"Ми направляли вантажі на Харків, але згодом це стало важко. Зараз возимо до Дніпра і там уже малим транспортом довозимо далі. Був час, коли й до Києва було важко доїхати, тоді возили залізницею. Держава нам давала безплатно вагони. В кожний вміщувалося 60 тонн, тобто три фури. Але була складність перевантажити в потяг, — каже Кава. — Зараз відправляємо вантажі на Запоріжжя — з думками про Маріуполь. Він у нас у серці. Люди, які стають жертвами геноциду. Вантажі передаємо державі. Вони мали йти із залученням Червоного Хреста, який має на міжнародному рівні можливість туди заїжджати. Хоча я бачу зараз, що для російських загарбників немає нічого святого. Вони обстрілюють навіть Червоний Хрест. Знаємо випадки, коли російські загарбники забирали вантажі або затримували їх, змушуючи повернутися до Запоріжжя".

Римо-католицька церква має парафії по всій Україні. Десь впливовіші, як у Житомирі чи Бердичеві, десь скромніші, нечисленні.

"Була і в Маріуполі: будинок, де жили священники, на околиці міста, а також будували центр у центральній частині міста, — розповідає Кава. — Й одне, й інше місце зараз обстріляне, обкрадене, понівечене — ліквідоване. Священники виїхали одним з останніх "зелених коридорів" своїм автомобілем".

Допомогу розбирають та перевантажують парафіяни та волонтери, зокрема представники організації "Лицарі Колумба". Працюють зранку до вечора, іноді вночі.

Надходять до церкви й запити від Збройних Сил та Національної гвардії. Просять засоби захисту та берці. Але такий вантаж — рідкість. За місяць одного разу прийшла партія бронежилетів, але на кордоні її забрала держава на склади.

"Ми отримали лише документ про передачу державі. Сподіваюся, Збройним Силам", — каже єпископ.

Рука Польщі

"Ми почали працювати 24 лютого, коли на кордоні з'явилися перші люди, які через війну хотіли виїхати за межі України, й утворилися великі черги, — продовжує єпископ Едвард. — Вирішили їм допомагати: підвозили продукти, одяг, воду. Під особливу опіку взяли тих, хто був без транспорту. Потім почали надходити запити з регіонів, де виникали проблеми з продуктами, Церква шукала міжнародних партнерів, які могли б допомогти. Однією з таких організацією-партнером стала "Карітас Польща".

"Польща не лише на милосердному рівні допомагає нам, а й на політичному та духовному, — каже єпископ. — Поляки зайняли дуже чітку позицію. Можливо, через це вони навіть щось втрачають, але вони справді стоять пліч-о-пліч з українською народом. Друзі пізнаються в біді. І тут ми побачили, хто насправді наш друг. Ми хотіли б сподіватися на допомогу від німців, але бачимо, що їхня позиція виявилася дивною — вони не переконливо на нашому боці. Угорщина також не має чіткої позиції, хоч вона — наш сусід. А поляки мають. Дуже багато поляків приймають наших людей, які були змушені виїхати та шукали захисту".

На території комплексу чутно не лише звуки навантажувача, а й голоси. Тут, у церковних приміщеннях мешкають переселенці зі зруйнованих армією Росії областей.

"Я не люблю слово "біженці", бо воно якесь принизливе. Можливо, краще говорити — переміщені особи. Кожен має право бути в безпеці", — каже Кава. Загалом лише тут їх приблизно 350 людей. Переважно жінки та діти. А якщо хтось хоче поїхати до Європи, церковники намагаються знайти місце для проживання при парафіях, щоб люди не потрапили на гачок шахраїв (що трапляється) і почувалися в безпеці на території Німеччини, Італії, Австрії чи Польщі.

Високий посередник

Нещодавно президент України Володимир Зеленський говорив із Папою Римським Франциском, запросив його приїхати до України. З одного боку, на адресу Святого Престолу серед мирян звучали закиди про небажання Папи Франциска назвати війну в Україні війною (але вже після нашої зустрічі з єпископом стало відомо, що Папа Римський під час промови на Мальті згадав про "тінь війни", яка поширилася зі сходу Європи, "землі сходу сонця"), а з іншого — Україна говорить про Ватикан як про одного із посередників у перемовинах про мир.

Едвард Кава впевнений: "Цей контакт Святішого Отця Франциска з президентом Володимиром Зеленським є великим знаком насамперед для нас, українців, що Святий Престол справді займає позицію в цій війні на боці України. Знаючи папу Франциска, можу сподіватися, що він вирішить приїхати будь-якої миті в Україну, навіть у найтривожнішу для нас. І я вірю, що це може бути момент, коли не тільки наш ворог буде змушений призупинити обстріл невинних людей, але й буде залучена світова спільнота. Думаю, що основний акцент Ватикану зараз на те, щоб пробудити світову спільноту. Бо ці співчуття, санкції — поки що порожні слова. Зрозуміло, від них будуть наслідки. Але вони не рятують життя людей у Маріуполі сьогодні. Весь світ дивиться, як бомблять Маріуполь, як під завалами по декілька днів перебувають діти, невідомо в якому стані. Це неприпустимо. Ми бачимо, як людей ховають у братській могилі. Мовчати не можна. Я не можу прийняти, що світ мовчить, це просто не вкладається в голові, що на таке щось в самому серці Європи можна дивитися спокійно і мовчати".

Єпископ каже: ця війна — не тільки вимір мілітарний, це також і духовний: "Тобто, дивлячись на поведінку тих злочинців з Російської Федерації, які обстрілюють дітей і жінок, думаєш, що вони діють як одержимі. Це видно з їхніх дій. Злу треба зав'язати руки".

На питання, чи може Ватикан бути посередником для припинення війни, Едвард Кава зазначає: "З 2014 року церква прагнула бути посередником і допомагати. Але проблема в тому, що з боку Російської Федерації нема з ким розмовляти. Навіть якщо є якісь з їхнього боку обіцянки, за дуже короткий час їх відкликають, змінюють, ними маніпулюють. Ватикан хоче розмовляти зі стороною, яка дотримується слова".

Не бачить єпископ і перспектив у розмовах із представником Російської православної церкви.

"Бо вона невільна, — пояснює він. — У Росії церква повністю перебуває під впливом влади. Так бути не може. В Україні влада змінюється, а ми залишаємось", — резюмує єпископ.