Скульптури як у Луврі. Марта Сирко робить відверті фото військових, що втратили кінцівки (фото)
Фотографиня зі Львову Марта Сирко веде свій мистецькій літопис наслідків широкомасштабного вторгнення РФ. Дівчина знімає військових, чиї тіла назавжди понівечила ця війна. Художниця працює у жанрі ню, тому її глядач отримує подвійний емоційний виклик: шок від психологічної сміливості моделей Марти, що прийняли нову реальність життя у зміненому тілі, та естетичний післясмак від щирої відвертості героїв.
Як народився такий проект, чи важко людям з травмою розкритися перед об’єктивом фотокамери та чому далеко не всі готові сприймати таке мистецтво, фотографиня розповіла у інтерв’ю.
– Марто, як виникла ідея зробити такий досить відвертий мистецький проект з пораненими військовими?
Загалом я займаюся fine art фотографією і досліджую тіла впродовж 10 років. Я фотографую ню. Поштовхом до проекту був момент, коли влітку я потрапила вперше до Лувру. Там я побачила античні скульптури і зрозуміла, що можу зняти воїнів без кінцівок, тому що вони дуже схожі на скульптури у Луврі. Потім я довго обдумувала цю ідею, задумувалась над моральністю: чи етично це зараз? Однак, поговоривши з друзями, які служать в ЗСУ, розказавши їм ідею, я знайшла першого героя, це сталося в грудні і так з’явився цей проект.
– Вам важко знаходити героїв для своїх фото? Адже наскільки я розумію, далеко не кожна поранена людина готова до такої фізичної та психологічної відвертості?
Так, зараз в мене поки тільки шість героїв, і це доволі мало. Погоджуються не всі. Дійсно, мало хто хоче роздягатися і саме в такому вигляді фотографуватися. Та це творчий проект, і героїв, яких я знімала, одразу попереджала, що якщо їм щось не подобається, вони просто можуть встати і піти, жодних проблем. Я розумію, що психологічно це дуже складний процес для людини, тим паче, що вони постраждали зовсім нещодавно, під час широкомасштабного вторгнення, і дуже мало часу пройшло, щоб людина могла себе вільно почувати перед камерою у всіх сенсах. Та я просто намагаюся бути людяною.
– Що дається найважче вашим героям? Зняти одяг, чи все ж таки показати як змінилися їх тіла?
Узагальнено важко сказати, бо в кожного це індивідуально. Комусь важче саме роздягнутися, хтось вже звик до своєї травми і легко себе почуває, але раніше ніколи не фотографувався і для нього це складно.
– Де знаходите героїв для проекту? Напевно це важко?
Шукаю через інтернет та соціальні мережі. В реабілітаційні центри так просто не пускають, та і взагалі я вважаю недоречним якось давити на людей в лікарні. Крім того, я співпрацювала з організацією "Неопалимі" (благодійний проект, що надає лікування опіків для всіх, хто постраждав в наслідок війни – ред.). Вони також пропонують своїм пацієнтам знятись у мене і так я знайшла трьох героїв саме з опаленою шкірою.
– Сама історія травми людини для вас важлива у процесі роботи?
Кожна історія важлива, адже кожен доволі сильно постраждав. Я трохи десь поранюся, і мені боляче, і я навіть не уявляю яку біль пережили ці люди. У кожного з них трапився травмуючий досвід і я вражена, як вони з ним справляються. Я й досі доволі емпатична при кожній розмові з героями, і намагаюся співпережити реальність людини разом з нею.
– Ви стикалися з суспільним осудом в ході роботи над проектом, адже фото доволі емоціональні.
Так, при тому, що я намагалася бути об’єктивною та не залазити в якісь концептуальні види мистецтва в своїх фотографіях, все одно я наражалася на критику людей, які не розуміли для чого я це роблю. Не назвала би це хейтом, а більше все ж таки нерозумінням, але коли є дискусія навколо чогось, це навіть краще, ніж коли всім все подобається.
– Яку емоцію ви намагаєтесь викликати своїми фото? Якось шокувати?
По-перше, це інтерпретація мого відчуття війни. По-друге, зараз дуже багато новин про війну, про Україну, і за кордоном також. Ці новини у більшості негативні, однак люди, на жаль, звикають до цих новин і вже не так сильно концентрують свою увагу на тому, що у нас відбувається. Тому я вважаю доречним використати мистецтво, з тим, щоб ще раз привернути увагу до того, що у нас відбувається і яка у нас реальність.
Дізнатись більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали прихисток в країнах ЄС, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine.