Чому в разі нового вторгнення Росії Україна врешті-решт переможе

Провальний експеримент із тоталітарним радянським комунізмом припинився. Але Україна продовжує бути жертвою збоченого, упередженого та заперечливого реальності погляду на історію, втіленого в прагненні Путіна замінити версію сталінізму 21-го століття на сучасну модель Російської імперії.

Фокус переклав новий текст Юрія Поляківського, присвячений військовій загрозі з боку Кремля та майбутнього України.

Історія зробила крок уперед після Другої світової війни, а Путін залишився таким, як був. Путін досі прагне переосмислити та втілити сформовані під впливом Сталіна застарілі геополітичні погляди. Ці ідеї вже давно категорично відкинули країни Східної Європи, де суспільство віддане принципам демократичних свобод і міжнародного порядку, заснованого на утвердженні національної незалежності та суверенітету.

Після падіння Берлінської стіни "країни-заручники" були перетворені. Українці стали останніми з цих полонених і пригноблених народів, які прагнуть демократії. Дії Путіна та його останні висловлювання переконливо свідчать про те, що він не може прийняти цей факт і що будь-який наратив про свободу, чи то в індивідуальному, чи в національному масштабі, перебуває за межами його розуміння, не кажучи вже про прийняття. Найсумніше, що в його "суспільстві страху" немає нікого, хто мав би мужність сказати Путіну про це та переконати його в серйозних наслідках його агресивних дій для майбутнього в цивілізованому світі. На жаль, тиск громадської думки та самих громадян Росії не чинить на Путіна жодного впливу.

Коли ж ми зможемо однозначно заявити, що Путіна турбує лише застосування влади?

Поки Путін загрожує і нагнітає страх нарощуванням військ на українському кордоні, без відповіді залишається питання: на що він готовий піти, щоб знищити прагнення України до незалежності та суверенітету та відмовити їй у суверенному виборі вступити до НАТО у відповідь на постійну російську агресію?

Зрештою буде покладено край її демократичному курсу, а також праву і бажанню визначати свій вибір у сфері безпеки.

Проте необхідно поставити й інші питання: скільки чоловіків і жінок загине, і якою мірою Україна буде віддана на поживу Росії в її останній спробі відродити застарілу, деспотичну, авторитарну, політично архаїчну й економічно неефективну імперіалістичну Росію? Путін і російська нація мають понести моральну та фінансову відповідальність.

Українці добре знають характер та особистість Путіна. Вони не бояться ні його, ні його погроз. На жаль, майбутня війна із запізненням покаже ступінь ворожості Путіна до всього західного. Зрештою, стане очевидною безжалісність натхненного Сталіним колишнього комуністичного апаратника, все ще засліпленого ностальгійною короткозорістю, який заперечує смерть мільйонів людей від голоду та не поважає основних прав людини та гідності особистості.

Нещодавня історія показує два основні досягнення громадян України, які дають підстави робити висновки про їхню поведінку в майбутній війні та можливу окупацію.

• Перше — це звільнення від корумпованого проросійського керівництва режиму Віктора Януковича під час "Революції Гідності" в Україні.
• Друге — ефективна відповідь на агресію Росії на сході України та в Криму.

Багато хто забуває про недостатню підготовку сил оборони України за часів Януковича та про реакцію добровольців, які зібралися з усіх кінців України, зупинивши подальше вторгнення Росії. Цей досвід і досягнення змінили ставлення українців до Росії та самооцінку країни.

Путін припустив безліч прорахунків щодо України.

Він жахливо неправильно зрозумів населення України, вважаючи, що воно продовжуватиме терпіти методи управління та корупцію російського лакея Януковича. Путін навіть уявити не міг силу протидії уряду, саме існування якого стало образою для громадян.

Відповіддю Путіна на політичні зміни в Києві стало опіртуністичне, насильницьке та незаконне вторгнення в Україну. При цьому він неправильно оцінив реакцію народу України, який вважав це за порушення своїх прагнень до мирного життя на своїй землі.

Наслідуючи стратегію Гітлера в Австрії, він помилково припустив, що велика кількість російськомовних українців і русифікація України, що тривала десятиліттями, призведуть до беззаперечної підтримки російської окупації. Натомість він прискорив та активізував процес українізації, зміцнивши відданість українців будівництву незалежної держави.

Він посилив недовіру до себе та Росії, оскільки народ України переосмислив, що означає бути українцем. Не означає бути проти всього російського — це означає повставати проти будь-яких форм гноблення.

Майдан був повстанням усієї країни проти парадигм управління, що виникли внаслідок радянського комунізму та його сина — олігархічної системи, натхненної Росією, яка перекрутила всі сторони життя в Україні. Українці більше не хотіли та не хочуть такого впливу на своє життя.

Українці не забувають про 14 тисяч убитих за час останньої російської агресії. Загиблих вважають героями. Українці різного віку готові боротися і вмирати, якщо росіяни знову вторгнуться.

Водночас українці не забувають про майже 1,6 мільйонів внутрішніх переміщених осіб унаслідок російського вторгнення на сході, що призвело до масових переїздів сімей усередині країни, втрати майна та звичного способу життя. Вони звикли до таких поневірянь.

Українці продовжують обурюватися діями Путіна, вважаючи, що вони перешкоджають їхньому бажанню наблизитися до свого історичного європейського коріння і створити інститути західного типу, які призведуть до здійснення їхніх економічних устремлінь, більшого почуття правової справедливості, більшої рівності та справедливості в суспільстві.

Путін не зміг зрозуміти бажання України побудувати пострадянське та західне суспільство, засноване на гідності, свободі, рівному застосуванні правосуддя, почутті справедливості та верховенстві закону. Українці висміюють Путіна. Вони ситі по горло ним і тим світом, який він пропонує. Вони зневажають його постійні загрози та безперервні спроби дестабілізувати їхню країну.

Поведінка Путіна зміцнила рішучість українського народу протистояти йому.

Останні опитування показують, що майже 60% українців готові взяти до рук зброю проти вторгнення будь-якої сили. Від 40 до 50 тисяч загартованих у боях добровольців, які здобули військовий досвід, відбиваючи перше вторгнення Росії, опиняться на будь-якому фронті приблизно через 2 дні.

Колись дезорганізована армія України тепер мобілізована та високо мотивована, оскільки готова протистояти імперській загрозі, що вторглася, біля порога свого будинку, набувши багаторічного бойового досвіду. Очікувані поставки зброї дозволять захистити свою суверенну європейську країну.

Україна — незалежна та суверенна європейська країна. Країна з унікальною культурою, самобутньою мовою, національною історією, що складалася століттями. Українці, хоч і є мирним і неагресивним народом, який лише кілька років тому вважав, що його безпека буде гарантована іншими країнами через Будапештський меморандум і нещодавні Мінські угоди, готові вступити у війну, щоб затвердити свій суверенітет і забезпечити свою незалежність.

Україна однозначно відмовилася бути частиною російського світу та жити у "сфері впливу" Росії. Вона має право та несе відповідальність за визначення і реалізацію своїх національних інтересів на свій розсуд, прийшовши до розуміння того, що тільки вона визначає свою долю.

Україна — це європейська і західна демократія, яка зароджується, яка, незважаючи на слабке політичне керівництво, намагається будувати державу всупереч Росії та її спробам послабити свого демократичного сусіда за допомогою агресивних військових засобів.

Україна протистоятиме Росії, незважаючи на ліниві спроби західних партнерів надати їй зброю для оборони та переконати Росію дипломатичними методами.

Яким би не був результат на місцях, справжні відносини між Росією та Україною визначатимуть найближче сторіччя. Повномасштабна війна з Росією дасть Україні нове визначення того, що означає бути і, сподіваюся, існувати як суверенна та незалежна європейська держава.

Про автора

Юрій Поляківський — канадський політичний аналітик. Кореспондент New Europe в Україні.