Як Кремль розкачує Україну, а конфлікт Зеленського та Порошенка робить ситуацію ще небезпечнішою

Російська Федерація приготувала плани внутрішньої дестабілізації України. Про це після безрезультатних перемовин США з РФ попередила заступниця держсекретаря Вікторія Нуланд: "Росія приготувала внутрішній саботаж, дестабілізацію, Росія вивергнула дезінформацію та брехню про Україну, США та НАТО, аби виправдати власні дії". Раніше про план дестабілізації говорив держ­секретар США Ентоні Блінкен: "Ми багато разів бачили методичку. І частина її — намагання штучно створити провокацію як виправдання для чогось, що Росія весь час планувала зробити".

"Нуланд і Блінкен Америку нам не відкрили. Сценарій "Дестабілізація" Росія реалізує останні три місяці. Вона нагнітає всіма можливими способами: брязкає на кордоні зброєю та шантажує нападом, обмежує поставки газу. Проте, можливо, у США побачили, що наближається кульмінація", — говорить Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ".

Дії на випередження російської загрози

Американці, повідомляючи про загрозу, діють на випередження. Представники владних кіл США останнім часом усе частіше повторюють тезу, що росіяни намагаються роздмухати внутрішню ситуацію в Україні через політичні чвари, своїх агентів, суспільне невдоволення.

"Це старий метод часів холодної війни: для того, аби попередити певну гібридну чи приховану загрозу, потрібно зробити її публічною. Саме так було в 1980-му в Польщі, де обертів набирав опозиційний рух "Солідарність", — пояснює Олександр Краєв, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма". Тоді адміністрація президента США Джиммі Картера та його команда з національної безпеки зупинили неминуче вторгнення Радянського Союзу в Польщу. Вони також зробили процес публічним: про можливі воєнні дії на території Польщі сповіщали лідери думок по всьому світі, навіть Папа Римський, а країни НАТО об’єдналися, пообіцявши Радянському Союзу "пекельні санкції" — економічну блокаду. Адміністрація Картера повідомила Москві, як безпосередньо, так і через "витоки в медіа", що за вторгненням у Польщу почнуться заворушення й у інших країнах Східної Європи.

Росія вдаватиметься до непередбачуваних кроків. Зараз тестує всі сфери, крізь які можна прорватися

У 2022-му США також розраховують, що публічність знизить активність Росії та призупинить можливу операцію щодо захоплення України, адже успіху найчастіше можна досягти завдяки ефекту несподіванки. Тому Нуланд і говорить: ми бачимо, що робить Росія, знаємо, як вона може діяти, підтримуємо наших партнерів в Україні. Проте у Вашингтоні реально оцінюють ризики відповідного тиску, не тільки зовнішні, а й внутрішні: після успішної операції в Польщі Картер програв президентські вибори Рональду Рейгану.

"Важливо розуміти, що Росія — це не Радянський Союз, хоча методи в неї ті самі, — додає Олександр Краєв. — Основа геополітичної стратегії Росії полягає в тому, що, по-перше, вона ніколи не позначає, що для неї найголовніше. Ні в контексті мети, ні в контексті засобів. По-друге, вона завжди використовує максимальну кількість напрямів діяльності, аби не було зрозуміло, з якого боку нанесе наступний удар".

Показовий приклад — переговори останніх декількох місяців. Ми побачили, як Росія використовує політичні події в Білорусі, Казахстані, економічні — у Європі: перекриття газогону "Ямал — Європа", скорочення поставок по "Північному потоку-1", вимоги визнання "Північного потоку-2". Окремо у фокусі гуманітарні питання: вакцинація та поставка вакцин, міграційна криза, а також військова складова — тестування нових ракет, накопичення військ на кордоні з Україною.

"Цей інструментарій застосовується окремо, але паралельно, ніби тестується, який фактор може зіграти вирішальну роль, — переконаний експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма". — Якщо у звичайному військовому конфлікті можна знати про кількість сил і засобів противника, то проблема протистояння — в гібридному: ніколи не знаєш, із якого боку відбуватиметься удар, як далеко нападник зайде. Росія вдаватиметься до непередбачуваних кроків, по кожному напрямку вона здатна посилюватися та здійснювати провокації. Зараз вона створює атмосферу паніки та напруженості, тестує сфери, крізь які можна прорватися. Але помітьте, Вікторія Нуланд заявила про загрозу дестабілізації в доволі загальних рисах, бо американці розуміють цю багатовекторність Росії й також готові реагувати на різні ситуації".

Із думками про вторгнення РФ

Пентагон попереджає: "Росія готує операцію в Україні "під чужим прапором". Ідеться про застосування людей, які готувалися до бойових дій у міських умовах із використанням вибухових речовин. Їхня мета — диверсії проти проросійських сил на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, у чому потім мають звинуватити Україну. Вони можуть стати приводом для вторгнення. Воєнні експерти сумніваються, що Кремль зважиться на повномасштабну атаку. Для цього сил і засобів, які скупчені на кордоні з Україною, недостатньо. Утім не можна не враховувати, що за кілька тижнів стотисячна армія може перетворитися на мільйонну. А от наявних сил вистачає для організації провокацій, посилення терористичних військ в ОРДЛО та навіть точкового прориву на українську територію (скажімо, для захоплення Маріуполя чи організації сухопутного коридору в окупований Крим).

Росія зробила ставку на "генерала Мороза". Через критичний стан української теплової генерації та сильні морози мали би відбутися віялові відключення, а за ними — соціальний вибух

Нині питання не лише в тому, чи відбудеться вторгнення, а й у тому, що кілька місяців життя в інформаційному полі постійної загрози — це також частина атаки Росії. Факт наявності напруги вже є фактором впливу, бо як тільки з’явилися війська на кордоні, Україна не може говорити із Заходом ні про що, крім цієї військової загрози: неможливо обговорювати майбутній вступ у НАТО, сконцентрувати бюджетні та кадрові ресурси на реформах і розвитку — лише на оборонній сфері. Тобто Росії не треба навіть нападати, аби створювати загрозу та напругу в Україні.

"Мені здається, що Росія свідомо вкидає дезінформацію про скупчення сил і засобів, яка видається дуже правдивою, аби досягти головної мети: світ має хвилюватися та прислухатися до вимог Кремля", — зазначає Олександр Мусієнко, політолог.

Російська загроза й енергетичний шантаж

"Росія зробила ставку на "генерала Мороза" із огляду на критичний стан української теплової генерації, брак вугілля та сильні морози взимку, через що мали би початися віялові відключення електроенергії, і як наслідок — соціальний протест, який міг би перерости у вибух. Це була би "підстава" для Росії прийти на "допомогу" Україні. Але цього не відбулося й не відбудеться — запасів Україні вистачить навіть при падінні температур до кінця опалювального сезону. Звісно, ми вигребемо все до буферного газу, буде проблема на наступний опалювальний сезон", — говорить Михайло Гончар, експерт із міжнародних енергетичних і безпекових відносин.

Гончар зазначає, що у сфері енергетики Росія зараз у першу чергу тисне не на Україну, а на Європу, від чого страждає й наша країна.

"Коли європейська комісія тільки вивчала, чи зловживає "Газпром" (а саме в "Газпрому" Європа купує 46,8% блакитного палива від потреби), ми вже говорили, що дефіцит газу виник саме через дії цієї компанії. І США час втручатися", — переконує він.

Так само було в 1948–1949 роках під час блокади СРСР Західного Берліна. Тоді літаки США доставляли в місто вугілля, що дозволило зберегти цю його частину під західним впливом. У 2022 році Європі також може знадобитися такий "енергетичній міст", аби протистояти можливій блокаді.

"Такий міст може бути перекинутий. Нещодавно керівник Міжнародного енергетичного агентства Фатіх Бірол оголосив "остаточний діагноз": ситуація на європейському газовому ринку — результат діяльності РФ. Ця заява надає економічній ситуації політичного виміру: зловмисні дії одного з гравців ринку, домінуючого, потрібно нейтралізувати. Саме тому в США говорять, що Держдеп уже контактує з енергетичними компаніями, аби дізнатися, які є варіанти збільшити можливості постачання газу до Європи", — говорить Гончар.

Важливо

Військові уроки 2021-го: підвищувати обороноздатність та не боятися жорстко реагувати на провокації

Кремль розуміє, що йому не вдалося ефектно "закрутити вентиль". Тому Росія, не отримавши бажаного на енергетичному фронті, активізується на інших. Експерти звертають увагу на повідомлення про мінування інфраструктурних і стратегічних об’єктів — за цими фальшивими та незначними атаками можуть стояти серйозніші.

Кібернебезпека: Росія під підозрою

У ніч із 13 на 14 січня в Україні сталася масштабна кібератака на урядові сайти. На сторінці Міністерства закордонних справ і деяких інших можна було побачити таке повідомлення: "Українець! Всі ваші особисті дані були завантажені в загальну мережу. Всі дані на комп’ютері знищуються, відновити їх неможливо. Вся інформація про вас стала публічною, бійтеся та чекайте гіршого". Україна звинуватила Росію в причетності до кібератаки, РФ не відповіла.

Кібератака — приклад інформаційно-психологічної операції, завдяки якій посилюється ефект напруги та нервозності в очікуванні можливої ескалації. Про це говорять експерти. За допомогою таких атак можна підривати довіру до роботи державного сектору. Атаки, які відбулися на урядові сайти, спеціалісти називають дефейс-­атаками, коли зловмисники отримують доступ до сервера, на якому розміщений сайт, замінюють чи публікують там провокативні повідомлення, але бази даних залишаються недоторканими.

Олександр Мусієнко, політолог і експерт оборонного сектору, стверджує, що українська влада попереджена про можливе збільшення таких нападів.

"Місяць тому в Україні перебували фахівці з США та Великобританії, які консультували наших спеціалістів, — пояснює він. — Найближчим часом Україні варто очікувати надзвичайно масивного інформаційного пресингу. Таким чином Росія намагається зрозуміти, які ресурси найвразливіші, яка буде реакція на їхнє блокування. У сучасному світі найкращий захист від кібер­атак — контрнаступ".

Внутрішня зона турбулентності: 18 варіантів дестабілізації України

"У Вашингтоні прорахували 18 варіантів дестабілізації України з боку Росії. І я би на місці влади подумав, що та як із цього використає Кремль, — говорить Павло Клімкін, колишній міністр закордонних справ. — У Москві добре навчилися використовувати слабкості інших, там готові піти так далеко, як ми їх пустимо. Останнє, що потрібно Україні, коли є щоденна російська загроза — а нас без нас обговорюють у Женеві й не тільки, — це внутрішній безлад. Можна догратися".

Він натякає, що внутрішня дестабілізація не завжди спровокована зовні, Путін може скористатися внутрішніми проблемами та протистоянням у країні, які в нас є.

Важливо

Ескалація. З чим пов'язане чергове загострення на Донбасі

"Парадокс полягає в тому, що влада, волаючи про дестабілізацію, сама бере в цьому участь", — так Михайло Гончар висловлюється про нинішній конфлікт між п’ятим та шостим президентами України — Петром Порошенком та Володимиром Зеленським. Користуватися внутрішніми протистояннями, інколи провокуючи їх, — це стратегія ведення війни гібридного типу, щоб розколоти країну зсередини, дезорієнтувати громадян, деморалізувати збройні сили. Тоді наступ перетворюється в парадний марш. Так могло бути у 2013–2014 роках.

"Росія неодмінно спробує розбурхати політичний конфлікт між двома непримиримими політичними особистостями, перетворити його в щось серйозніше, що дасть підстави заявити, що ситуація в Україні некерована, і ми будемо захищати російськомовне населення та своїх громадян", — додає експерт. Він звертає увагу на процес в Окружному адміністративному суді Києва, у якому громадянин Віктор Янукович намагається довести незаконність позбавлення його статусу президента, — мовляв, Росія тримає його для сценарію, у якому Янукович зможе повернутися до України як російський ставленик.

Відсутність консенсусу, національного, державно орієнтованого мислення серед українських еліт — загроза, якою може скористатися Путін. Про це й говорить політолог Микола Давидюк.

"Ні Зеленський, ні Порошенко не сконцентровані на державі. Нинішній конфлікт вигідний їм обом, бо на політичній мапі ми зараз бачимо тільки дві партії — "Слугу народу" та "Європейську солідарність". Але якби Зеленський хотів посадити Порошенка, він би порушив питання не держзради, а суто корупції, тоді в прихильників п’ятого президента не було б аргументів. І навпаки, був би Порошенко державником, він би не займався розколом", — пояснює Давидюк. Він переконаний, що у своїх звинуваченнях та діях президенти не повинні перетинати певну межу внутрішньополітичного конфлікту: "Вони грають державою. Порошенко говорить, що Зеленський працює на руку Путіну, а Зеленський стверджує, що попередник зрадив державу. Як політики вони мають право використовувати будь-який політичний інструмент, але точно не торгувати державою заради політичних рейтингів. Держава не має бути в заручниках політиків, бо потім ми всі опинимося в руках Путіна".

Тому експерти переконані, що наразі Зеленському й Порошенку важливо домовитися про червоні лінії в цій боротьбі та укласти джентльменську угоду, яка б проявилась у спільних парламентських рішеннях, спрямованих на зміцнення України.