Військові уроки 2021-го: підвищувати обороноздатність та не боятися жорстко реагувати на провокації

Цей рік вважається часом найбільшого з 2014-го протистояння України та Росії, як на фронті — там голосно заговорили снайпери та артилерія, — так і в інформаційному полі: українська і російська сторони звинувачували одна одну у зриві переговорів. Ситуація загострилася у лютому. За той місяць українська сторона нарахувала 181 обстріл, загинуло 11 військових, 15 — поранено.

"Перемир'я немає. Ми не можемо далі вдавати, що воно є. Треба говорити правду, біле називати білим, а чорне — чорним", — заявив тоді Леонід Кравчук, голова української делегації у ТКГ з Донбасу. Юридично українська сторона, звісно, від перемир'я не відмовлялася, але визнавала: на Донбасі розпочалася війна малої інтенсивності. Вона продовжилася у березні та квітні, коли кількість нападів у зоні ООС ще зросла — зафіксовано 180 та 250 обстрілів відповідно, 23 військовослужбовці загинули, 26 отримали поранення. Контрольовані РФ бойовики відкрито почали використовувати важке озброєння та безпілотні літальні апарати для коригування вогню, а сама Росія стягувати війська до кордону з Україною. Додаткові сили і техніка прибули у Воронезьку, Ростовську області та окупований Крим.

До середини весни зосередження російських військ у прикордонних регіонах досягло максимуму за сім років — 100 тис. військовослужбовців.

Після умовного літнього затишшя восени загроза ескалації знову зросла. Тепер про можливу повномасштабну військову операцію РФ в Україні першими повідомили не представники вітчизняного міністерства оборони, а американські медіа. Такі видання, як The New York Times та Bloomberg, з посиланням на дані розвідки США стверджували: наступні місяці можливий "унікальний момент для атаки". 100 російських батальйонно-тактичних груп, тобто приблизно 100 тис. солдатів, можуть зайти в Україну з окупованого Криму, Ростовської області та Білорусі. При цьому прогнозували підтримку авіації. Кремль планує захопити всю лівобережну Україну.

Цілі мінливі

Донедавна Росія розглядала окуповані території Донецької та Луганської областей переважно як інструмент тиску на Україну. Кремль раз у раз повторював фрази про необхідність імплементації в законодавство "формули Штайнмаєра", проведення виборів до ОРДЛО без виведення окупаційних військ.

"Позиція Росії за сім років не змінилася: вона завжди прагнула створити проросійський анклав із широкими повноваженнями і повернути території Україні, щоб її ставленики впливали на внутрішню та зовнішню політику країни", — каже Олег Жданов, військовий експерт. Тобто Росія вимагала назвати конфлікт внутрішнім, легалізувати окупаційну владу в особі своїх представників і створити державу в державі зі своїми військами, армією, судами, що підпорядковуються Росії, а не Україні.

Байден дав зрозуміти, що НАТО введе додаткові сили до східних країн Альянсу, якщо Росія увійде в Україну більшими силами

Але вже навесні 2021 року стало зрозуміло: ситуація змінилася. Путін, як і раніше, не хотів прямо розмовляти з українським президентом Володимиром Зеленським.

"Він визнає лише силу, а всі розмови з ним можуть бути лише про капітуляцію або геополітичну вигоду для нього", — зауважує Олег Жданов. Україна поступово перетворилася для РФ не просто на мету, а й на інструмент — насамперед для дестабілізації ситуації у Східній Європі і тиску на Захід з метою розподілу сфер впливу, створення "нової Ялти". Росія почала знову претендувати на місце країни-лідера у світі та вимагати гарантій безпеки для себе, зокрема від НАТО, — мовляв, Альянс не повинен поширюватися на схід. Зокрема, про це президент РФ Володимир Путін сказав президенту США Джо Байдену у телефонній розмові 7 грудня.

Фактор США

Ще на початку року ексміністр закордонних справ України Павло Клімкін говорив: "Після вступу Байдена на посаду у січні розпочнеться серйозна розмова про Україну. Але до цього адміністрація Білого дому погодить ключові підходи з Євросоюзом". Ще недавно у Вашингтоні були впевнені: Німеччина і Франція справляються з роллю посередників мирного врегулювання ситуації на Донбасі. За словами Ганни Шелест, директорки програм безпеки Ради із зовнішньої політики "Українська призма", США розраховували на європейських партнерів, але готові були включитися активніше, якщо помітять, що Берлін і Париж переключаться на внутрішні проблеми, зокрема пов'язані із запуском газопроводу. Північний потік-2". Крім того, активності від США можна було очікувати, якщо Білий дім зрозумів, що його втручання може бути вирішальним.

Так і сталося. Загострення на сході України за часом збіглося з приходом до Білого дому адміністрації Джо Байдена, а весняна і осіння ескалації дещо слабшали лише після особистих розмов господаря Кремля із мешканцем Білого дому.

"Немає сумніву, Москва робить наступ, зосереджуючи військові сили біля кордонів України, і загрожує нападом. Але моя особиста думка — це блеф, — упевнений Джон Хербст, експосол США в Києві та нинішній керівник Atlantic Council. — Тому що насправді адміністрація Байдена виконує хорошу роботу у цьому напрямі. Існує також чудова координація з Німеччиною, Францією, Великобританією, з ЄС загалом і, звичайно, з Україною. Ми готуємо пакет справді жорстких санкцій, якщо Путін почне наступ через кордон. що НАТО введе додаткові сили до східних країн Альянсу, якщо Росія увійде в Україну великими силами. Крім того, США підтримують Україну, виділяють їй військову допомогу, обсяг якої значно збільшиться у випадку агресії". При цьому експерти не виключають, що йде пошук нового формату щодо Донбасу, зокрема під час особистих зустрічей Байдена та Путіна. Раніше Хербст зазначав: "Політично Путін із більшою ймовірністю піде на угоду, якщо процес підкреслить статус Росії як великої держави поряд із США".

Новий формат за участю США є перспективою, яку весь рік обговорюють політики та експерти. Але незважаючи на те, що США взяли на себе ініціативу щодо Донбасу, Вашингтон не бачить себе в жодному з нині існуючих чи новостворених.

НЕформат

Хоч би як Україна намагалася виконувати мінські угоди і прагнула організувати нормандську зустріч, це у 2021 році виявилося неможливим. Росія намагалася уникнути цієї зустрічі.

По-перше, вона не хоче обговорювати питання щодо зміни логіки виконання пунктів Мінська: спочатку безпека — відновлення територіальної цілісності, а потім вибори.

По-друге, демонструє, що Нормандія ніколи не була для РФ пріоритетом, адже там не завжди вдавалося домінувати.

А навіть якби Москва погодилася на таку зустріч, то лише для того, щоб зафіксувати свою переговорну позицію: якщо вимоги не виконуються, вона блокуватиме процес. Коли ж РФ опублікувала конфіденційне дипломатичне листування щодо Донбасу з Францією та ФРН, порушивши протокол, стало очевидно, що Москва не хоче наступних зустрічей. У відповідь Україна сказала, що не дозволить зруйнувати формат і найближчим часом може організувати у Брюсселі зустріч у форматі "нормандської трійки" без участі президента Росії Володимира Путіна.

Інша річ — мінський формат. Він якраз вигідний РФ. Як раніше зазначав міністр закордонних справ Сергій Лавров, за його допомогою Росія "тримає Зеленського на гачку". Ціль РФ — з учасника переговорів перетворитися на посередника, висунувши на перший план своїх "представників". Але Україна на це не може погодитися, вона відмовляється розмовляти із запрошеними новими громадянами РФ, які нещодавно отримали російські паспорти. В результаті Мінськ теж виявився фактично мертвим. За цей рік не було прийнято жодного ключового рішення — як у сфері безпеки та політики, так і гуманітарної сфери, наприклад, про звільнення заручників.

Тим часом Україна, за словами експертів, розпочала виконання умовного плану Б — вона відмовилася від ідеї йти на компроміси з РФ, а направила зусилля на підвищення обороноздатності країни і не боїться жорстко реагувати на провокації з боку ОРДЛО. Наприклад, у жовтні вперше застосувала ударний безпілотник "Байрактар" у відповідь на обстріл з боку Донецька та вбивство військового. Крім того, на законодавчому рівні влада намагається демонструвати пріоритетність розвитку прифронтових територій у соціальному та економічному плані.