"Єб ...шимо далі". Як харків'янам живеться під постійними обстрілами

Гузель Вишняк народилася та виросла в Україні, вона живе в Харкові, працює в будівельній компанії. Ранок 24 лютого для неї починався цілком звично – з вигулу собаки та чашки кави. Тоді вона ще не знала, що її старий будинок у центрі міста може стати дуже небезпечним місцем.

Зараз у вікнах квартири Гузель немає жодного скла, а сама вона, чекаючи бомбардування, проводить багато часу в приміщенні найближчої станції метро. Занадто багато.

Тиха година

Як для вас почалася війна?

— Я рано прокидаюся, щоб погуляти перед роботою із собакою. Близько п'ятої години ранку варила каву на кухні. У цей момент розпочався обстріл. Це було дуже вражаюче та лякаюче.

Обстрілювали з повітря?

— Так, це було таке відчуття. На мою думку, це з боку кордону летіли якісь снаряди. Що саме летіло – не знаю. Моє цивільне вухо й досі не розібралося, де приліт, де відліт. Я намагаюся розібратися в цьому, бо ми постійно живемо в канонаді. Мій педантичний приятель, який зараз сидить у підвалі разом із літніми мамою та тітонькою, підрахував, що позавчора чи позапозавчора нальотів не було лише одну годину. За день — 23 оголошення про повітряну тривогу.

Вибачте, я плутаюся в днях, тому що часто перебуваю в метро, а тут відчуття часу зовсім розмите. Людей, які мені дзвонять "із іншого життя", я постійно перепитую про те, який сьогодні день тижня, скільки, бо сама встежити за цим не можу.

Перебувати вдома дуже небезпечно?

— Моя квартира в самому центрі міста. Будинок невисокий, старий — 34 роки, але за нинішніх часів він розташований не дуже добре: одним із фасадів виходить на будівлі обласних управлінь Національної поліції та Служби безпеки України. Тому наш будинок постраждав дуже. Все, що прилітало на будівлі силових відомств, на обласну державну адміністрацію, торкнулося зокрема економічного та соціологічного факультетів університету, розташованого поряд на перехресті, і залітало до нас. Плюс ми потрапили під обстріл касетними бомбами, коли були із собакою у квартирі. Тепер у ній немає вікон, а ми практично весь час живемо в метро.

У квартирі буваю нечасто, хоча вона розташована за п'ять хвилин ходьби від метрополітену. По-перше, вона вкрита рівним шаром скла. По-друге, це небезпечно. Щоразу, коли ми виходимо на вулицю, чуємо на відстані і арту, і стрілецьку зброю.

Як швидко ви зрозуміли, що росіяни воюють не лише зі солдатами, а й із мирними людьми?

— Першого дня була ще якась ілюзія того, що відбувається, що називається, залякування та знищення військової інфраструктури. Але буквально наступної доби стало зрозуміло, що все інакше. Страждають соціальні об'єкти, школи, лікарні. У перший же день масованих нальотів не лише постраждала обласна дитяча лікарня, яка розташована на в'їзді в місто на вулиці Клочківській, а й був прицільний удар по станції переливання крові, куди всі наші їздять здавати кров і де зберігаються її запаси. Щодня підтверджуються обстріли нових і нових об'єктів соціальної інфраструктури. Обстрілюють також адміністративні об'єкти, залізничні колії, сховища паливно-мастильних матеріалів.

У місті більш-менш спокійно. Люди, перебуваючи в метро, одне одного підтримують. Але періодично дах зриває. Ось у мене вчора, зізнаюся, зірвало.

Я гуляла із собакою, зазирнула на територію Покровського собору. Він належить до Московського патріархату. Звідти мене виштовхали, схопили за каптур. Мене це розлютило. Я розбила їм вітрину магазину. Від охорони мене відбили хлопці з територіальної оборони.

Це безглуздий вчинок, дурний для дорослої жінки, але мені трохи легше.

У Харкові багато городян, які симпатизують "російському світу"?

— У своєму оточенні я не чую нічого, що можна назвати проросійськими настроями, думками, меседжами. Навпаки, я почала бачити багато людей, яким було все одно, але тепер вони чітко стали на бік України.

Метро, де я перебуваю, це складний механізм. Тут люди підбираються не за інтересами та не за соціальним статусом, це просто зріз суспільства. Тут можна побачити всіх і вся. Люди чим можуть допомагають одне одному, намагаються разом вирішувати проблеми, пов'язані з харчуванням, хворобами й іншим.

У місті залишилися райони, які можна вважати безпечними?

- Мабуть, ні. Обстрілюють околиці, але центру дістається. Сьогодні я не виходила, але фізично відчувала тремтіння землі. Мені сказали, що бомбили так званий Будинок політосвіти. Цей об'єкт здебільшого займався підготовкою фахівців, чиновників високого рівня, на мою думку, все це пов'язано з утворенням у системі державного управління (там розташований Харківський регіональний інститут державного управління — Фокус ). Наскільки може бути небезпечним для Росії місцем, де готують висококласних чиновників?

Як ви можете охарактеризувати нинішню інтенсивність бойових дій — обстрілів стає більше чи менше?

— Якщо порівнювати з першими днями, відчуття, що їх поменшало. Але вони мають хаотичний характер: сьогодні тут, завтра там. Мета — залякування. У цій непередбачуваності є тактика росіян: насаджувати жах, страх.

Коли нікуди йти

У перші дні, напевно, поїхало багато людей. А зараз їдуть?

— Потроху їдуть. Коли було достатньо палива, виїжджали і на власному транспорті, і евакуаційними поїздами, які з'явилися в перші дні та курсують досі. Дуже багато було автобусних маршрутів до Дніпра, Полтави. Волонтери допомагають усім, хто бажає виїхати.

Чому люди залишаються в місті? Ви, наприклад, чому вирішили лишитися?

— Моя мотивація дуже проста: мій син перебуває в стаціонарі, я його, звичайно, у такій ситуації не залишу. Не знаю, чому не їдуть багато інших харків'ян. Вони відправляють у безпечні регіони дітей і онуків, але самі залишаються тут. Можливо, тому що місто не рознесене тотально, страждають окремі зони. Тому є ще, де сховатися, де помитися.

До речі, я просто в захопленні від наших комунальних служб. Сміття вивозять, намагаються підтримувати місто в чистоті, як це можливо, навіть доріжки чистили від снігу.

Чи є світло, газ, вода, зв'язок?

— У багатьох районах на околицях нічого цього немає, бо вони дуже постраждали під час обстрілу. У центрі міста, наприклад, у моєму будинку є все. Вікон немає. Тому люди були змушені все вимкнути, крани перекрити. Після не дуже тривалих, але сильних морозів квартири замерзли. Наразі їх розморозити неможливо, крани навіть не відкриваються.

Магазини, аптеки продовжують працювати?

— Ми щодня виходимо з укриття, якщо немає авіанальотів чи повітряної тривоги. За два кроки розташовані два магазини АТБ, їх відкривають із 9:00 до 15:00. Туди щодня привозять товари першої потреби: крупи, олію, молочну продукцію, іноді буває ковбаса, кури, консерви. Загалом, не голодуємо. Працюють деякі аптеки. У чергах стоїть багато волонтерів, котрі купують ліки для інших людей.

Ціни зросли?

— Товари підвозять несистемно, мерчендайзери лише встигають розставити продукти на полиці, як їх розбирають. Тому нерідко з цінами ми знайомимося, коли проходимо через сканер каси. Не можу сказати, що щось катастрофічно подорожчало, але я роблю прості покупки: олію, рис, молоко, йогурти, ковбасу.

Корм для тварин?

— Корм для котів і собак є в АТБ і в деяких відділеннях "Нової пошти", де організовані пункти гуманітарної роздачі продуктів, памперсів. Один пункт неподалік відкривається о 9:00, але ще до його відкриття я бачила, що там зібралося 100-150 чоловік. Наскільки я розумію, всі отримали допомогу тією чи іншою мірою. Я знаю про це, бо люди з метро теж туди бігали та повернулися з візком продуктів.

Що зараз найдефіцитніше?

— Справа, певно, не в дефіциті, а просто не розумієш, як це купити. Я маю на увазі будівельні матеріали й інструменти, які необхідні для того, щоб закрити вибиті вікна. Потрібні ДСП, OSB-плити, саморізи, будівельний скотч, шуроповерти.

Комунальники намагаються бути максимально ефективними. Немає відчуття, що місто покинуте. І немає відчуття розгубленості міста.

Якщо вона й була, то лише в перші дні?

- Так. Розгубленість носила радше характер психологічної замкнутості. Страшно прокидатися, розуміючи, що нікуди йти, що ти весь час повинен сидіти в метро.

Крім постачання будматеріалів, чим ще можуть допомогти харків'янам жителі інших регіонів країни?

— Думаю, насамперед потрібні медичні препарати, засоби гігієни, паливо. У мене, наприклад, учора розбився смартфон, екран кришиться і висипається, я думаю, де знайти заміну, тому що смартфон тепер — дуже потрібна річ, що забезпечує зв'язок зі світом, — це дзвінки, соцмережі, сповіщення про повітряну тривогу.

Харків'яни вірять у те, що місто вистоє?

- Так. Люди мого кола спілкування, люди з метро, френди у "Фейсбуці" абсолютно впевнені. Я дуже хочу додому. Навіть у зруйнованій квартирі я все одно відчуваю, що це мій дім.

Як би це сказати, щоб без шмарклів? Як казав Славко "Горький Лук", "єб... далі".

Ми щодня знаходимо собі якусь роботу. То я ходила додому, підмітала шибки, а це виявився дуже важкий матеріал, більше ніж пів відра уламків підняти важко. То вчора рятували дитячу бібліотеку, що розташована під моєю квартирою. Там теж розбило шибки, двері. Ми просто забили їх усім тим, що знайшли, як ми жартували, тим, що Бог прислав вибуховою хвилею.