Історія повторюється не завжди. Як польський сценарій 1939 року зазнав краху в Україні у 2022

Перша світова війна розпочалася після агресії Австро-Угорщини проти Сербії, за яку, виконуючи свої союзні зобов’язання, заступилася Росія, котра була в союзі з Францією. А далі по ланцюжку у війну були втягнуті десятки країн.

Через чверть століття, коли Німеччина напала на Польщу, союзники останньої — Франція та Великобританія — у схожій ситуації вирішили все переграти і уникнути великої війни, порушивши свої союзні зобов’язання. Врешті отримали набагато масштабнішу та кривавішу війну.

Проте міг бути й альтернативний шлях розвитку ситуації. Франція та Британія могли надати Польщі достатньо військової допомоги, щоб вона вистояла проти агресора, як це вже сталося у 1920 році. Могла б краще підготуватися до війни й сама Польща.

Чому Друга Річ Посполита так швидко впала під натиском вермахту і чи можна вважати сучасну Україну "Польщею, яка встояла" і не допустила нової світової війни, розберемося у цій статті.

Оминаючи помилки минулого: чому Україна 2022 — це не Польща 1939

У 1918 році Польща утворилася на уламках Німецької, Австро-Угорської та Російської імперій. Проте, окрім своїх етнічних земель, їй вдалося окупувати та згодом анексувати ще й українські, білоруські та литовські території. Водночас частина поляків опинилися у нейтральному місті Данціг (колишній польський Ґданськ), проте населене воно було в основному німцями. До 1939 року Польща підійшла не найсильнішою у військовому та політичному плані державою. Нехтуючи загрозою, вона жадібно приєдналася до розчленування Чехословаччини, анексувавши частину її території — Тешинську Сілезію. Цим вона створила небезпечний прецедент і сама стала наступною жертвою.

Спершу нацистська Німеччина почала вимагати визнати за нею Данциг і надати до нього й Східної Пруссії сухопутний коридор вздовж Балтійського моря, що відрізало від нього Польщу. Також від Варшави вимагали вступити в союз із Німеччиною та Італією, по суті — молодшим партнером, тобто стати васалом Берліна (як це щось нагадує!). Після відмови польської влади німці почали готувати план блискавичної окупації Польщі (бліцкригу), який увійшов в історію під назвою "План Вайс".

Польща заручилася гарантією безпеки з боку Великобританії, а згодом і Франції, проте Німеччина після підписання пакту Молотова — Ріббентропа уже нічого не боялася.

Німці стягли до кордонів півторамільйонну армію, яка налічувала близько 3 тисяч танків, двох тисяч літаків та шести тисяч гармат і мінометів. Поляки зібрали трохи менше мільйона військових (не усіх встигли мобілізувати), проте мали лише кілька сотень танків та літаків. У технологічному оснащенні між обома арміями була прірва.

О пів на п’яту ранку 1 вересня розпочалася німецька "оборонна операція". Сили вермахту атакували Польщу з трьох сторін — Східної Пруссії, Померанії та Сілезії; окремо на територію Лемківщини вторгнулася 50-тисячна словацька армія. Одночасно відбувалися бомбардування стратегічних військових об'єктів.

Вже за кілька днів більшість польських з’єднань були розбиті.

• 6 вересня уряд та президент евакуювалися з Варшави.
• 12 вересня розпочалася операція з оточення столиці. За два дні столицю було взято у кільце. Німецькі війська перейшли Віслу та Західний Буг.
• 17 вересня на територію Польщі вступила Червона армія. Її завданням було відрізати польську армію від Румунії та Угорщини. Уже до кінця дня радянські війська вийшли на лінію Бараничі, Рівне, Тернопіль, Чортків, Коломия.
• Наступного дня після заклику до народу "бути мужніми перед обличчям цинічних варварів", країну покинув президент Мосціцький та уряд. Вермахт почав відводити свої війська за Лінію Керзона. Після цього здався Львівський гарнізон.
• 28 вересня після масованих бомбардувань та артилерійських обстрілів впала Варшава. Останні загони польської армії капітулювали 6 жовтня.

Водночас Велика Британія та Франція, які оголосили Німеччині війну ще 3 вересня, так і не розпочали активних бойових дій. Британська, а згодом і світова преса назвали цей період "дивною війною". Менш як за рік до Лондона, який бомбардуватиме німецька авіація, прибуде услід за польським і французький уряд у вигнанні, де вони разом наступні роки скаржитимуться на німецьку віроломну та агресивну політику.

Власне саме швидке падіння Польщі призвело до подальшої самовпевненості німців, що дозволило їм ще швидше розгромити Францію.

Тож що ми бачимо? Дуже схожі передумови із російсько-українською війною.

Також ображений на увесь світ диктатор великої країни, що прагне реваншу. Він експлуатує тему захисту своїх одноплемінників та прагне змінити світовий порядок, перекроївши кордони держав. Проте починає він з малого, нав’язуючи свою волю сусідам.

З іншої сторони — країна, яка страждає від дезорганізованості, корупції та надмірно покладається на іноземних партнерів.

Перші відмінності, які впадають в очі, що, мабуть, і вплинуло на кінцевий результат — це поведінка союзників. Хоча НАТО і не вступило у відкриту війну проти Росії, але наші західні партнери надають усіляку допомогу, окрім безпосереднього бойового зіткнення з противником. "Дивної війни" немає.

Іншим важливим аспектом є прорахунки самого агресора. Тут йдеться не про саму військову авантюру, адже "План Вайс" теж був ризикований. Ймовірніше мова йде про стратегічний прорахунок.

Польща 1939 року більше схожа на Україну 2014. Тоді Путін не ризикнув здійснити повномасштабне вторгнення і понадіявся на успіх у гібридній війні. Замилюючи водночас очі багатьом західним партнерам, російський лідер запевняв усіх, що зупиниться на здобутому. Ця стратегія могла б виявитися доволі успішною, якби врешті агресор не повернувся до планів окупації та анексії.

Найважливішим є те, що українці не згаяли наданий їм шанс. Ми встигли за ці вісім років переформатуватись із Польщі зразка 1939 року у Фінляндію того ж року, а зараз наші війська спростовують усі прецеденти та пишуть історію в режимі реального часу.

Коли закінчиться війна, точно не знає ніхто. Але незмінними залишаться такі постулати:

1. Будь-які спроби умиротворити агресора лише зроблять майбутню війну кривавішою.
2. Єдиною гарантією захисту для будь-якої країни є її власні збройні сили. Цей постулат у майбутньому посилить проблему існування міжнародних організацій та питання непоширення ядерної зброї. Україна, на відміну від міжвоєнної Польщі, нічого не анексувала, а навпаки добровільно відмовилася від ядерної зброї й все одно стала жертвою агресії.
3. Єдиним способом зупинити агресора є перемога над ним.

Неможливо оминути у цьому контексті відомий вислів: "Ті, хто готові проміняти свободу на безпеку, не варті ані свободи, ані безпеки". Сучасний варіант можна сформувати так: будь-яка спроба проміняти честь і свободу на хліб (газ, нафту) та мир завжди завершаться втратою усього, що мають.