Від Atak до TF-2000: сторіччя турецького військового суднобудування

ВМС Туреччини збираються побудувати щонайменше чотири есмінці з керованою ракетною зброєю TF-2000, які стануть найпотужнішими і найозброєнішими військово-морськими кораблями в Середземному морі після вступу в дію в 2030-х роках. TF-2000 включатимуть майже всі технологічні досягнення Туреччини в галузі військово-морських систем за останнє десятиліття, зокрема власну систему вертикального пуску (VLS), оснащену вітчизняними зенітними (SAM) і крилатими ракетами для ураження наземних цілей (LACM) Gezgin, а особливо — зброєю спрямованої енергії, включаючи високоенергетичні лазери (HEL).

Фокус переклав статтю Стейна Мітцера та Юста Оліманса про історію турецького військового кораблебудування.

Ці можливості дозволять TF-2000 вражати важливі цілі на відстані понад 1000 км за допомогою крилатих ракет, закривати території за допомогою 64 ЗРК дальністю 150+ км та 16 протикорабельних ракет дальністю 220+ км і захищати дружні кораблі від ворожих ЗРК. TF-2000 також може виступати як платформа для безпілотних систем, включаючи до чотирьох ракетних збройних надводних безпілотних кораблів (AUSV), дронів і безпілотних підводних апаратів (UUV). Крім того, TF-2000, ймовірно, стане першим турецьким кораблем класу ВМС, на якому розгорнуть електромагнітну рейкову гармату Şahi-209.

Після вступу в дію кораблі TF-2000 мають стати невіддільною частиною експедиційних ударних груп Туреччини, зосереджених навколо TCG Anadolu LHD та майбутнього авіаносців. За TCG Anadolu має бути легкий авіаносець TCG Trakya, а президент Ердоган вже натякнув на будівництво більшого авіаносця, який спроєктують у співпраці з Іспанією. Ці капітальні кораблі вимагають супроводу есмінців для захисту від ворожих літаків, кораблів та підводних човнів — ідеальна роль для TF-2000 після введення цих нових проєктів до 2038 року.

Саме у 2038 році виповниться сто років відтоді, як Турецька Республіка спустила на воду перший військовий корабель вітчизняної розробки. 23 березня 1938 року на військово-морській корабельні Гелькюк у Гелькюку, Коджаелі, спустили на воду малий мінний загороджувач Atak, який увійшов в історію як перший військовий корабель, побудований сучасною Турецькою Республікою (вона проголошена в жовтні 1923 року після скасування османського султанату в 1922). Спуск "Атака" на воду відбувся через два роки після спуску на воду нафтового танкера Gölcük у 1935 році: той став першим цивільним судном, спроєктованим та побудованим новоствореною республікою.

Заснований на корпусі великого морського буксира, мінзаг Atak мав довжину 44 метри, ширину 8 метрів та водотоннажність близько 500 тонн. Його єдиний дизельний двигун потужністю 1025 к. с. дозволяв розвивати максимальну швидкість 13 вузлів. Озброєння складалося з 40 морських мін, покладених на задній частині палуби. Якоїсь миті після введення в експлуатацію на передній палубі з'явилася морська гармата. Більшу частину своєї служби Atak носив маскувальний камуфляж, який, ймовірно, нанесли під час Другої світової війни. Туреччині вдалося зберегти нейтралітет протягом майже всієї Другої світової, оголосивши війну Німеччині та Японії лише у лютому 1945 року.

Хоча конструкція "Атака" сама по собі не є чимось особливим, вона свідчила про амбіції країни, яка прагнула самостійно забезпечити свої оборонні потреби. Приблизно в той же час, коли Atak вперше спустився на воду, турецький авіабудівник Нурі Деміраг розпочав розробку свого революційного винищувача Nu.D.40, який, на жаль, так і не побачив світ. Будь-якому турецькому промисловцю-початківцю довелося б мати справу з урядом, який виявився не готовим забезпечити необхідну екосистему для процвітання та виживання оборонної промисловості.

У 1942 році збудовано п'ять моторних торпедних катерів (МТБ) класу Bora, спроєктованих у Британії. Крім цього, у 1940-х та 1950-х роках у Туреччині не велося жодного військово-морського будівництва. У цей період турецький флот отримав безліч кораблів зі Сполучених Штатів, що, по суті, прирікало будь-які перспективи місцевого військового суднобудування на найближчі десятиліття. З усім тим, мінний загороджувач Atak продовжував нести службу, переживши своїх наступників у вигляді двох судів класу Сівріхісар британської споруди, і був списаний тільки в 1961 році.

Тільки наприкінці 1960-х років Туреччина знову почала будувати військові кораблі, зокрема десяток патрульних катерів AB-25. Найамбітнішим проєктом стало будівництво двох фрегатів класу Berk, розпочате у 1967 році. Створені на основі кораблів класу Cloud Jones ВМС США з незначними покращеннями, ці фрегати стали першими великими військовими кораблями, збудованими в Туреччині з 1910-х років! Хоча їхнє будівництво довело доцільність місцевого військового суднобудування, подальших замовлень на будівництво кораблів не було. Лише в середині та наприкінці 2000-х років турецька військово-морська промисловість розробила наступний великий проєкт — MILGEM, який на сьогодні дозволив спроєктувати та побудувати кілька класів корветів та фрегатів.

Як остання ітерація проєкту MILGEM, TF-2000 будуть функціонально схожі з американськими есмінцями класу Arleigh Burke. TF-2000 оснастять 127-мм головним гарматами власного виробництва, 16 ракетами Atmaca дальністю 220 км, 64 осередками VLS для зенітних ракет SIPER дальністю 150+ км (крім інших ЗУР) і крилатих ракет Gezgin дальністю 1000+ км, 324-мм легкі торпеди Orka, дві 35-мм гармати Gökdeniz CIWS компанії Aselsan, два високоенергетичні лазери Meteksan Nazar, системи запуску помилкових цілей, два бойові модулі для протитанкових керованих ракет UMTAS (ATGM) і чотири дистанційні бойові модулі. Клас оснастять великим комплексом радарів та датчиків турецького виробництва для виявлення ворожих цілей та наведення на них ракет. Ще однією схожістю з есмінцями класу Arleigh Burke є наявність повноцінних приміщень для двох вертольотів протичовнової боротьби (ПЧБ) S-70B Seahawk.

Подорож за тисячу миль починається з одного кроку. Хоча Туреччина швидко зробила свій перший крок наприкінці 1930-х років, наступні десятиліття ознаменувалися занепадом оборонної промисловості країни. За останні 20 років турецький уряд із дивовижною швидкістю обернув назад цю тенденцію, стрімко рухаючись до самодостатності у військово-морській сфері. Мине зовсім небагато часу, і турецька оборонна промисловість буде здатна виробляти практично всі типи кораблів разом із відповідним озброєнням та обладнанням, таким як радари та датчики. Після вступу в дію TF-2000 стане свідченням переходу країни до самодостатності та гідним подарунком до сторіччя мінного загороджувача Atak.