Сутичка Китаю та США все ближче, а у Європі два "нових Трампа": виклики світової політики 2022
Те, що цього року ми побачимо у Європі, буде багато у чому визначатися результатами виборів: нас чекають електоральні змагання з розкладом, що дуже інтригує. Мабуть, єдине, що може вплинути на глобальну ситуацію сильніше за вибори — протистояння США та Китаю.
Одна з рекомендацій, яку Мауро Гільєн, професор економіки Школи бізнесу Уортона при Пенсільванському університеті, опублікував у бестселері "2030. Як сучасні тренди впливають один на одного й на наше майбутнє", звучить так: "Дивіться на невизначеність з оптимізмом".
Цю книгу Гільєн позначив як "спробу візуалізувати метафоричну чорну діру світу, який народжується і формується під впливом демографічних змін, глобального потепління, підривних технологій та геополітичної плутанини". Але навіть якщо звузити його до однієї "геополітичної плутанини", а горизонт — до наступного року, фактор невизначеності — це те, довкола чого доводиться будувати будь-які прогнози. За винятком шокуючих, майстром яких має право вважатися данський Saxo Bank. Подібні пророцтва він публікує вже 19 років, і вони такі ж точні, як запевнення синоптиків, що беруть на себе сміливість зазирнути вперед трохи більше, ніж на тиждень.
Цього разу директор банку з інвестицій Стін Якобсен заявив, що "головна тема "шокуючих пророків" на 2022 рік — революція". Він називає її неминучою через нездатність сформованої системи вирішити проблему нерівності еволюційним шляхом. Якобсен, щоправда, обмовився, що не має на увазі фізичне повалення урядів. Революція, на його думку, — це щось подібне до осяяння та зміни чинних парадигм.
США та Китай: два кораблі в тісному морі
Напередодні свята Святого Миколая в ефірі шоу Такера Карлсона на каналі FOX News його гість Джессі Келлі, який сам веде правоконсервативне шоу на радіо, вибухнув тирадою, яка одразу обросла коментарями у твітері. Відповідаючи на питання про стан американської армії, Келлі сказав, що Сполучені Штати не потребують збройних сил, "дружніх до жінок і геїв".
"Нам потрібні чоловіки, які бажають сісти на трон із китайських черепів, але зараз у нас цього немає", — заявив він. За лічені дні відео набрало близько 5 тис. лайків. Це небагато, але досить точно відбиває настрої американців. Нещодавнє опитування, проведене Інститутом Рональда Рейгана, свідчить, що більш як половина громадян США вважають червону наддержаву Сходу головною загрозою для своєї країни.
У Китаї негайно відреагували на випад Келлі. Лі Хайдун, професор Інституту міжнародних відносин Китайського університету закордонних справ, у Global Times розцінив його риторику як "помітний регрес і виродження американських цінностей", а щодо Республіканської партії США взагалі констатував, що та "стає дедалі більше неонацистською".
Градус такої дистанційної полеміки вартував би небагато, якби вона не підкріплювалася діями сторін: кожна з них по-своєму ступає на "стежку війни".
Сьогодні з багатством $120 трлн Піднебесна, за даними дослідження McKinsey & Co, є найбагатшою країною в світі, яка випереджає США на $30 трлн
Перед тим як у середині грудня затвердити оборонний бюджет США на 2022 рік, американським сенаторам довелося ознайомитися з об’ємним 3268-сторінковим документом щодо асигнувань для Пентагону, а також дій і зобов’язань, під які ці кошти необхідні. У ньому Китай згадано 166 разів. Для порівняння, Росія — всього 92, а Іран, який також позначений як один із супротивників Сполучених Штатів, ще менше — 54 рази.
Акт наказує міністру оборони Ллойду Остіну не пізніше як 31 січня цього року надати у відповідні комітети Конгресу звіт (у двох формах — секретній та несекретній) "про події військових та в галузі безпеки за участю Китайської Народної Республіки". У ньому необхідно врахувати військову стратегію головного геополітичного супротивника, роль китайської Компартії, кібервійну опонента, його ядерну програму та її можливості й ще купу всього. Подібні звіти надалі передаватимуться до парламенту щороку, аж до 2026-го.
Ще один припис — до 1 квітня надати звіт про операції Пекіна, спрямовані на підрив військових альянсів та партнерства за участю Вашингтону. Це голова міноборони має зробити разом із держсекретарем. А потім за підсумками наступних двох років скласти ще один такий документ.
Китай — скрізь. Його новий шовковий шлях насправді перетворюється на шовкове покривало, яким він намагається вкрити весь світ
Загалом усе дуже серйозно. І це не параноя. Американцям є чого побоюватись. Не в тому сенсі, що Китай завтра візьме й нападе на них. А в тому, що він із кожним роком стає дедалі сильнішим із погляду економіки та військової могутності.
Рік тому Центр економічних та ділових досліджень (CEBR), який базується у Великій Британії, зробив висновок, що Китай у 2028 році — на п’ять років раніше передбачуваного терміну — пережене Америку й стане провідною економікою. У листопаді цього року Bloomberg із посиланням на останні дослідження McKinsey & Co повідомив, що Піднебесна — сьогодні найбагатша країна світу. За останні 20 років глобальний капітал збільшився втричі — із $156 трлн у 2000 році до $514 трлн у 2020-му. Причому на Китай припала майже третина приросту. Сьогодні з багатством $120 трлн він нічим не нагадує країну на рубежі тисячоліть, що мала лише $7 трлн. США за той самий час хоч і подвоїли власний капітал, але зі своїми $90 трлн відстають від Китаю на $30 трлн.
Економіка та багатство — речі не тотожні з погляду вимірів, але все-таки зрозуміло, що темп, з яким Пекін рветься до статусу світового лідера, неймовірно високий. Китай — скрізь. Його новий шовковий шлях насправді перетворюється на шовкове покривало, яким він намагається вкрити весь світ.
Поблизу його меж це взагалі нагадує спорудження шлюбного ложа нареченим, незважаючи на відмову призначеної ним нареченої йти до вінця. У такому незавидному становищі опинився Тайвань. І саме тут може статися зіткнення за участю двох супердержав.
У Вашингтоні давно стурбовані долею острівної держави, що знаходиться за 180 км на схід від Китаю, для якого Пекін приготував ту саму формулу-мишоловку Ден Сяопіна, що й для Гонконгу з Макао: одна країна — дві системи.
Коли на початку жовтня "тайванське питання" загострилося, міністр оборони цієї частково визнаної держави Цю Гочжен висловив побоювання, що до 2025 року КНР "матиме всі можливості для повномасштабного вторгнення" на острів. Все це говорилося на тлі демонстрації сили з боку материкового сусіда, який направив до Тайваню майже 150 військових літаків.
Держдеп США назвав такі дії Пекіна провокаційними. При цьому тоді ж, у жовтні, стало відомо, що в ЦРУ вирішили створити центр боротьби з "глобальними викликами" з боку Китаю. А газета The World Street Journal із посиланням на неназваного високопоставленого американського чиновника повідомила, що близько 20 військових інструкторів США вже понад рік тренують на Тайвані невеликий підрозділ сухопутних сил. Мета — "зміцнення оборони острова".
Гарячої фази не хоче ніхто. Під час віртуальної зустрічі з президентом Джо Байденом у листопаді голова Сі Цзіньпін зі східною велемовністю порівняв Китай та США з двома гігантськими кораблями в морі, заявивши про необхідність міцно тримати штурвал, щоб вони спільно рухалися вперед проти вітру та хвиль, не відхиляючись від маршруту, не втрачаючи швидкості й не зіштовхуючись.
Однак такі ідилічні картинки розсипаються на порох перед уже створеними реаліями, з конкретними діями та документами, в яких як бомба уповільненої дії закладено протистояння. Навряд чи вона вибухне одразу з настанням нового року. Найімовірніший сценарій для 2022-го, швидше за все, стане реплікатом того, що відбувалося наприкінці 2021 року.
Пекін випробовуватиме нову зброю, відкриватиме нишком військові бази (на зразок тієї, що, за даними американської розвідки, планує створити в Екваторіальній Гвінеї для отримання постійної точки дислокації своїх військ в Атлантиці), намивати штучні острови, роблячи їх новими форпостами своєї червоної імперії, приховувати свою статистику, ладнати з диктаторами, займатися кібератаками, по-шпигунському добувати технологічні секрети, порушувати права національних меншин, маніпулювати урядами інших країн у своїх інтересах (як це сталося, наприклад, з Нікарагуа, яка, вочевидь не без заохочення Піднебесної, оголосила про розрив дипломатичних відносин з Тайбеєм).
А Вашингтон у відповідь на це намагатиметься тиснути санкціями й створювати нові альянси, сподіваючись, що вони будуть здатні цьому протистояти. У бойове зіткнення це може і не вилитись. Але це буде лихоманити решту світу, підриваючи те, що ще залишилося від його стабільності — політичної та економічної.
Вибори у Європі: Троянський кінь
У 2021 році Європа з зацікавленістю спостерігала за тим, як у Німеччині влада перейшла до рук коаліції на чолі з Олафом Шольцем та Соціал-демократичною партією. У 2022-му сюрпризи (і наслідки) можуть принести електоральні битви принаймні в країнах ЄС.
Франція: правіше, ще правіше
У квітні — 10-го, а якщо жоден з кандидатів не набере більшості в першому турі, то 24-го — французи вирішать, хто керуватиме країною впродовж наступних п’яти років.
Чинний президент Еммануель Макрон у грудні огорнув туманом питання, чи балотуватиметься він на другий термін. За останні місяці Макрону вдалося закріпити свій рейтинг на рівні 40%. Це високий показник для французьких президентів наприкінці терміну, він дуже відрізняється від ситуації початку 2021 року, коли йому з 27 процентами підтримки на п’яти наступала Марін Ле Пен, яку в 2017-му Макрон з великим відривом переміг у другому турі президентських перегонів.
Противниця ЄС, лідер ультраправого та консервативного "Національного об’єднання" втретє заявила про намір поборотися за місце в Єлисейському палаці. Але її ситуація нагадує анекдот про дно, опинившись на якому, раптом виявляєш, що знизу постукали. Тільки у її випадку це стосується флангів політичного спектра. У Франції з’явився кандидат, у багатьох сенсах ще правіший, ніж сама Ле Пен, — телевізійний експерт Ерік Земмур, якого порівнюють із Дональдом Трампом.
Земмур вважає таке порівняння приємним. Він, як і американський експрезидент, не має політичного досвіду. Він розвінчує "Велику теорію заміщення", яка у французькій версії стверджує, що елітна кліка змовилася замінити "істинних" французів на мусульманських іммігрантів. Оскільки для П’ятої республіки тема войовничих ісламістів є чутливою, конспірологічні побудови Земмура мають попит, а сам він небезпідставно претендує на значний "шматок" електорату.
Навряд чи за нього проголосують багато жінок. За Земмуром, як і за Трампом, тягнеться шлейф звинувачень у харасменті, а в книзі "Французький суїцид", що вийшла в 2014 році, він не тільки таврує "халялізацію" і "фемінізацію" країни, але ще як "Аркадію", що потребує воскресіння, згадує часи, де не було лівих ідей та рівноправності, а "молодий водій автобуса міг провести хтивою рукою по чарівних жіночих сідницях, і жінка не скаржилася на сексуальний харасмент".
Але це ще не найскандальніша з його заяв. Земмур уславився спробою виправдати режим Віші маршала Петена, колабораціоніста, котрий співпрацював із Третім Рейхом під час Другої світової війни. Він стверджує, що вішісти видавали нацистам євреїв із громадянством інших країн заради порятунку своїх, французьких євреїв. Як саркастично зауважив у твітері з приводу такої логіки абсурду Бенджамін Хаддад, французький політолог та старший директор Європейського центру Атлантичної ради: "Карл IX [при якому сталася Варфоломіївська ніч із масовим убивством гугенотів] насправді намагався захистити протест". І підписав: Ерік Земмур.
Нинішній соціальний бульйон у Франції такий, що незрозуміло, хто має більше шансів стати президентом — просто правий чи ультраправий із домішкою божевілля
Ще одна здобувачка президентського крісла — Валері Пекресс, глава регіону Іль-де-Франс, до якого входить Париж. Її висунула Консервативна партія Франції Les Républicains, тож її можна вважати спадкоємицею Жака Ширака та Ніколя Саркозі. Дехто називає її помірною, але це, мабуть, вірно, якщо поруч поставити того ж таки Земмура або Еріка Сьотті, ультраправого депутата з півдня країни, який програв їй битву за висування в кандидати від "республіканців".
Останній пропонував створити у Франції якусь подобу "Гуантанамо", де тримали б підозрюваних у тероризмі з належним ступенем жорсткості. Порівняно з Сьотті Пекресс, яка називає себе на дві третини Меркель і на третину Тетчер, "всього лише" пропонує тримати джихадистів в ув’язненні навіть після закінчення їхнього фактичного тюремного терміну. Два перші розділи її передвиборчого маніфесту мають такі заголовки: "Зупинити поточну імміграцію та захистити цінності нашої республіки" та "Навести лад на вулиці". У свій час вона виступала проти одностатевих шлюбів, але потім змінила гнів на милість.
Помітно, що переваги виборців сьогодні є на правому фланзі ідеологічного спектру.
Опитування показують, що загальна кількість прихильників Земмура та Марін Ле Пен може бути більшою ніж 30% виборців. Професор французької та європейської політики в Університетському коледжі Лондона Філіп Марльєр каже, що такої популярності ультраправі у Франції ще ніколи не досягали.
Нинішній соціальний бульйон у цій державі такий, що незрозуміло, хто має більше шансів стати президентом — просто правий чи ультраправий із домішкою божевілля. Якщо другий варіант виявиться більш виграшним, Париж ризикує отримати свого Трампа з усіма наслідками не лише для країни, а й Євросоюзу загалом.
Угорщина: Віктор Орбан проти місцевого "Трампа"
В Угорщині все вирішиться також у квітні. Картина протистояння там описується як "Орбан чи Європа". Чинний прем’єр, як вважають його критики всередині країни та за кордоном, руйнує угорську демократію. Причому настільки, що Будапешт став єдиним у ЄС, кого президент США Джо Байден не запросив на саміт з демократії. Хоч Орбан і заявляє про бажання, щоб Угорщина залишалася в Євросоюзі, багато хто вважає, що він цинічно зневажає європейські цінності.
Правлячи країною з 2010 року, він на майбутніх виборах вперше зіткнеться з реальним виборчим викликом.
Шість опозиційних партій, які представляють увесь політичний спектр, погодилися об’єднати сили під прапором руху "Угорщина для всіх" (MMM), щоб повалити Орбана. Єдиний кандидат уже названий — Петер Маркі-Зай, мер південно-східного міста Ходмезевашархей. Нещодавнє опитування показує, що партія Орбана "Фідес" лише на два відсоткові пункти випереджає "коаліцію". Наздогнати та перегнати "стару владу" MMM під силу. Але навіть якщо це станеться, оцінити ситуацію, що склалася, як однозначний рух Будапешта в бік європейських цінностей буде непросто через саму постать Маркі-Зая. Він подає себе як борця зі старими елітами, готового влаштувати "революцію маленьких людей" та скасувати "конституцію Орбана" (незрозуміло, до речі, яким чином). Він обіцяє "повернути Угорщину до Європи".
Але він же, наприклад, всупереч уявленням, що склалися в Європі, заявляє, що ляпас не є наругою над дитиною. Він демонстративно використовує слово "цигани" там, де політкоректним вважається термін "роми". Він також заявляє, що "половина уряду Угорщини — геї", а "єдине лихо Орбана [який демонструє боротьбу з ЛГБТ-спільнотою] в тому, що його син Гаспар — гей". Маркі-Зая називають угорським Трампом (Трамп тепер ввижається всюди) за його непередбачуваність, висловлювання на межі фолу та активне використання соцмереж.
Якщо він переможе в квітні, то і Угорщині, і Європі загалом знадобиться час, щоб зрозуміти, яку постать вони зрештою здобули і як вона ходить на шахових дошках малої та великої політики.