Сценарій сутички. Чи зможе Тайвань зупинити вторгнення Китаю?

Тайвань і Китай: історія питання

• Тайвань — який в старих книгах про подорожі називають островом Формоза, — це острів у Тихому океані, що лежить у 150 км від східного берега материкової частини Китаю. Тайвань і навколишні острови контролюються частково визнаною Китайською Республікою, але часто державу називають просто "Тайвань". Материковий Китай (КНР) вважає Тайвань своєю адміністративною одиницею — в рамках політики "одна країна, дві системи" (як Гонконг і Макао), а Китайська Республіка (дуже теоретично) претендує на весь Китай.
• У XII столітті Тайвань офіційно входив до складу Китаю як частина провінції Фуцзянь. З кінця XVI — початку XVII століть за Тайвань (або прекрасну Формозу) боролися японські феодали, безрідні пірати, португальці, іспанці та голландці з Ост-Індської компанії. У XVII столітті контроль над островом встановила династія Цин, але втратила його на рубежі ХХ століття, програвши Японії.
• У 1949 році, зазнавши поразки від Мао Цзедуна, на Тайвані сховався генералісимус Чан Кайші, його партія Гоміндан, адміністрація і парламент — всього приблизно 2 млн осіб. З тих пір острів Тайвань став Китайською Республікою — й опозицією материкового Китаю. Китайська республіка Тайвань — частково визнана держава (з нею офіційно підтримують дипломатичні відносини 15 країн — членів ООН). Україна належить до держав, які не визнали і не мають відносин із Тайванем.
• Держави, розділені Тайванською протокою, регулярно вступають у збройні сутички — враховуючи артилерійські обстріли. Але яким буде "остаточне рішення" тайванського питання, поки незрозуміло.

Питання непростих китайсько-тайванських відносин як і раніше актуальне. Фокус переклав статтю завідувача кафедри морської стратегії Військового коледжу ВМС США Джеймса Холмса про те, чи є шанси в острова відстояти свою незалежність і на що потрібно розраховувати Тайбею, якщо Пекін вирішить діяти.

Блокада Тайваню + удар через протоку

Чи здатний комуністичний Китай заблокувати з моря Тайвань, який розглядається материковою частиною Піднебесної як норовиста провінція? Звісно. І Народно-визвольна армія (НВАК), безсумнівно, зробить це, якщо Сі Цзіньпін і компартія захочуть вирішити питання про владу над Тайванем силою. У той же час сумнівно, щоб командування НВАК зробило військово-морську блокаду своєю головною спробою підкорити острів'ян. Вони зроблять блокаду як доповнення до більш рішучих заходів — таких, як повномасштабний морський наступ через протоку.

НВАК може почати блокаду, щоб послабити захисників Тайваню по периметру острова, в той час як основні сили здійснять сконцентрований удар через протоку. Китай сподівається, що блискавичні дії принесуть швидку перемогу, поставивши Азію, Америку і весь світ перед доконаним фактом — рішенням тайванського питання. Блокада може значно підвищити шанси на успіх.

Ризики блокади Тайваню

Але хіба блокада не ставить Китай в небезпечну ситуацію перенапруги економіки та дипломатичної реакції? Остання може початися внаслідок військового тиску на острів. Так, у блокади є свої ризики. По-перше, блокада — довгострокова операція. Сама собою блокада не може призвести до швидких результатів, яких хочуть китайські лідери. Скоріше навпаки. Як пояснює військово-морський історик Джуліан Корбетт: "Без сторонньої допомоги військово-морський тиск може слугувати тільки інструментом для виснаження сил захисників", наслідки якого поступово "руйнують як вашу власну економіку, так і ополчають проти вас нейтральні країни".

Пекін сподівається уникнути довгої блокади, зокрема й через викладені Корбеттом причини.

ВМС НВАК могли б заморити острів'ян голодом, позбавивши їх природних ресурсів, необхідних для сучасної індустріальної економіки. Це потребує часу і заподіє величезних людських страждань. Морити голодом вільних людей з дипломатичної точки зору — погано. Особливо для режиму, який щойно звинувачували в придушенні свободи в Гонконзі та створенні концентраційних таборів у Сіньцзяні.

Як і передбачає Корбетт, це викличе роздратування міжнародного співтовариства.

З огляду на ці фактори, яструби вважають блокаду не кращим рішенням, якщо тільки вона не супроводжується прямими військовими діями. Але й тоді це не робить операцію із захоплення острова легким завданням. Наприклад, Громадянська війна в США демонструє, наскільки ризикованими можуть бути політика і стратегія блокад.

Уроки Громадянської війни в США. Чи наважаться Штати рятувати Тайвань?

Три невеликі ремарки з цієї історії.

По-перше, важлива думка іноземних держав. Мова, яку використовують політичні лідери для опису подій, визначає напрямок думки і діяльності. На початку війни адміністрація Авраама Лінкольна помилково вважала, що ВМС Союзу підпорядкують Конфедерацію за допомогою блокади. Помилково тому, що блокада — це законний акт війни. Він надає статус і певний ступінь легітимності протиборчим сторонам. Це означає, що формальний учасник бойових дій може перемогти і буде визнаний.

Війна — явище, яке охоплює законні сторони, що воюють, коли вони не можуть вирішити свої розбіжності дипломатичним шляхом. Керівники Союзу хотіли затаврувати конфедератів бунтівниками або піратами, позбавивши Південь видимості легітимності та відговоривши іноземні держави від надання йому дипломатичного визнання чи іншого втручання. Адже офіційна версія свідчила, що війна була внутрішньою справою США. І все ж Вашингтон припустився дипломатичної та юридичної помилки. Ця помилка дозволила європейським державам втрутитися у війну.

Вони могли бути посередниками у встановленні миру, який визнав би Конфедерацію незалежною державою.

І дійсно, Великобританія і Франція не хотіли втручатися в чужий конфлікт. Але врешті-решт, їхнє рішення вплинуло на долю всієї цієї війни. Ні Лондон, ні Париж не були готові ризикнути своїм дипломатичним капіталом у разі ймовірного програшу, хоча вони і підтримували Південь, армії якого билися до самісінького кінця. Тільки коли стало очевидно, що Союз рано чи пізно здобуде перемогу в громадянській війні, великі держави відмовилися від фантазій про втручання.

Історик Семюел Флегг Беміс виносить похмурий вердикт із цього епізоду: "Внутрішні чвари породжують іноземні реакції. Це аксіома дипломатії". І це аксіома, яку Сі Цзіньпін не може ігнорувати. У китайських комуністичних магнатів є підстави побоюватися зовнішніх перешкод під час війни між двома сторонами протоки. Значить, потрібно вирішити тайванське питання швидко, а не довіряти такій політично небезпечній стратегії, як блокада.

По-друге, Громадянська війна в США, оголивши проблеми, пов'язані з військово-морською блокадою, слугувала шпаргалкою для Пекіна. Будь-яка держава, яка прагне швидкої перемоги в обмеженій війні, намагається ізолювати свого супротивника дипломатично — й, отже, також із військової точки зору. Це запобігає втручанню. Ізоляція ворога спрощує стратегічне завдання, дозволяючи боротися один на один. Китайським чиновникам вивчення громадянської війни допомогло відвадити Сполучені Штати від можливого захисту Тайваню.

Китайські комуністи майстерно використовують гру слів для досягнення політичного ефекту. У 2005 році Пекін ухвалив закон, який зберігає за собою право використовувати збройну силу для підпорядкування острова своїй владі. Цей закон перекладається на англійську мову під назвою "Закон про боротьбу із сецесією". Вибір слова не міг бути випадковим. Зображення закону як заходи проти "відділення" було спробою створити видимість громадянської війни перед американськими політичними лідерами й електоратом.

Материк вдає із себе Північ, а Тайвань нарікається Півднем.

Стратегія Китаю може здатися занадто мудрованою, але насправді вона має сенс. В американській пам'яті відділення — це те, чим займаються повстанці-рабовласники — лиходії та вороги національної єдності. Який президент США вирішиться на війну, щоб врятувати сучасний аналог Конфедерації? І хоча порівняння ліберального Тайваню і Конфедерації виглядає смішним, деякі американці можуть погодитися з таким порівнянням. Як мінімум, Пекін може сподіватися, що такий вплив на народ США змусить Вашингтон вагатися під час обговорення політики і стратегії щодо майбутнього конфлікту.

Нерішучість США надасть НВАК час для завершення своєї військової операції.

Інше питання, чи працюють тут слова. Сумнівно, що провідні світові держави щиро вірять зусиллям Китаю з дискредитації Тайваню. Вони можуть намагатися заспокоїти пихатий Китай в мирний час. Вони можуть навіть відкликати дипломатичне визнання Тайбея. Зовсім інша справа, коли китайські військові кораблі та військові літаки спробують знищити вільне суспільство. З дипломатичної точки зору це не найкращий варіант для Китаю. Цей військовий підхід очевидно не виставляє Китай Сі як Союз Лінкольна.

Пекін, ймовірно, побоюється, що інші держави прийдуть на допомогу Тайваню, коли їм доведеться зробити цей вибір.

І по-третє, Громадянська війна в США викладає Китаю стратегічні й оперативні уроки. Історик Альфред Таєр Мехен, який служив у блокадних військах військово-морського флоту Союзу, у своїй ретроспективі висміював хиткий кордон, створений його флотом. Мехен стверджує, що досить численне південне населення могло побудувати серйозний флот. Жителі півдня могли зібрати сили в якомусь місці по периметру блокади Союзу й прорватися у відкрите море.

Але вони цього не зробили — і північна блокада здобула перемогу. Тож Пекін повинен набратися духу. Він також володіє демографічними, промисловими й економічними перевагами перед своїм супротивником. Він теж може перемогти тільки за рахунок тиску з моря. Правильно?

Не обов'язково. Тайвань зовні мало схожий на американський Південь (великий, малонаселений регіон із протяжними, відкритими сухопутними кордонами). Річки були ще однією стратегічною перешкодою. Мехен зазначає, що після того, як ВМС Союзу прорвалися через Новий Орлеан до річки Міссісіпі, а звідти в глибокі континентальні глибини, Союз не просто заблокував Південь блокадою, але й розчленував його зсередини.

Кубинський приклад для Тайваню

Тайвань більше схожий на Кубу — острів, відомий як мініконтинент, мешканці якого можуть пережити блокаду. Куба наділена природними ресурсами, через що її населення важко морити голодом.

Порівняння з Кубою має надихнути захисників Тайваню і змусити Китай задуматися. Але схожість між Тайванем і Кубою не така вже значна. Найяскравіша різниця: Куба тягнеться приблизно на 1 126 кілометрів між своєю західною і східною частинами, у той час як Тайвань тягнеться всього лише на 386 кілометрів із півночі на південь. Площа має значення. І все ж Тайвань має порізані берегові лінії, гірський рельєф і населення, добре знайоме з його стратегічними особливостями. У нього є власні переваги, що дозволяють компенсувати географічний розмір. Його збройні сили повинні використовувати ці особливості з максимальною ефективністю.

Кубинський приклад показує, як захисники Тайваню можуть пережити не тільки блокаду, але й не допустити морського вторгнення. Пекін повинен буде перемогти максимально швидко, не даючи острову та його захисникам часу на удар у відповідь. Тайбею в будь-якому випадку потрібно тягнути час. Йому необхідно буде продовжити будь-який військовий сценарій, нагадуючи міжнародній спільноті, що він готовий битися, і дати Сполученим Штатам і, можливо, іншим державам час підготувати відповідні заходи, прибути до місця боїв і змінити ситуацію на користь Тайваню. Вивчення Громадянської війни в США може піти на користь і Тайваню, і Китаю, показуючи, як створювати проблеми за допомогою дипломатії, законів і військової стратегії.