Почати та закінчити. П'ять проблем, які Меркель залишає наступнику

Ангела Меркель, канцлерка Німеччини
Фото: GettyImages.com | Можливо, німці колись спорудять Меркель справжній пам'ятник

Біженці, "Північний потік-2", проблеми клімату, відносини з Польщею та Францією — ось п'ять проблем, які новий канцлер Німеччини повинен буде вирішити після відходу Ангели Меркель. Фокус згадує 16 років епохи меркелізму й аналізує її спадщину.

Вибори закінчилися. Партія Ангели Меркель поступилася своєю першістю соціал-демократам. Але навіть якщо б цього не сталося, все одно можна було б констатувати захід 16-річної ери меркелізму.

Настає пора переосмислення спадщини Ангели Меркель навпіл із музеєфікацією самої "залізної фрау". Поки що її "увічнили" у двох варіантах — валютному та їстівному. Дорогоцінна монета-сувенір із її зображенням, випущена тиражем 5 тис. примірників напередодні виборів, зроблена із золота 999-ї проби та коштує майже €50. Марципановий бюстик під назвою "Я впораюся!" (парафраз відомого слогану канцлерін часів міграційної кризи) коштує, звичайно, менше, зате команда кондитера з Оденвальда виготовила всього 500 таких виробів. Це робить їх у певному сенсі навіть раритетнішими, ніж монети. До того ж вони отримали виразне прізвисько: "солодка пам'ять про гірку реальність".

ангела Меркель плюшевий ведмедик сувенір
Плюшевий ведмедик "Ангела"
Фото: welt.de

Ангела Меркель: Аденауер із ухилом у дзен

Можливо, німці колись спорудять Меркель справжній пам'ятник. Не обов'язково посмертно. Може бути, їй пощастить, як Бісмарку, якого почали прославляти в камені та металі ще за життя. Або як Гельмуту Колю, одному з її попередників, який привів молоду Ангелу у велику політику та називав її "моя дівчинка". Його бюст, що входить у композицію "Батьки єдності" разом із бюстами Михайла Горбачова та Джорджа Буша-старшого, був відкритий поруч із тим місцем, де колись проходила Берлінська стіна, у 2010-му, за сім років до його смерті. Правда, у такому монументальному вирішенні було занадто багато глорифікації та занадто мало приводів для роздумів.

Важливо
Володимир Фесенко розповів, чому блок Меркель програв вибори в Німеччині

Суперечливе спадщина mutti, яка йде, вимагає, мабуть, іншого підходу. Приблизно такого, який продемонстрував Хуберт фон Пілігрим, створюючи знамениту голову Конрада Аденауера, першого федерального канцлера ФРН, який підняв післявоєнну Німеччину з руїн і поставив країну в ряд провідних держав світу. Ця скульптура, яка злегка лякає, була встановлена перед будівлею Федеральної канцелярії в Бонні в травні 1982 року. Вона сповнена алегорій, які випирають із її потиличної частини, нібито мізки, які просочилися назовні. Зв'язані руки — символ тягарів нацистської диктатури (хоча тема "Аденауер і Третій Рейх" — не така вже й однозначна), хрест — прихильність християнській вірі, троянда — відродження Німеччини й просто улюблена квітка першого канцлера, Європа з биком — уособлення європейського шляху, по якому він повів свою країну і т.д.

пам'ятник канцлеру ФРН Конраду Аденауеру
Конрад Аденауер: скульптура Хуберта фон Пілігрима
Фото: piqsels.com
канцлер Німеччини Конрад Аденауер
Конрад Аденауер, перший федеральний канцлер ФРН

Аденауер і Коль були довгожителями в політиці. Першого, що правив 14 років, Меркель вже обійшла за тривалістю перебування на найвищій державній посаді. Другого цілком може переплюнути, якщо після виборів переговори про новий альянс у Бундестазі затягнуться, і правляча у ФРН коаліція протримається до католицького Різдва. Хіба що 19-річний рекорд першого рейхсканцлера Німецької імперії Отто фон Бісмарка залишиться для неї поза досяжністю.

Меркель пішла, залишивши своєму наступникові цілу купу проблем

Більше 20 років тому Меркель зізналася своєму фотографу, що не хотіла б піти з політики "напів мертвою руїною". Їй це вдалося, не дивлячись навіть на те, що в останні роки їй, крім іншого, довелося боротися і з проблемами зі здоров'ям. Починаючи з 2019-го, вона як мінімум тричі зазнавала на публіці найсильніших нападів тремору. Чутки приписували це тремтіння то панічним атакам, то неврологічним порушенням. Але на міжнародній популярності Меркель це ніби не відбилося. Недавнє опитування дослідницького центру Pew Research показав, що майже 80% респондентів повністю їй довіряють.

Як сформулював "зелений" євродепутат із Люксембургу Тіллі Мец: "Меркель була символом безтурботності і "дзен", якщо можна так висловитися, у дуже складних ситуаціях". Цей же лейтмотив звучить у 87-хвилинному документальному фільмі "Ангела Меркель — канцлерка в епоху криз", який розповідає про героїню устами партнерів, що взаємодіяли з нею на міжнародній арені.

Однак із такою виключно позитивною оцінкою згодні далеко не всі. Навіть коли йдеться про сферу, де, здавалося б, сперечатися нема про що — економіку.

ангела Меркель, канцлерка Німеччини
Настає пора переосмислення спадщини Ангели Меркель навпіл із музеєфікацією самої "залізної фрау"
Фото: GettyImages.com

Від "меркель-номіки" до вирішувача доль ЄС

У 2013 році, аналізуючи підсумки зустрічі в Лох-Ерні групи G-8 (це був час, коли Росію наблизили до "великої сімки"), Міхаель Інакер іронізував у німецькій діловій газеті Handelsblatt з приводу "Меркель-номіки": "Той напрямок, який уже давно було відкинуто та названо гидким каченям економічної політики, німецьким корсетом економії та задушенням світової економіки, в Північній Ірландії удостоїлося захоплень і отримало офіційне визнання. Відтепер політика, заснована на можливості хоч якось справлятися з поставленим завданням, вважається мистецтвом управління державою".

Сам термін "меркель-номіка" не дуже прижився. Частково тому, що багато експертів вважали, що Меркель в'їхала в період економічного підйому на плечах свого попередника Герхарда Шредера. Саме він на зорі XXI століття, коли Німеччину називали "хворою людиною ЄС", провів соціально конфліктні реформи, оцінені ліберальними економістами як прогресивні.

Лаврів він не здобув. У 2003-2004 роках Німеччина особливо напружено долала наслідки об'єднання Заходу зі Сходом із багатомільярдними інвестиціями першого в другий. Тодішнє економічне зростання для країни склало всього 0,5%, а на більшій частині колишньої НДР був негативним. Щоб донести свій песимізм до журналістів, Ганс-Вернер Зінн, президент мюнхенського Інституту економічних досліджень Ifo, з'явився на свою пресконференцію з червоним ліхтарем заднього світла — символом занепадницького стану справ у німецькій економіці тієї пори. Далі почалися дива. Після першого року правління канцлерін зростання склало 3,7%, а показники безробіття пішли на спад. Однак справа була, схоже, не тільки і не стільки в Меркель. Економісти Геннінг Клодт і Штефан Коотс стверджують, що їй не тільки дістався вигідний спадок від Шредера, але на неї працювала сама економічна кон'юнктура, а завершення господарського циклу знаменувало настання ери високих прибутків.

Важливо
Нова Німеччина. Що зміниться для України після перемоги СДПН на виборах в Бундестаг

Німецький тріумф набирав силу на тлі явного відставання від Берліна всіх інших сусідів по ЄС. Стагнація ВВП Франції схилила чашу терезів на континенті на користь ФРН. Наслідки кризи 2008 року піднесли її на п'єдестал безумовного лідера Європи. У той час, як у 2011 році безробіття в Німеччині становило всього 7%, Греція, Іспанія та Португалія захлиналися в показниках 20-25%. Щоб зберегтися в зоні євро, Афінам і Лісабону в терміновому порядку були потрібні фінансові вливання.

Можна сказати, що, знаходячи вирішення однієї проблеми, Меркель ввергала Німеччину в іншу

Ці "кредити виживання" без допомоги німців були просто неможливі. Меркель за збігом усіх цих обставин стала головною вирішувачкою долі Євросоюзу та багато в чому законодавцем моди там, де йшлося про міжнародний порядок. Захоплення та прокльони на цьому тернистому шляху для неї йшли рука об руку. Наприклад, плакат в Афінах під час фінансової кризи в Греції зображував її на тлі свастики. Так греки реагували на дії незговірливого кризового менеджера. Посприявши отриманню кредиту через структури ЄС, Берлін вимагав від Афін (а також Мадрида, Лісабона та Дубліна) жорсткої економії, пропонуючи за взірець себе: при Меркель нульовий дефіцит бюджету внесли до Конституції ФРН.

ангела Меркель, канцлер фрг
Меркель пішла, залишивши своєму наступникові цілу купу проблем
Фото: GettyImages.com

Урсула Вайденфельд, журналістка та біограф Меркель, вважає, що "саме криза єврозони доставила канцлерці найбільше занепокоєння за час її перебування на своєму посту" (два інших найбільших — міграційний і кліматичний, всі вони "зчитуються" з протоколів засідань Бундестагу, що припадають на час правління mutti). Йшлося про збереження Євросоюзу — ні більше, ні менше. Виступаючи 19 травня 2010-го в Бундестазі, Меркель заявила: "Впаде євро — впаде Європа". Її підхід до проблеми єврозони допоміг ЄС вижити. Але він же, як вважають деякі аналітики, примножив число євроскептиків, оскільки виявився нездатним зміцнити узи між європейськими країнами. У самій ФРН він обернувся розколом у партії Меркель, ХДС, і дав поштовх до створення ультраправої "Альтернативи для Німеччини", члени та прихильники якої стверджували, що євро шкодить Євросоюзу та дорого обходиться Берліну.

"Їй не вистачало стратегічного бачення"

Якоюсь мірою можна сказати, що, знаходячи вирішення однієї проблеми, Меркель ввергала Німеччину в іншу. Так, у принципі, такі "гойдалки" застосовні майже до будь-якого правителя, особливо якщо він — політичний довгожитель. Чи була рівнодійна плюсів і мінусів у випадку з Меркель спрямована в бік прогресу чи ні — ось головне питання. У 2015-му The Economist назвав пані політика "незамінним європейцем", а Financial Times — "людиною року". Коли Дональда Трампа обрали президентом США, The New York Times звела її в ранг "останнього захисника ліберального Заходу".

Однак є ті, хто вважає, що канцлерку, яка йде, переоцінюють як удома, так і за кордоном. Один із таких — британський історик Ніл Фергюсон. У кінці серпня він опублікував на Bloomberg статтю під заголовком "Як Ангела Меркель повернула час назад в історії Німеччини". До звинувачень у "застої" Фергюсон додає міркування про те, що Меркель за час перебування на політичному олімпі зробила відразу кілька стратегічних помилок — під час європейської боргової кризи, а потім кризи з мігрантами. Фергюсон — хороший історик, але часто епатажний публіцист. І тим не менше, до його слів варто прислухатися хоча б із двох причин.

Важливо
Вирішальний день для Німеччини. Хто переможе на виборах до бундестагу і замінить Ангелу Меркель

Перша полягає в тому, що у своїх висловлюваннях (ні в цій публікації, ні де-небудь ще) він не маже канцлерін дьогтем просто заради красного слівця. Він віддає їй належне, підкреслюючи, що "ніхто не може заперечувати того, що Меркель має політичну компетентність та інші здібності, а також приголомшливу тактовність". Його докір формулюється інакше: "Єдине, чого їй [Меркель] не вистачало — стратегічного бачення". І в цьому він збігається з багатьма критиками "залізної фрау".

Друга стосується найближчих перспектив: буквально завтра помилки Меркель почнуть проглядатися, немов кров пораненого крізь одяг. Тому що хто б не став її наступником на посту канцлера, йому навряд чи вдасться зробити цю негативну сторону спадщини mutti невидимою або хоча б менш відчутною. Його чекає "ефект Шредера" навпаки: розвішані рушниці рано чи пізно вистрілять. Ситуацію до певної міри могла б демпфірувати сама Меркель (як вона це робила багато років), якби залишилася на своїй посаді. Але тут говорити нема про що: вона йде. Практично пішла. Залишивши своєму наступнику цілу купу проблем.

Наведемо лише п'ять.

ангела Меркель, канцлерка Німеччини, проблема біженців
Більше 1 млн біженців, в основному з Сирії, яких у 2015-му Меркель запросила на ПМП до Німеччини, поляризували громадську думку не тільки в самій країні, а й за її межами
Фото: GettyImages.com

Проблема перша. Питання клімату

Аварія на Фукусімі у 2011-му налякала багатьох. Але у ФРН вона вилилася в задекларовану відмову від ядерної енергетики. Така реакція перестає бути чимось несподіваним, якщо згадати, що з 1994 по 1998 рік Меркель займала пост міністра у справах навколишнього середовища, охорони природи та безпеки ядерних реакторів. Тепер же дії її партії ХДС загострили залежність країни від вугілля та газу. Що породило відразу кілька проблем.

  • По-перше, це призвело до того, що нині в Німеччині 44% електроенергії виробляється з викопного палива, а за кількістю викидів на душу населення вона займає одне з перших місць у Євросоюзі.
  • По-друге, це створило додаткові перепони для переходу майбутніх урядів до зеленої енергетики. І потенційно — тригери для протесту "зелених" активістів. Не обов'язково такого ж "вегетаріанського", як той, який спостерігався в Берліні під час виборчої кампанії: голодування плюс вимоги, але все це без особливого розмаху.
  • По-третє, багато в чому підштовхнуло до тієї підтримки проекту "Північний потік — 2".

Проблема друга. "Північний потік — 2"

Меркель вдалося його відстояти, але, схоже, він як і раніше може залишатися тим каменем спотикання, який здатний затьмарити відносини всередині країни між трьома бенефіціарами останніх виборів: СДПН, ХДС/ХСС і "Зеленими". Останні затяті противники проекту. Не факт, що їхній кандидат у канцлери Анналена Бербок займе пост глави МЗС, але якщо це станеться, тоді "ПП-2" можуть чекати непрості часи (Бербок обіцяла перешкодити поставкам газу по цьому трубопроводу). Але навіть якщо ні, активність німецьких "зелених" буде явно спрямована проти проекту. Як днями заявив співголова партії "Альтернатива для Німеччини" Тіно Групалла, "зелені" можуть "виявити поруч із трубопроводом сімейство рідкісних ящірок" і заради захисту тварин зупинити його введення в експлуатацію.

"ПП-2" також виступає яблуком розбрату між Берліном і Варшавою. Після отримання польською нафтогазовою компанією PGNiG права брати участь у процедурі сертифікації оператора проекту, шанси на швидкий його запуск стають не дуже високими. Таку думку висловив глава українського "Нафтогазу" Юрій Вітренко. У всякому разі, напруга навколо газопроводу зберігатиметься, і про будь-яке зближення двох країн годі й казати.

Те ж саме стосується відносин Берліна та Вашингтона, де Палата представників Конгресу схвалила правку до проекту оборонного бюджету про санкції проти газопроводу "ПП-2". Чи пройде поправка через Сенат, сказати важко. Але у світлі політичної боротьби республіканців із демократами не можна виключати, що проект, підтриманий Меркель, ще не раз може нагадати про себе в американо-німецьких відносинах.

Проблема третя. Біженці

Більше 1 млн біженців, в основному із Сирії, яких у 2015-му Меркель запросила на ПМП до Німеччини, поляризували громадську думку не тільки в самій країні, а й за її межами. Горст Зеегофер, державний прем'єр Баварії та лідер ХСС, різко обрушився на політику mutti, пригрозив подати в суд на уряд і навіть натякнув, що ХСС може її скинути. Фраза Меркель "Ми впораємося!" стала крилатою, проте благі наміри канцлерін обійшлися в солідну суму — €55 млрд. При цьому не можна сказати, що канцлерін була у своєму рішенні послідовною. У 2010 році, даючи оцінку міжнаціональних чвар, вона заявила, що мультикультуралізм у Німеччині зазнав краху. У 2015-му вона спочатку ніяк не відреагувала на попередження голови президії федеральної поліції Дітера Романа про міграційну хвилю, яка насувається, тому ключове рішення було прийнято в обстановці хаосу. Так стверджує журналіст Робін Александер, який випустив книгу-розслідування на цю тему.

У 2015-му The Economist назвав пані політика "незамінним європейцем", а Financial Times — "людиною року"

Як би не було під час кризи, наслідки кроку Меркель виявилися дуже важкими для країни. Перед пандемією з усього числа мігрантів, більшість із яких не мають необхідної кваліфікації та не говорять по-німецьки, роботу зуміла знайти лише половина. Песимістичний прогноз — інша частина буде отримувати фінансову допомогу від країни до кінця своїх днів. Bloomberg назвав ісламізацію Берліна спадщиною Меркель. І що з ним робити, мало хто знає. Як уписати біженців у німецьке суспільство — неясно. За великим рахунком, навіть проблеми куди більш скромних громад Німеччина сьогодні вирішити не в змозі. Наприклад, Die Welt пише про те, що "федеральний уряд досі не зміг забезпечити гідну пенсію зі старості для єврейських іммігрантів" — тих, хто свого часу переїхав із території колишнього СРСР. Безумовно, це дві різні ситуації, але в певному сенсі говорять про загальний алгоритм вирішення — точніше, його відсутність. Проблема створена та передана "у спадок" наступнику.

Проблема четверта. Польща

Між Берліном і Варшавою "Північний потік — 2" — не єдиний пункт для розбіжностей. Коли журналісти німецької газети Bild у січні 2020-го інтерв'ювали лідера польської правлячої партії "Право та справедливість" Ярослава Качинського, було досить багато запитань, що стосуються репарацій, які Польща хотіла б отримати від Німеччини за збиток, нанесений у ході Другої світової. Цифру в €850 млрд, яку назвали працівники медіа, Качинський коментувати не став, але сказав, що під час війни "цілком була зруйнована економіка Польщі; дороги, фабрики, історичні будівлі та культурні цінності були повністю знищені… Франція ще недавно продовжувала отримувати репарації від Німеччини за Версальським договором 1919 року. Тоді як Польща, практично, нічого не отримала. Ми не маємо наміру з цим миритися".

Зрозуміло, що в цих заявах багато що розраховане швидше на внутрішню аудиторію, формуючи ту модель польського патріотизму націоналістичного спрямування, який служить відразу декільком цілям. Але також зрозуміло, що за час правління Меркель Польща стала проблемою не тільки для ЄС у цілому, але й для Берліна зокрема. Коли у вересні канцлерін нанесла свій останній візит до Варшави, підсумком розбіжностей став відвертий демарш польської сторони: президент країни Анджей Дуда відмовився з нею зустрітися. Газета Rzeczpospolita написала, що остання поїздка канцлерін у Польщу свідчить про те, що Берлін вирішив змінити стратегію: "[Меркель] усвідомила, що конфлікт між Варшавою та Брюсселем загрожує вийти з-під контролю і що полекзіт [вихід Польщі з ЄС] став би не тільки геополітичною катастрофою для Польщі, а й торкнувся б економічних інтересів Німеччини". При цьому немає ніяких гарантій, що суперечності між двома країнами будуть зняті. І "Північний потік — 2", і тема репарацій, і обмеження в Польщі прав сексменшин, що викликає критику Берліна, нікуди не поділися.

ангела Меркель, канцлерка Німеччини
Фраза Меркель "Ми впораємося!" стала крилатою
Фото: GettyImages.com

Проблема п'ята. Франція

Свого часу через тісну співпрацю канцлерін із президентом Франції Ніколя Саркозі ЗМІ навіть ввели в ужиток слово-симбіоз "Меркозі". Пізніше, в міру зміни господарів у Єлисейському палаці, з'явилися "Мерколланд" і "Меркрон", але їхня популярність значно поступалася терміну-першовідкривачу. Багато в чому це відображало реалії двосторонніх відносин: у них намітився явний дисбаланс. А щодо низки питань Париж і Берлін не могли досягти консенсусу. Французькі президенти не втомлювалися вимагати поглиблення інтеграції ЄС. Емманюель Макрон, наприклад, наполягав на введенні поста міністра фінансів Євросоюзу. Меркель поставилася до задуму прохолодно. Геннінг Гофф із Німецького товариства зовнішньої політики говорить про це як про втрачену можливість.

Створити загальний бюджет єврозони так і не вдалося. Mutti погодила його лише на символічну суму. Ідея сформувати європейську армію, яку також розкручував Макрон, залишилася благим побажанням. Незважаючи на зовнішню стриманість Меркель, німецькі видання досить критикують уряд за деяку зарозумілість щодо Парижа. Після провалу операції Франції й Австралії з купівлі підводних човнів Die Welt написала, що в цьому частково винна Німеччина. Істина, на думку видання, полягає в тому, що якби європейські країни з такою ж єдністю, з якою вони обурюються з приводу вчинку Канберри, вибудовували свою оборонну політику, то зриву угоди з підводними човнами зовсім би не було. "У Німеччині ж обсміюють французькі спроби, вважаючи їх манією величі колишньої великої держави".

Навряд чи відносини між Берліном і Парижем найближчим часом налагодяться. Напередодні президентських виборів у квітні 2022 у Франції Макрон майже напевно візьметься розігрувати карту лідера єдиної Європи. А Німеччині буде не до нього. І за традицією, закладеною Меркель, і тому, що в країні формуватиметься новий уряд (як вважають, на це підуть місяці) і розроблятиметься зовнішньополітична стратегія. Є великі сумніви, що вона виявиться абсолютно новою.