Україна та султан. Чому Ердоган хоче бути посередником, а не союзником у війні з Росією

Візит Ердогана до України: головне

Знаю, що зараз прийнято битися в екстазі від того, скільки усіляких "Альянсів світу" формується навколо України. Віра в дива – це теж добре.

Але я все ж таки виділю головне. Тут три моменти.

1. Угода про будівництво підприємства з виробництва БПЛА. Крута історія, дуже класний буст для нашої армії та нашого ВПК, рідкісний випадок, коли створюється СП із передачею технологій. Загалом, я бачу тут багато плюсів. Якщо цей проєкт довести до кінця і не зафейлити, можна аплодувати. Це, звичайно, фундаментально не змінить військовий баланс сил між РФ і Україною прямо тут і зараз, але на перспективу чудові новини.
2. Угода про вільну торгівлю. Я не впевнений, наскільки це потрібно. Я вважаю, що в середньостроковій і стратегічній перспективі ми від цього програємо. Цей договір буде вигіднішим для турецької економіки, інтереси українського бізнесу тут не надто враховуються. Іноді лібералізації зовнішньої торгівлі слід уникати.
3. Посередницька місія Ердогана. Теоретично, це все реалізована історія. Проте мені поки що важко зрозуміти, яким чином це змінить переговорний процес. Адже проблема переговорів із Росією не в поганих посередниках чи поганому місці проведення зустрічей, а в предметі переговорів і протилежності позицій сторін. Як Туреччина це змінить, мені незрозуміло.

Я тут бачу більше спроби турецького керівництва набити собі політичних балів і посилити своє позиціонування як альтернативного центру впливу, аніж реальний шанс зрушити переговори з мертвої точки.

До того ж, якщо РФ погодиться на турецький формат, то щоб показати, що вони можуть домовлятися та відстоювати свою лінію на різних майданчиках із різними посередниками. І шанс домовитися залежатиме зовсім не від Анкари, а від того, на які домовленості підуть РФ і Захід, крім тих, що вже окреслилися за останній місяць.

Нічого такого й близько немає. Анкарі не вигідний і не потрібний конфлікт із Росією й ескалація в районі Чорного моря. Тому йдуть у хід посередницькі ініціативи.

Крім України, Туреччина має тісні та багатосторонні зв'язки з Росією, якими Анкара жертвувати заради нас не буде. Тому турецько-українська співпраця, як мені здається, завжди залишатиметься "лімітованою". Що все одно не так уже й погано для тих базових потреб, які є в нас.

На відміну від нас, Туреччина веде цілком прагматичну багатовекторну політику, у якій є чітке розуміння, що дає той чи інший рух. Порушувати цей баланс Ердоган поки що не має наміру, що й показав сьогоднішній візит.

Першоджерело.