Східний базар. Чого більше в зоні вільної торгівлі з Туреччиною – плюсів чи мінусів

Зона вільної торгівлі з Туреччиною – плюси, мінуси, підводне каміння.

Під час візиту Ердогана до Києва не виключено, що Україна підпише угоду про зону вільної торгівлі з Туреччиною. До цього документу було дуже багато запитань із самого початку. Як показує статистика, попри те, що Туреччина є для України третім за величиною ринком збуту після Китаю та Польщі (товарообіг перевищує $5 млрд), в українському експорті все-таки переважає в основному сировина – метал, пшениця та інше.

Рівень машинобудування приблизно 3%, у той час як Туреччина проводила активну модернізацію своєї промисловості останні 20 років. Основою її експорту до нашої країни є товари із підвищеною додатковою вартістю. Ми, по суті, наразі є сировинним придатком для Туреччини.

Як вони цього досягли? Вони мають багато різних стимулів: регіональні, для інвестицій пріоритетної галузі, для здійснення масштабних інвестицій, підтримки стратегічних інвестицій, стимулювання НДДКР тощо. Бувають пакети преференції для окремих інвесторів. Наприклад, для технопарків – звільнення від сплати ПДВ, корпоративних податків, внеску соціального страхування, мит, що ввозяться, на обладнання тощо.

Україна тільки-но почала робити перші кроки в цьому напрямку, було ухвалено законопроєкти. Нарешті процес запущено, але поки що зі скрипом працює експортне агентство, попри запеклий опір прихильників так званої "вільної торгівлі" та інших "реформаторів", які нам нав'язували невигідну промислову політику з 2014 року. Тому поки що наші промисловці мають погані очікування від зони торгівлі з ЄС, Туреччиною.

Важливо

Зайві гроші. Чому Україна витрачає мільярди на чуже виробництво, а не розвиває своє

Важливо

Мао не здасться. Чому Китаю не потрібна зона вільної торгівлі з Україною

Ми вибудовуємо у Чорноморському регіоні єдиний економічний простір, що відкриває найцікавіші перспективи. Знижено митні тарифи. Якщо раніше середній тариф на імпорт із Туреччини становив близько 30%, то тепер для України він знизиться до 10%. Для Туреччини було 5%, знизиться до 0,5%. Також Туреччина пішла на мита на 10 337 товарних позицій (95% від загальної кількості товарів). Плюс – зняла обмеження щодо доступу до аграрного ринку, про що раніше не йшлося.

Звичайно, радіти з цього питання не варто, оскільки це сировина. Але це не означає, що Кабмін має розслаблятись. Він має продовжувати економічну політику щодо підтримки промисловості та стимулювати залучення прямих іноземних інвестицій з Туреччини, відкриття компаній з турецьким капіталом у наших індустріальних парках, стимулювання локалізації турецького бізнесу в Україні, що дасть можливість їм отримати доступ до публічних закупівель продукції машинобудування (закон про локалізацію в державних закупівлях уже ухвалено). Тоді торгові відносини будуть вигіднішими для нас.

З плюсів, як повідомляє Міністерство економіки, угода з Туреччиною переглядатиметься раз на два роки, а не 5 років, як із ЄС. Це дозволить українським промисловцям оперативно реагувати та формувати свою позицію в торгівлі, зрозуміти, що купується, а що ні, відстежувати втрату позицій та за якими товарами і, відповідно, захищати свої позиції. Це важливо, тому що ринок досить великий – 80 млн населення.

Важливо

У зброї — відмовлено. Як Німеччина зізналася, що вона військовий союзник Росії

Важливо

Хаб замість буфера. Чому ключ до захисту інтересів України перебуває в Берліні та Пекіні

А, як показує практика, що більше грошей у нашій країні від наших союзників, то більше в них інтересу чинити тиск на нашу головну загрозу – Росію. Тим більше, що Туреччина показала, що не боїться входити з ними у пряме бойове зіткнення (Нагірний Карабах, Сирія тощо). Те саме стосується і грошей з інших країн.

Я вас запевняю, що якби нам вдалося залучити масштабні британські чи американські гроші (наприклад, у нафтогазову галузь), то фокус уваги до нашої країни був би на порядок вищим. І бажання активніше нас захищати піднялося в рази.

Зрештою, конфлікт України та Росії теж має не лише політичний аспект, а й економічний – вбивається конкурент на схожих із російськими виробниками ринках. Та й гальмується видобуток, наприклад, сланцевого газу на території України, що дуже влаштовує "Газпром".

Не забуватимемо, "Мотор-Січ" постачає двигуни для турецьких "Байрактарів" після того, як Туреччина посварилася із заходом. Вважаю, що якщо в нас вишиковується якась союзницька вісь між Туреччиною, Британією, Польщею, країнами Балтії та Скандинавії, то варто вибудовувати й економічні ланцюжки з цими країнами, а не, наприклад, із Німеччиною. Чим більше в нас буде зав'язок з економіки та оборонки, тим стабільнішим буде регіон.

Звичайно ж, цей крок не найкращий, але працювати треба в цьому напрямі. Тим більше, що через Туреччину ще можна отримувати енергоресурс з Азербайджану. Самі вони активно розроблятимуть свої газові родовища.

Подивимося. Ризики є. Принаймні досвід Туреччини в підтримці своєї промисловості ми повинні запозичити. Та й промисловцям значно легше торгуватиметься на турецькому та інших ринках.

Першоджерело.