Щорічна ревакцинація та авторитарний режим. Як зміниться світ, коли пандемія закінчиться

"Великі лиха завжди породжували великий достаток. Вони змушують людей хотіти жити". Так одного разу висловився Габрієль Гарсія Маркес. Чи станеться такий сплеск життєлюбності після того, як пандемія COVID-19 піде в минуле, сказати важко.

Ресурсний центр коронавірусу Джона Гопкінса (CRC), визнаний журналом TIME основним джерелом даних для COVID-19 та включений ним до числа 100 найкращих винаходів 2020 року, дає невтішні дані: майже 355,5 млн хворих, понад 5,7 млн смертей на поточний момент. Проте все ще незрозуміло, чи справді "велике" лихо звалилося на планету. Зрештою, минулі напасті вдарили по демографії людства значно відчутніше.

Друга в історії пандемія чуми, названа Чорною смертю, у середині XIV століття забрала, за різними оцінками, від третини до двох третин населення Європи.

"Іспанка" в ­1918–1920 роках вразила не менш як 550 млн осіб (приблизно 30% населення Землі), а кількість померлих, за різними оцінками, варіюється від 17,4 млн до 100 млн. Тобто зі ста осіб одна людина, а то й усі п’ять, тоді вирушили в інший світ, що дозволяє віднести ту пандемію до наймасштабніших катастроф в історії людства.

Ковід на цьому тлі виглядає мало не милосердним. Рік тому один із футурологів навіть заявив, що шансів померти від нього "приблизно стільки, скільки від цегли, яка впала на голову", хоча сама статистика, на яку він спирався, була б набагато похмурішою, якби не зусилля лікарів у всьому світі.

Питання, на що скидається ковід (якщо не скидається ні на що, то чому), як і раніше, залишається актуальним. У середині ­2020-го Клаус Шваб, засновник і президент Все­світнього економічного форуму в Давосі, і Тьєррі Маллере, засновник "Щомісячного барометра", у своїй книзі "Велике перезавантаження" констатували, що нова напасть не схожа ні на "іспанку", ні на Велику депресію, ні на психологічний шок від 11 вересня 2001 року, ні на SARS ­2003-го, ні на H1N1 ­2009-го, ні на фінансову кризу ­2008-го. Жоден із цих орієнтирів, писали вони, "не відповідає охопленню й характеру людських страждань та економічних руйнувань, спричинених нинішньою пандемією".

Поясненням такої унікальності явища могла б стати метафора, яку на початку ­2010-х увів в обіг Кішор Махбубані, вчений і колишній дипломат із Сінгапуру: "7 млрд людей, які населяють планету Земля, вже не живуть більш ніж у ста окремих човнах [країнах]. Натомість усі вони живуть у 193 окремих каютах одного човна". Пізніше, у контексті пандемії, що вибухнула, він розвинув свої побудови: "Якщо ми, 7,5 млрд людей, зараз застрягли разом на зараженому вірусом круїзному лайнері, чи має сенс чистити й чистити тільки наші особисті каюти, ігноруючи коридори та колодязі зовні, якими подорожує вірус? Відповідь однозначна: ні. Проте це те, що ми робимо… Оскільки ми зараз в одному човні, людство має дбати про глобальний човен загалом".

Світ після ковіду. Чи буде очищено "Титанік"

Імператив Махбубані доречний, однак є серйозні сумніви, що його реалізують із наближенням постковидної ери. Остання може не настати. Коли рік тому журнал Nature опитав інфекціоністів, вірусологів та імунологів з усього світу, то 90% із них схилилися до думки, що повністю знищити коронавірус не вдасться. Навіть на те, що це трапиться в окремих регіонах, ставили менше ніж 40% експертів. Улітку минулого року в журналі Американського медичного співтовариства JAMA описали чотири сценарії, якими може вирішитись ситуація з пандемією: повне її викорінення у світі; тимчасове зниження кількості заражень в окремій країні; життя з вірусом як нова реальність; масштабне розгоряння.

До першого варіанту експерти ставляться скептично. Покінчити з ковідом так само тріумфально, як це сталося з віспою півстоліття тому, навряд чи вдасться. Він швидко мутує. І до того ж, на відміну від вірусу віспи, не залишає по собі стійкого або, як іноді називають, стерилізуючого імунітету. За шість-дев’ять місяців імунний захист від нового коронавірусу падає приблизно вдвічі.

Натомість третій варіант, вважають автори, найімовірніший у довгостроковій перспективі, коли вакцини захищатимуть від важкого перебігу хвороби та летальних наслідків, але на ковід хворітимуть навіть щеплені. До цього призводитимуть ослаблений імунітет, природне падіння з часом рівня антитіл або нові мутації вірусу.

Щоправда, напередодні Нового року в американському Національному центрі Волтера Ріда (WRAIR) заявили про створення "супервакцини". Вона вже пройшла першу фазу клінічного випробування на людях і нібито здатна забезпечити захист (принаймні частковий) від усіх варіантів коронавірусу одразу, навіть тих, що можуть з’явитися внаслідок майбутніх мутацій. Проте експертна спільнота ставиться до цієї звістки прохолодно.

Українська служба Бі-бі-сі наводить реакцію Пітера Доші, професора Фармацевтичної школи Університету Меріленду та старшого редактора Британського медичного журналу BMJ: "Аналогічні заяви від розробників вакцини проти грипу я чую вже не роками, а десятиліттями. І грип, і Sars-Cov-2 належать до РНК-вірусів, що швидко мутують й постійно дають нові варіанти. Тож у мене немає відповіді на запитання, яку частину вірусного геному можна визнати достатньо стабільною й незмінною, щоб на її основі розробити єдину вакцину, яка не застаріє з огляду на появу нових мутацій".

Вочевидь, головна правда про життя після ковіду полягає в тому, що ніякого "після" не буде. Замість нього буде "разом".

У кращому випадку ми прийдемо до формули, про яку говорить Альберт Бурла, генеральний директор фармацевтичної компанії Pfizer: щорічна ревакцинація для звичайних людей та щеплення раз на чотири місяці для тих, чий імунітет знижений.

При цьому Бурла закликає не вважати мРНК-вакцини, однією з яких є вакцина Pfizer, святим Граалем у боротьбі проти COVID-19 і заявляє, що вони пропонують обмежений захист від зараження поточними варіантами хвороби. Інакше кажучи, ми залишимося всередині антиутопії, у якій перебуваємо нині. Принаймні частково. Тому на нас, імовірніше, чекає посилення тих трендів, які ми спостерігаємо вже сьогодні.

Народ vs влада

Цьогорічний січень став місяцем масових протестів проти обмежувальних заходів, пов’язаних із пандемією. Європа, яку, мабуть, за інерцією прийнято вважати законослухняною, буквально спалахнула подібними акціями.

• У Німеччині виступи прокотилися всією країною. Наймасштабніші спостерігалися в Гамбурзі. 8 січня кількість учасників досягла 16 тис. осіб. Тиждень потому захід, на якому планувалося, серед іншого, протестувати проти загальнообов’язкової вакцинації, обіцяв бути не менш численним, проте напередодні на тлі високої кількості заражень SARS-CoV-2 у місті поліція оголосила про його заборону. Однак близько 3 тис. містян таки зібралися перед "Кунстхалле", гамбурзькою картинною галереєю. Справа дійшла до сутичок із правоохоронцями.
• У столиці Австрії Відні протестувало 27 тис. людей. Герберт Кікл, голова правопопулістської Австрійської партії свободи, виступаючи перед мітингувальниками, пообіцяв "влаштувати справжній танець" у парламенті під час дебатів про обов’язкову вакцинацію, закликавши провести нові парламентські вибори.
• У Нідерландах власники барів, кафе та ресторанів, незважаючи на заборону, відкрили свої заклади.
• У Франції, після того як депутати нижньої палати парламенту 6 січня після тривалих суперечок схвалили вакцинні паспорти, без яких громадяни не зможуть відвідувати багато громадських місць, на вулиці міст вийшло понад 105 тис. протестувальників. Без жорстких зіткнень із поліцією не обійшлося.
• Вирували Італія та Бельгія. Маніфестація в Брюсселі наприкінці січня — уже п’ята за останні два місяці — зібрала 50 тис. людей. Представники громадських рухів закликали громадян Євросоюзу захистити демократію, права людини та повагу до конституції. На сайті одного з організаторів, асоціації Europeans United for Freedom, наголошується: "Найгірша хвороба, яку ми завезли з Китаю, це не вірус, а тоталітаризм".

Навряд чи більшість із протестувальників читали книгу "Наглядати й карати" (1975), у якій французький філософ Мішель Фуко розглядав епідемії прокази та чуми, що лютували в середньовічно-ренесансній Європі, як своєрідні приводи для започаткування практик політичного насильства — ритуалів "виключення" та "дисциплінування". Але діяли вони в згоді з викладками філософа. Подібні протести можна оцінити так, як це зробив глава німецького Федерального відомства з охорони Конституції Томас Хальденванг за підсумками акцій у Німеччині. Він заявив, що серед людей, які протестують проти антиковідних заходів, є "нова категорія ворогів держави", що не підпадають під категорію правих чи лівих екстремістів. Таких людей поєднує не ідеологія, а зневага до демократичної держави та її представників.

Проте насправді основою "ковіддиссидентства" є не лише політична складова. Роберт Сапольські, відомий нейробіолог, що вивчає приматів, зізнавався, що спочатку сердився на людей, які не носили масок, не закривали свої церкви, протестували біля урядових будівель, "за те, що вони виявилися егоїстичними монстрами, чиї дії [фактично] вбивали людей. Але хоча я все ще вважаю, що все це жахливо й має негайно припинитися, до самих людей почав ставитися значно м’якше. Все це відбувається тому, що ця пандемія вимагає від нас того, що дуже важко для соціального примату, — перестати бути соціальним. Все всередині нас бореться проти цього".

Якщо covid forever — формула, за якою будуватиметься майбутнє людства, то протистояння між тими, хто накладає заборони (владою), і тими, кому належить їх дотримуватися (народом), час від часу загострюватиметься і надалі. Якщо на нас і чекає якийсь аналог "ревущих ­1920-х", які настали за пандемією "іспанки", то зовсім не в тому сенсі, в якому його на початку пандемії оптимістично передбачав професор Єльського університету Ніколас Крістакіс у книзі "Стріла Аполлона". Соціальна активність, імовірніше за все, дійсно зростатиме, але значна частина її енергії спрямується на боротьбу проти урядових заходів.

До цього додасться поляризація в суспільстві, паростки якої ми вже бачимо. Говард Стерн, американський письменник, а також теле- та радіоведучий, нещодавно заявив: "У моїй Америці, якщо ви не зробите щеплення, вас не повинні класти до лікарень. Ідіть додому й помріть". В одному з інформаційних телеграм-каналів виклали фрагмент телешоу на Литовському національному телебаченні. Там під час ефіру провели опитування: "Чи варто перетворити життя невакцинованих на пекло?" Голоси поділилися 50 на 50.

Плач за "новою солідарністю"

Минулого року Бернд Кортманн та Гюнтер Г. Шульце з Фрайбурзького інституту перспективних досліджень (FRIAS) зібрали під однією обкладинкою думки експертів про те, як COVID-19 змінить різні сфери життя, у тому числі політичну. Нічого несподіваного в їхніх висловлюваннях немає. Конфронтація США та Китаю — це те, що зародилося раніше за ковід та триватиме наступні роки. Пандемія сприяла падінню популістських урядів у демократичних державах, а влада авторитарних правителів, навпаки, зміцнилася. Судячи з усього, аналітики бачать у цьому тенденцію. Хоча достатньо подивитися на найближчі перспективи виборів у деяких європейських країнах, щоб зрозуміти: вірус не змахнув популістів із політичних підмостків. І це входить у суперечність із тими очікуваннями "нової солідарності", про яку згадують автори, пов’язуючи її з переосмисленням цінностей та певним моральним пробудженням, покликаним "привести, серед іншого, до сталої екологічної, кліматичної, економічної та соціальної політики — загалом із метою посилення орієнтації на загальне благо".

Здається, тверезіше ситуацію та перспективи оцінює Кевін Радд, президент Інституту політики азіатського суспільства та колишній прем’єрміністр Австралії. Стурбований "анархією, що наступає після COVID-19", він зауважує, що "різні форми нестримного націоналізму замінюють порядок та співпрацю. Таким чином, хаотичний характер національних і глобальних заходів реагування на пандемію є попередженням про те, що може статися в ще ширшому масштабі".

Всупереч поширеній метафорі про "великого зрівняльника" COVID-19 таким не став. Це легко помітити у факті вакцинної нерівності. За оцінкою представників People’s Vaccine Alliance — коаліції організацій та активістів, які домагаються доступу до вакцин для всіх країн та верств населення незалежно від рівня доходів, — за 2021 рік компанії — виробники вакцин Pfizer, BioNTech та Moderna заробили до $34 млрд. При цьому, незважаючи на державне фінансування, вони відхилили заклики передати технологію виробництва вакцин країнам із низьким рівнем доходу за посередництва ВООЗ. 98% людей у цих країнах не вакциновані повністю. І це саме та "подія", яка відкидає похмуру тінь у майбутнє, не залишаючи каменя на камені від самої ідеї "нової солідарності".

Джаред Даймонд у книзі "Потрясіння: як нації справляються з кризою та змінами", яка вийшла напередодні пандемії, виділив чотири основні загрози, що стоять перед людством:

• ядерна катастрофа,
• глобальні зміни клімату,
• глобальне виснаження ресурсів
• та глобальна нерівність за рівнем життя.

Коли COVID-19 вступив у свої права на планеті, Даймонд написав: "Якщо пандемія нарешті підготує нас до того, щоб упоратися з цими екзистенційними загрозами, у чорній хмарі вірусу може бути промінь надії". На жаль, ключове слово тут "якщо", яке сьогодні звучить майже як "ніколи".