Де завтра розпочнеться війна. Топ 5 потенційних конфліктів у світі у 2024 році

Агресія Російської Федерації проти України відкрила скриньку Пандори планетарного масштабу. Створено прецедент — могутня держава може застосовувати силу не лише для отримання політичних бенефіцій, а й для перекроювання кордонів. Тепер питання лише в тому, наскільки могутньою має бути держава, щоб таке собі дозволяти.

Росія володіє ядерною зброєю, проте чи є цей статус безальтернативним для можливості відбирати території та (або) ресурси в сусіда, чи таким "привілеєм" можуть користуватися й без’ядерні держави, у яких у певний момент часу могутніша армія?

Відповіді на ці питання прагнуть отримати чимало авторитарних і не тільки світових лідерів. І вони можуть почати їх отримувати вже наступного року.

Венесуела vs Гаяна — питання, чи втрутяться США?

У Латинській Америці найближчим часом має всі шанси спалахнути конфлікт, який перебував в анабіозі понад півтора століття. Цікаво, що за цей час помінялися ролями США та Росія, які спочатку підтримували Венесуелу та Гаяну (тоді ще Британську Гвіану) відповідно. Конфлікт однозначно вигідний для Росії та має шанси остаточно добити імідж США як впливової глобальної сили на світовій арені. І саме цей фактор є основним детонатором і одночасно запобіжником від можливого конфлікту. Адже за всієї поваги до венесуельських збройних сил, їм змагатися зі США не до снаги, і це розуміє навіть колоритний лідер Венесуели. Власне, рішучість або, навпаки, інертність великих гравців визначають напрям руху в цій ситуації.

Самі ж його безпосередні учасники — швидше, об’єкти міжнародних відносин. У Гаяни практично немає армії, а у Венесуели її явно недостатньо, аби самотужки кидати виклик світовому порядку. Ідея контролю за Ессекібо не нова — їй уже понад півтора століття, і так ще 150 років венесуельці могли продовжувати собі тихенько мріяти про розширення на схід, якби не втрутилася міжнародна кон’юнктура.

Також є висока ймовірність, що всі ці заяви — лише технологічний піар-хід Ніколаса Мадуро перед першими за понад десятиліття "більш-менш вільними виборами". Хоча якщо за словами не буде дій, чи не зіграє проти самого венесуельського автократа така суперпопулістська риторика?

Іран vs Ізраїль – Туреччина спостерігає

По суті, конфлікт між арабами та євреями в Палестині тягнеться теж майже півтора століття. Він пройшов стадії побутових міжплемінних конфліктів за землю, міждержавних воєн, ціною яких було виживання сторін-ворогів, і фазу боротьби єврейської держави проти терористичних груп (або повстанських загонів в арабському трактуванні).

Ідея знищення єврейської держави та взяття під контроль усієї території Палестини арабами залишається доволі популярною в ісламському світі. До того ж уже давно не серед еліт, а саме серед широких народних мас. Еліти ж якраз воліють налагоджувати відносини з Ізраїлем, свідченням чого є зближення останніх років в межах "Авраамових угод". Проте, хоча більшість прихильників арабської Палестини не готові відстоювати цю ідею зі зброєю в руках, на ґрунті цього суспільного тренду є чимало охочих поживитися. Захищати палестинський народ прилюдно обіцяв президент Туреччини Реджеп Ердоган — лідер держави-члена НАТО.

А от хто справді може осідлати ідею "вільної Палестини" у XXI столітті — то це Іран, який навіть не є арабською країною (в принципі, як і Туреччина, яка де-факто сама окуповувала Палестину до 1918 року). Саме в Тегерані приміряють на себе шати духовного лідера всіх мусульман (попри те, що Іран є шиїтською теократією — релігійний напрямок в ісламі, який сповідує явна меншість мусульман).

Саме бажання очолити панмусульманський рух і скинути з цього трону хранительку Мекки та Медини Саудівську Аравію і є основною мотивацією Ірану. В цієї країни є могутня армія, високі технології та значний мобілізаційний ресурс. Усе це, звичайно, є й в Ізраїлю, в якого за спиною ще й кілька перемог у війнах за своє виживання. Проте Іран суттєво відрізняється від попередніх ворогів Ізраїлю, і першочергово його вирізняє досвід багаторічного протистояння США та наявність розвинутого ВПК.

Іран десятиліттями відшліфовував свою державну машину в умовах досить жорстких санкцій, тоді як на момент арабо-ізраїльських воєн арабські країни самі були молодими державами без належного досвіду військового та цивільного управління.

Фаворита в цій війні виявити важко — і це, мабуть, і є найбільшим запобіжником від її початку. Її ж основним детонатором є цивілізаційна прірва, яка лежить між обома державами.

М’янма: Хунта vs Альянс трьох братств. Коли в Китаю урветься терпець?

Із 2021 року владу в М’янмі узурпувала військова хунта. Бунтівні генерали, які повалили демократичний уряд нобелівської лауреатки Аун Сан Су Чжі (отримала Премію миру за свою боротьбу за демократію в країні ще в далекому 1991 році), налагодили дружні відносини з Російською Федерацією, Індією та Китаєм. Із КНР хунта вела тісну економічну співпрацю, водночас закуповувала зброю в РФ.

Для Піднебесної М’янма несе стратегічне значення, адже є альтернативним транспортним коридором на випадок перекриття США Малаккської протоки, що може статися в разі загострення конфлікту навколо Тайваню. Тому останні три роки КНР вкладала сотні мільйонів доларів у розбудову транспортної інфраструктури країни. І, здавалося, справи в хунти йдуть непогано: США й інші демократичні країни — далеко, а з усіма могутніми регіональними гравцями стосунки складаються гарні. Проте бунтівних генералів може згубити їх жадібність.

Річ у тому, що деякі члени хунти "заробляють", покриваючи шахрайські злочинні синдикати, які займаються викраденням людей. Вони вербують в основному осіб, які страждають від ігрової залежності, вивозять їх на територію М’янми й там змушують працювати на різноманітні шахрайські схеми (від романтичних стосунків в інтернеті до фінансових пірамід). І проблема в тому, що значна частка постраждалих і викрадених — це громадяни КНР.

Ці синдикати діяли давно, проте після перевороту у 2021 році їхні масштаби суттєво зросли. Урешті цим зацікавилися в керівництві компартії Китаю, яка стала вимагати від уряду М’янми зупинити цей шахрайський бізнес (принаймні стосовно КНР). Проте жадібність генералів переважила, і синдикати продовжували не просто працювати, а й нарощували масштаби діяльності. Не насторожив хунту й успіх на китайському ринку документальних і художніх фільмів про діяльність м'янманських синдикатів (близько мільярда доларів касових зборів, що не могло статися без відмашки китайської влади).

Урешті восени цього року КНР пішла на радикальний крок — надала підтримку групам опору хунті, які діяли в районі активності злочинних синдикатів на кордоні з Китаєм.

Проти хунти об’єдналися три армії різних етнічних угрупувань і політичних поглядів. Цей конгломерат отримав назву "Коаліція трьох братств", оскільки найбільших організацій було три. Проте з ними в різній мірі співпрацюють різні структури опору хунті, до того ж деякі з них — відверто ворожі до КНР і навіть дружні до США. Коаліції вдалося завдати кількох поразок військам хунти на полі бою впродовж жовтня-листопада. Зрештою в середині грудня було оголошено про припинення вогню за посередництва КНР.

У Пекіні поки не бажають падіння військового уряду М'янми, проте не факт, що Піднебесній вдасться повністю контролювати повстанців, адже вони діяли давно, і лише отримали допомогу від КНР цієї осені, а не були штучно інспіровані Піднебесною. Отриманий моральний поштовх, зумовлений військовими поразками хунти, має шанси спричинити незворотні процеси, які можуть вийти з-під контролю КНР і врешті призвести до повалення дружнього для них режиму. Такий спосіб падіння м’янманської хунти може стати одним із найпарадоксальніших у світовій історії.

КНР vs Тайвань — війна залежить від виборів?

13 січня тайванці обиратимуть нового президента. Виборча кампанія проходить в умовах оточення острова під приводом військових навчань китайськими кораблями, літаками та навіть повітряними кулями. Здійснюється безпрецедентна кампанія в соцмережах і економічний тиск на тайванський бізнес зі сторони КНР. У Пекіні бажають перемоги опозиційного кандидата від партії "Гоміньдан", яка виступає за інтеграцію острова з материком. Про повне поглинання, звичайно, жоден кандидат прямо не заявить, але щонайменше економічно у випадку перемоги опозиції острів із материком пов’яжеться.

Натомість керівна наразі партія в Тайвані прагне рухатися в напрямку повної незалежності від комуністичної КНР. Експерт Китайського центру Джона Л. Торнтона Річард Буш вважає, що наврядчи найближчим часом на Тайвані наважаться проголосити незалежність — занадто рішуче налаштовані в Пекіні, проте він скептично ставиться й до можливості повернення до економічної співпраці десятирічної давнини, коли островом востаннє керував "Гоміньдан".

Часи вже не ті. Тоді КНР була економікою, що активно розвивається, — зараз же материковий Китай переживає стагнацію. Співпраця з ним може мати лише політичні мотиви. Усі основні гравці сходяться на збереженні статусу-кво в найближчі роки, проте справжні плани КНР залишаються туманними. У Тайбеї понад усе прагнуть уникнути долі України, проте схоже, що майбутнє Республіки Китай визначається не лише на самому острові, а прийдешні вибори та їхні результати стануть лише одним із факторів, який вплине на подальшу долю Тайваню.

Якщо Африка запалає…

Сахель — африканські простори на південь від Сахари. Це територія, яка вже не є пустельною, проте її важко назвати класичними африканськими саванами. Вона опинилася на роздоріжжі між протилежними геополітичними полюсами впливу, що зумовлює максимально сприятливу ситуацію для потенційних конфліктів. Найзагрозливішою видається ситуація по краях регіону. Адже всередині при владі хоча й авторитарні, проте відносно стабільні режими. Водночас у Нігері влітку 2023 року стався військовий переворот, а в сусідньому Малі конфлікт із перемінним успіхом кожної зі сторін жевріє вже останні десять років.

ECOWAS наразі відмовилася від вторгнення в Нігер із метою повернення до влади демократичного режиму, проте ситуація залишається напруженою. В Малі, де з 2021 року при владі проросійська хунта, ситуація може вибухнути в будь-який момент.

Військові останні два роки багато в чому трималися на штиках ПВК "Вагнер". Зараз через події червня 2023 року позиції групи послабилися. Чи зможе хунта, сили якої базуються на підтримці найманців і кримінальних злочинців, самостійно протистояти ідейно підкованим джихадистам і місцевим племенам — питання, однозначну відповідь на яке не береться дати ніхто.

Джихадисти контролюють значну територію Малі та не проти посилити свій контроль. Владі залишається сподіватися хіба на допомогу ослабленої РФ. КНР може запропонувати економічну співпрацю, проте не силову підтримку.

На додаток — війна на морі

Набуває загрозливого характеру ситуація в Червоному морі. Проіранські проксі хусити обстрілюють кораблі, які, на їхню думку, пов’язані з Ізраїлем, що веде силову операцію проти ХАМАСу. Критерії, які допоможуть визначити або заперечити приналежність кожного окремо взятого судна Ізраїлю, доволі розмиті, тому під загрозою опинилися практично всі судна, що курсують по одному з найбільших у світі морських коридорів.

США оголосили про намір самотужки забезпечити прохід цивільних суден. У відповідь хусити погрожують обстрілювати вже американські військові кораблі. Кілька безуспішних спроб уразити американські есмінці вони вже зробили раніше.

Як відреагують США, якщо вироблені в Ірані та запущені в Ємені балістичні ракети таки уразять хоча б один їхній корабель, спрогнозувати важко — особливо якщо будуть жертви серед американських військових.