Прем`єра "Гуллівер повертається". Що не так з сумною мульт-казкою про Зеленського за $10 млн

Цей мультфільм робився (якщо рахувати з моменту написання сценарію) приблизно 15 років і на нього витрачено $10 млн. Це удвічі більше, ніж на найдорожчі і амбітні національні проекти — "Незламна" (2015) і "Захар Беркут" (2019). Фінансовий рекорд побитий!

"Гуллівер повертається": початок не без скандалу

"Гуллівер" прославився 5 років тому, коли навколо фінансування мультфільму спалахнув скандал. Зеленський зробив пропозицію Держкіно України ("Квартал" вперше подав заявку на пітчинг), щоб вони взяли участь у фінансуванні 75-мільйонного анімаційного проекту — дали половину цієї суми. Чому так дорого? 3D анімації з бюджетом менше $3 млн не буває.

Однак втрутилася політика. Лідеру "Кварталу 95" стали дорікати в антипатріотизмі за його жорсткі жарти про Україну, які він озвучив у Прибалтиці на "Юрмалі". А тепер, мовляв, у своєї ж країни просить. Розсерджений Зеленський миттєво відреагував тоді і підкреслив, що ні у кого, нічого не просив: з його боку це бізнес-пропозиція. І різко відмовився від участі в пітчингу, емоційно заявивши: "Гуллівер повертається" — великий проект, в який ми вклали душу, тіло і десять років життя. Сьогодні я хочу відмовитися від пітчингу нашого проекту через ситуацію, яка склалася в медіа-просторі. Але ми обов'язково зробимо цей проект. Не знаю, наскільки швидко це може статися. Однак поки ми лідери вітчизняного кінопрокату. І глядачі України обов'язково побачать наш проект".

І ось збулася його обіцянка — картина вийшла в широкий прокат. Тільки бюджет фільму збільшився у три з половиною рази.

Історія проекту "Гуллівер повертається"

Сценарій "Гуллівера" писався чотирма головними людьми в "Кварталі": Володимиром Зеленським, Сергієм і Борисом Шефірами (Сергій сьогодні — перший помічник президента), Олександром Яковлєвим. Цей мозковий центр придумав і спродюсував такі вітчизняні суперхіти як серіали "Свати", "Слуга народу", фільми "Любов у великому місті", "8 перших побачень". Ця четвірка — гіганти української теле- та кіноіндустрії.

До речі, з подібної метафори, за словами Бориса Шефіра, виникла спочатку ідея мультфільму у Зеленського. Що Гуллівер — людина нормального росту, але гігант — за його справами.

"Коли ми сіли придумувати, то хотіли зробити якусь річ в дусі філософських казок Григорія Горіна", — пояснив Шефір на брифінгу. Це важлива деталь.

На ранній стадії автори не знали, що це буде — п'єса для вистави або сценарій фільму. Але в результаті зупинилися на анімації. Зеленський не перебільшив, коли сказав у 2016 році, що вони 10 років життя вклали в проект. І — великі гроші.

Гуллівер-ліліпут

Чому бюджет вийшов таким величезним? "Кварталівці" хотіли довести до бездоганності картинку, з якою у нашої анімації були проблеми. Для цього залучили досвідченого американського аніматора Тоні Бонілла ("Ріо-2", "Зоотрополіс"). Не режисера цих шедеврів, а саме аніматора.

До картинки претензій немає — вона красива. Вода як справжня, замки, міміка героїв — на рівні. Проект "Гуллівер" возили на міжнародні ринки ще на стадії виробництва, тобто показували трейлери. На сьогодні, як сказали на брифінгу, український мультфільм готові показувати 63 країни. Не знаю, чи бачили у всіх цих державах кінцевий продукт? На мій погляд, великі огріхи фільму криються не в технічній стороні, а в сценарії.

Судіть самі.

На початку фільму Гуллівер краде золоту корону в якомусь царстві. І змотується на своєму кораблі доверху набитому золотом. "Гуллівер — злодій?" — запитав я на брифінгу у авторів. — Наприклад, у Свіфта Гуллівер — корабельний лікар". Автори, подумавши, пом'якшили характеристику: "Наш Гуллівер — авантюрист". Хоча ніякої авантюри він не прокручував, а просто забрався в чиїсь королівські покої.

Звідси перший недолік: неясні мотиви головного героя і його соціальний статус. Хто він і які цілі переслідує? Якщо він так натхненно крав і збирав золото на початку картини, то чому в Ліліпутії він жодного разу не зазіхнув на чуже багатство? Став альтруїстом?

За сюжетом, Лемюель Гуллівер отримує лист про допомогу від свого друга з Ліліпутії і відразу на своєму "золотому" кораблі відправляється туди. Коли він прибуває на місце, виявляється, тут пройшло 30 років з дня його останнього відвідування — за місцевим часом. А за його підрахунками — рік.

Виявляється, король Ліліпутії видав указ, за яким прискорив час: не встигне у них настати літо, як відразу настає зима. І це для того, щоб наблизити приїзд Гуллівера, про який тут складають легенди, як про велетня (він обіцяв заглянути сюди через три десятки років). Але насправді він — звичайного зросту, це Гуллівер-ліліпут. І король (син старого короля), бачачи зараз, що Гуллівер приблизно одного з ним зросту, садить останнього за ґрати.

Але Гуллівер стверджує, що і раніше таким був. А як він у минулому потягнув за якорі кораблі сусідньої ворожої держави Блефуску, якщо не був гігантом? "Хитрістю!" — пояснює наш герой. Але навіщо на честь нього було будувати величезні міські ворота, в які він повинен був зайти? Ніхто виразно не пояснив глядачеві: чому Лемюеля сприймали в минулому, як велетня? Одного фігурального вислову, що Гуллівер звичайний, але великий справами — замало. У чому хитрість?

Уже в проморолику автори показують головну проблему Ліліпутії: за стінами міста стоять сотні ворожих кораблів Блефуску. Щоб налякати їх ватажка-генерала, потрібно продемонструвати велетня. За ідеєю, король Ліліпутії володіє магією, раз він своїм указом прискорив час. Чому тоді Гуллівера він не може перетворити на гіганта?

Я поставив на брифінгу це питання авторам. Борис Шефір відповів, що дурні укази влади можуть навіть в природу втрутитися. Чудово. Але чому дурні укази не можуть змінити розміри Гуллівера? І тут виявляється другий сценарний недолік: не вироблена чітка система координат світу мультфільму.

У фільмах-казках Горіна ("Той самий Мюнхгаузен", "Будинок, який побудував Свіфт") вистачає фантазії, але немає нічого чарівно-магічного — вони зроблені в жанрі психологічного реалізму. Це філософські притчі з часткою абсурду, де фігурують персонажі з інших казок, але вони вкрай приземлені. Наприклад, у "Тому самому Мюнхгаузені" головний герой судиться з колишньою дружиною-баронесою і сином, і кожен глядач впізнав би тут безліч звичайних судових чвар. А в "Гуллівері" десь магія присутня, десь — ні. Потрібно було або повернутися "до Горіна", або робити мульт у стилі фентезі, але не зупинятися на проміжному варіанті.

"Кварталівці" найняли для вирішення цього завдання штатівського сценариста Майкла Райнена. На мій погляд, він повинен був привести сценарій до єдиного знаменника: казка так казка, притча так притча. Але цього не сталося.

Третій сценарний мінус — дефіцит жартів, над якими б сміялася публіка. Зал був повний журналістами та перегляд йшов в уважній тиші. Жодного вибуху реготу. Чому не спрацювало те, що зазвичай спрацьовувало у "Кварталі"?

Можу тільки припустити, що "Квартал" сильний в предметній сатирі, коли іронізує хтось конкретний — той чи інший політик, та чи інша зірка шоу-бізу, той чи інший типаж. Але автори хотіли максимально зробити казку абстрактною, щоб вона зачепила аудиторію в інших країнах. Абстрактними стали і жарти, втративши гостроту. Що мені запам'яталося? Коли дівчина нашого героя Марсі осаджує базіку Гуллівера (як часто це роблять українки на адресу своїх кавалерів): "Тобі не говорили, що ти ефектно мовчиш?" Не засмієшся, але посміхнешся точно.

"Гуллівер" як прокламація

Що найсумніше, чим далі, тим більше картина нагадувала прокламацію політичного характеру: про велич "маленького" Гуллівера.

Це те, що трапилося з третім сезоном "Слуги народу" (2019), який перетворився з сатиричного памфлету у пафосну агітку за Зеленського: яке прекрасне майбутнє він побудує. Колектив творців безумовно талановитого серіалу став заручником політичної кар'єри свого лідера Володимира Олександровича — тепер вони не могли показувати Голобродька безглуздим і смішним, тому, що образи двох президентів, кіношного і реального, злилися. І показати героя таким в картині — означало нашкодити політичному іміджу Зеленського.

Той же злий жарт сьогоднішня політична реальність проробляє з "Гуллівером", де в головному герої Зеленський напевно певною мірою бачив своє альтер-его: маленька людина, яка прийшла до влади і зробила великі справи. Ідея, до речі, та ж, що і в "Слузі народу". Але вищевказані сценарні промахи не дали цій історії стати переконливою.

Паралелі та аналогії мультфільму "Гуллівер повертається"

Багато хто на брифінгу зазначили деяку схожість анімаційного Гуллівера з Володимиром Зеленським, його дівчини Марсі — з Оленою Кравець, а генерала Блефуску — з Олександром Лукашенком. Генерал в мультику — грізний, добре фізично і тактично підготовлений вояка, прямолінійний, але вельми сумнівний у моральному плані. Як з таким впоратися?

Дивіться в кіно: можливо, вас переконає спосіб і ситуація, що показані в стрічці — це головна інтрига. У мене до неї теж виникли питання (Райнен, ти мене чуєш!?).

До чого в картині немає претензій — так це до озвучки: Євген Кошовий у ролі короля Ліліпутії — абсолютно точне потрапляння.

Вийшла б яскрава мультиплікаційна казка, якби не очевидні сценарні вади. І замість того, щоб їх виправити, великі кошти були спрямовані на технічне вдосконалення. Однак подивитися мультфільм все одно раджу: волею-неволею деякі реальні риси сучасної України там добре проглядаються. І з чим просто чудово — так це з їжею, там її багато, десятки різних страв: від елементарних — до екзотичних. І це теж цілком узгоджується з ідеологією Зеленського, який написав в авторській колонці, приуроченій до 30-річчя Незалежності України: "Іноземці кажуть, що Україна стане одним з найпопулярніших гастрономічних напрямків для туристів усього світу. І це заслужено. В наших містах є майже ідеальні ресторани і кафе — на будь-який смак і гаманець. А в будь-який час доби можна купити продукти. У нас дуже розвинені сервіси доставки".

Так що приємного апетит… тобто, перегляду!