"Нестримні-4". Чому бойовик зі Стейтемом і Сталлоне перетворився на комікс

Не можу сказати, що в захваті від четвертої частини франшизи, але й не можу сказати, що фільм не сподобався. Серединка на половинку. У ньому є все, що було в попередніх частинах: натиск, динамічність, культовий статус бійців. Але вельми передбачуваний сюжет, а масштаб бійок і боїв розрісся до рівня коміксів або комп'ютерних ігор.

Однак безумовний плюс картини навіть не стандартно переконлива гра в образі позитивного головоріза Джейсона Стейтема, а те, що на роль антагоніста взяли молоду індонезійську зірку бойовика "Рейд", а не Ван Дамма, як планувалося.

Іко Ювайс — сильний, екзотичний і огидно жорстокий: спокійно стріляє в голови жінок і дітей. Звісно, глядачі із захватом дві години чекають на його загибель.

Ми вже зазначали, що картини за коміксами все більше схожі на справжні, якісні фільми. А от "Нестримні-4" свідчать про зворотну тенденцію: традиційні фільми дедалі сильніше нагадують комікси. Або комп'ютерні ігри.

Розмах бійок і боїв тут настільки зашкалює, що починаєш сумніватися, чи усвідомлюють автори, в якій реальності перебувають. Наприклад, на кораблі Джейсон Стейтем тікав від куль вгору сходами. Кулі його так і не наздогнали. Потім його персонажу Лі Крістмасу вдалося розвернутися і своєю зброєю знищити тих, хто стріляв. Відразу згадується "Матриця". Але "Нестримні-4" — це, начебто, не фантастика?

Просто атракціон

Подібними трюками рясніє і нещодавній "Мегалодон-2". Однак він при 129-мільйонному бюджеті взяв свої 400 мільйонів доларів. Причому більше назбирав у Китаї: КНР фінансувала стрічку і в ній зіграло багато китайських акторів. У "Нестримних-4" теж деяка "оперетковість" і вистачає азіатських артистів. Тобто, якщо в кінотеатрі просто розслабитися і сприймати фільм як добротний атракціон — він однозначно зайде. Там і жарти, як для бойовика, цілком.

Наприклад, Сталлоне в ролі Барні Росса запросив героя Джейсона Стейтема забрати у крутих хлопців свій перстень, який він по п'яні програв у барі. Барні, мовляв, погано почувається. Жорсткі розбірки. Раптом з'ясовується, що в Росса зовсім не так боліла спина, як він зображував. "Навіщо, в такому разі, ти мене турбував?" — "Просто запросив друга в бар — провести час". — "Іншим разом запроси покататися на поні", — саркастично завершив спіч Стейтем.

Подружку Лі Джину грає чарівна Меган Фокс: милі періодично сваряться — потім миряться. Але на одному з сюжетних поворотів цієї подекуди дивної стрічки Джина замінила Лі як командира загону Нестримних. Не перебір?

Наманікюрени і намакіяжені дамочки хвацько розкидатимуть страшних піратів-бандитів. Але у світлі феміністичних тенденцій, які віддзеркалила мегауспішна "Барбі" — все нормально.

Головна удача фільму — це Іко Ювайс, індонезійська зірка бойовика "Рейд" (2013) — фільм свого часу вразив надзвичайною жорстокістю. Чудово, що це був не Жан-Клод Ван Дамм, який хотів повернутися у франшизу "Нестримні", зігравши брата-близнюка свого загиблого антагоніста. Чи не вистачить близнюків із Ван Даммом? Цілком достатньо "Подвійного удару" 1991 року.

А ось Іко Ювайс сильний, екзотичний і огидно жорстокий: він спокійно стріляв у голови жінок і дітей. Звичайно, глядачі із захватом дві години чекали його загибелі.

Сюжетець із 80-х

Інтрига картини, повторюся, так собі. Вкрадені детонатори для ядерних ракет, щоб спровокувати зіткнення США і Росії. Єдине, що ось ця заявлена Росія ніяк у кадрі не з'являється. Тільки у вигляді намальованого на комп'ютері супутника з російським прапором.

Розуміючи, що інтриги бракує, сценаристи намагалися придумати побільше кумедних, на межі фріковості деталей. Персонаж Дольфа Лундгрема — снайпер Гуннар Єнсен — тепер в окулярах і з вибіленим волоссям. Блондином він став, щоб сподобається "дівчині з соцмереж". А зір у нього впав, тому що він... зав'язав із випивкою. Тверезий Гуннар регулярно промахувався, а як "тяпнув" трохи — одразу валити став супостатів. Навіть окуляри свої закинув.

У стрічці взагалі проглядається ідеологія героїв бойовиків 1980-х. Що перемога буде за ними — за допомогою алкоголю, нескінченних бійок і закону "око за око".

Я вже згадував, що глобально в американо-європейському кіно є два варіанти розвитку подій: за біблійними правилами Старого Заповіту або Нового. У Старому Заповіті правило: око — за око, зуб — за зуб, а в Новому — акцент робиться на прощенні та любові. У 90% штатівських бойовиків слідує першому правилу.

Однак цікаво і навіть свіжо те, що в "Нестримних-4" нібито намагаються перевести сюжет Старого Заповіту на рейки Нового: там неодноразово повторюється фраза: "Його жертва була не даремною" (у контексті чого — ми, звісно, не скажемо).

Але незабаром з'ясується, що ніякої жертви не було, наші супермени найбільш "хитропофарбовані" і вони зуміють не силою, так спритністю помститися підлим ворогам. Ця "стара правда" досить наївно у фільмі бере гору над злом.

Який ще "інфлюенсер"?

До речі, вірність "старим принципам" проявляється у стрічці і в тому, що герою Стейтема довелося навіть послужити охоронцем у якогось неосяжного і розпусного "інфлюенсера соцмереж". Цього розв'язного товстуна Джейсону навіть довелося вчити манер за "неповажне ставлення до своїх дівчат".

Загалом і загалом, незважаючи на всі сучасні як феміністичні, так і мережеві тенденції, крутий мужик "з поняттями" однаково виявиться переможцем, просто тому, що він — герой фільмів плаща і шпаги, і вестернів — того, з чого, власне, і виросли бойовики.

Висновок: франшиза "Нестримних" тим і сильна, що хоче протягнути в сучасність занепалу ідеологію бойовиків 1980-х (коли жанр і оформився, бо було скасовано в Голлівуді обмеження на показ жорстокості), де все в чорно-білому світлі: зло — це зло, а добро — це добро. І до "Нестримних-4" це майже вдавалося у франшизі, але тут розмах і видовищність комп'ютерних спецефектів доводять до абсурду як надможливості м'язових героїв, так і їхні "чорно-білі" принципи, перетворюючи кіно на комікс.

Але знову ж таки — не без фантазії. Думаю, вас вразить версія ядерного вибуху, яка трапиться в картині. У якомусь сенсі її творцям вдалося переплюнути "Оппенгеймера" Нолана, що, здавалося, неможливо. Але в тому-то й річ, що в коміксі можливо все.