Відчуття "дезертирства": яку ціну платять біженці за безпеку та чи виправдана позиція виживання

Опитування щоразу вказують на те, що більшість українців усе ж таки планують повернутися в Україну після війни. Проте є велика підозра, що далеко не всі респонденти, відповідаючи на питання щодо планів, кажуть правду. Чимало міркувань і висновків стримуються "особистими цензорами", щоб не довести розмову до "вибуху" та не поглиблювати розкол у суспільстві. Про це пише Фокус у своєму новому матеріалі "Вчать мову, будують кар'єру. Чи планують українці в ЄС своє майбутнє життя в Україні".

На жаль, розкол українського суспільства часто не дає біженцям змоги відверто говорити про те, як вони бачать своє майбутнє. Адже ставлення до них із боку тих, хто зараз залишається в Україні, неоднозначне. "Вибір прямувати за своїм інстинктом самозбереження має свою ціну — відчуття "дезертирства", — зазначила в коментарі Фокусу психологиня Олександра Алексєєва.

За таких обставин людині важливо зізнатися самій собі, що вона не хоче вмирати, не хоче страждати. Треба усвідомити: ви мали можливість врятуватися та скористалися нею. Так, дуже шкода людей, у яких такої можливості немає, але ви нічим не можете їм допомогти: навіть якщо вас уб'ють, це не зробить чиєсь життя кращим і безпечнішим. Це дуже сувора позиція, але вона чесна та виживальна, каже психологиня.

Із точки зору фахівчині, яка працює з людським болем і намагається полегшити цей біль, люди, які рятуються втечею, щоб зберегти своє життя й життя своїх близьких, — це психічно здорові люди, продовжує експертка. Вони міцно тримаються за життя, зберігають себе, свій людський і культурний потенціал. "Звичайно, це питання має і етичну сторону: більша частина людей залишилася в Україні, вони гинуть під щоденними обстрілами. У зв'язку з цим у суспільстві стався розкол: мовляв, ми тут справді страждаємо й тому маємо ексклюзивне право називатися справжніми українцями. Із жалем слід визнати, що цей розкол залишиться частиною історії українського народу".

Про розкол українського суспільства за багатьма показниками каже й президент Всеукраїнської асоціації компаній із міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. За словами експерта, сьогодні не той час, щоб говорити все, що спало на думку, і люди це розуміють. Саме тому під час опитувань далеко не кожний може переступити цю сходинку та зізнатися навіть собі, що він не повернеться на батьківщину. А ми бачимо протиріччя: нібито більшість збирається повернутися, але водночас усі вчать нову мову та намагаються будувати кар'єру. Ще менше шансів на повернення родин із дітьми, які почали навчатися в іноземних школах, виші — це взагалі окрема розмова. У дітей з'являється європейське майбутнє, і батьки не збираються упускати такі шанси.

"Уже багато сказано щодо основних факторів повернення українців додому. Це насамперед безпека, житло, робота й інфраструктура, до якої входять не тільки дороги, але й освіта, охорона здоров'я тощо, — каже Василь Воскобойник. — Але також для людей дуже важлива картина майбутнього. Якщо люди не бачитимуть майбутнього у своїй країні, вони не повернуться. Тож завдання влади — будувати це майбутнє, демонструвати зміни на краще. Замість цього ми регулярно читаємо новини про корупцію, виведені мільйони, бізнес на крові. Люди це бачать і розуміють, що навіть під час війни країна не змінюються. Це вбиває всі надії".

Нагадаємо, що сьогодні українці активно мігрують усередені ЄС, шукаючи кращі умови роботи й життя. Експерти кажуть, що зараз має місце ефект свідомої міграції біженців, коли вони аналізують і порівнюють, яка країна їм цікава з точки зору можливостей розвитку, заробітку, соціальних виплат і підтримки.

Раніше Фокус писав, що для повернення українців з-за кордону є чотири основні чинники: безпека; можливість бути працевлаштованим або розпочати власний бізнес; можливість навчання; забезпечення житлом.