Про війну біля Харкова, українські дрони та мобілізацію: інтерв'ю Фокусу з командиром батальйону "Ахіллес"

Батальйон ударних БпАК "Ахіллес" 92-ї ОШБр ім. кошового отамана Івана Сірка завжди воює на гарячих напрямках. Нині бійці перебувають у Харківській області, де стримують ворожу навалу та нищать російську бойову техніку. Фокус поспілкувався з командиром легендарного батальйону Юрієм Федоренком, який більше розповів про ситуацію на північному фронті, розвиток дронів в Україні, мобілізацію та прискорення нашої перемоги.

Боротьба за Харків: нові тактики та відповідь Сил оборони

Харківський напрямок залишається важливим стратегічним пунктом для ворога. Як змінилася тактика російських штурмів?

На Харківському напрямку російські війська продовжують спроби досягти адміністративних меж Харкова. У травні противник задіяв значні сили, але завдяки жорсткому опору Сил оборони йому не вдалося досягти цієї мети. Зараз росіяни все більше вдаються до комбінованих атак, використовуючи піші штурми разом із легкоброньованою і високоманевреною технікою. Втім, такі дії не приносять значного успіху через високі втрати в живій силі та техніці.

Тактика ворога включає активність диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ), які намагаються проникнути через наші бойові порядки, іноді навіть маскуючись під українських військових. Однак більшість таких груп успішно виявляється та ліквідується.

Як наші сили адаптуються до цих змін?

Українські війська постійно вдосконалюють свої тактики та закріплюються на важливих позиціях. Зокрема, 92-а штурмова бригада та 13-а бригада НГУ "Хартія" провели успішні контрзаходи, відбивши низку позицій, зокрема в районі Глибокого. Завдяки злагодженим діям техніка ворога була розбита, а штурмові підрозділи ліквідовані.

Сили оборони також активно працюють над знищенням ворожих резервів і техніки. Наприклад, у боях на Куп'янському напрямку росіяни втратили близько 90 одиниць техніки за тиждень. Такий підхід дозволяє значно уповільнити наступальні дії противника.

Чи є успіхи ворога на інших ділянках фронту?

На напрямку Колісниківки на Купʼянщині ворог частково просунувся, зокрема зайшов у населений пункт Кругляківка. Однак його позиції залишаються непідготовленими, і він зазнає великих втрат. Наприклад, лише в одній із посадок було знайдено 139 тіл російських солдатів.

Також ворог намагається просунутися в напрямку Залізного, але кожен його тактичний успіх супроводжується надмірними втратами, що деморалізує особовий склад.

Як оцінюється майбутня ситуація на цьому напрямку?

Росія продовжує шукати резерви, залучаючи навіть осіб, які були позбавлені волі. Водночас дисципліна в їхніх підрозділах підтримується жорсткими методами, аж до фізичного примусу. Противник, ймовірно, і надалі намагатиметься прорватися до Харкова, однак із підтримкою української нації та міжнародних партнерів Сили оборони здатні стримати та розгромити ворога.

На Куп’янському напрямку завдання ворога вийти до лівобережного Куп’янська та Куп’янська-Вузлового до 1 листопада залишилося невиконаним. Нині українські бійці утримують свої позиції та продовжують вибивати ворога з ключових точок.

Що нам потрібно зробити, аби вибити росіян з Харківської області? Ми можемо це зробити найближчим часом?

Потрібен комплекс заходів, і Україна вже активно працює над їх реалізацією. Ключову роль відіграє підтримка тилу: українці, які залишилися в країні, працюють на підприємствах, забезпечують функціонування економіки та критичної інфраструктури. Це надзвичайно важливо, адже війну виграє не лише армія, а вся нація.

Стійкість тилу і успіхи на фронті дозволяють нашим дипломатам домовлятися про міжнародну допомогу: фінансову підтримку, постачання озброєнь, розвиток ракетних програм і дронів, які ефективно працюють по території Росії, повертаючи війну на її територію.

Важливим є також мобілізаційний процес. Щоб ефективно використовувати сучасну техніку та озброєння, потрібні підготовлені люди. Покращення мобілізації та рекрутингових програм забезпечить ресурс для виконання бойових завдань. При достатній кількості підготовлених військових і озброєнь можна поетапно витісняти ворога з Харківської області.

Це завдання не може бути виконане миттєво — потрібен час для накопичення сил і ресурсів, а також для ретельного планування операцій. Однак за умови згуртованості нації, підтримки партнерів і успішної роботи Сил оборони це цілком реальне завдання.

Знищення ворожої техніки на мільйони доларів

Батальйон "Ахіллес" вже став легендою у знищенні ворожої техніки. Які найцінніші чи найнеочікуваніші цілі вдалося ліквідувати? Чи є моменти, які вас особисто вразили?

Рахунок знищених цілей уже йде на тисячі. Окрім броньованої та легкоброньованої техніки, підрозділ успішно знищує ворожі безпілотники, включно з такими моделями, як Supercam і Zala, які використовуються для розвідки. Батальйон також має на своєму рахунку збиття цінних засобів протиповітряної оборони противника, зокрема ЗРК "Тор", "Бук", "Панцирь". Ці системи вартують від 16 мільйонів доларів і більше, а їх знищення або пошкодження значно знижує бойову ефективність ворога та підвищує безпеку наших розвідувальних дронів.

Серед важливих здобутків батальйону — ліквідація складів боєприпасів на території РФ, які забезпечували тилове постачання ворога. Знищення таких об’єктів не лише послаблює ресурси противника, а й ускладнює його дії на передовій.

Чим більше ми вибиваємо противника на території РФ, що більше ми знищуємо його потенціал, тим менше опиняється на передній лінії його озброєння, техніки тощо. А чим менше вони працюють по наших позиціях на передній лінії, тим більше у нас спроможностей як утримувати позиції, так і вчиняти ударно-штурмові дії. На сьогоднішній день батальйон "Ахіллес" забезпечує весь спектр ураження і знищення цілей противника від передньої лінії до достатньої глибини в оперативному просторі.

Росія продовжує масово кидати техніку на фронт, чи видно вже ознаки її дефіциту? Чи помітно, що ворог почав обережніше використовувати ресурси?

Однозначно ворог обережніше використовує ресурси. Якщо на початку року на передовій було багато техніки, зараз помітна зміна підходів. Зростання кількості безпілотних систем та їх модернізація, включаючи стійкість до засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ), змінили характер бойових дій. Противник частіше застосовує безпілотники для розвідки й вогневого ураження, поступово відводячи легкоброньовану та броньовану техніку подалі від зони ураження наших дронів. Це збільшує довжину їхньої логістики, що, у свою чергу, дає нам більше часу для виявлення й знищення техніки.

Наразі у ворога немає критичного дефіциту техніки, але ситуація погіршується для нього через те, що до 90% техніки, яка опиняється в зоні ураження наших засобів, знищується на полі бою. Це змушує противника шукати альтернативи й переходити на менш ефективні засоби. Масове використання високоманевреної техніки на більшості ділянок фронту вже неможливе. Внаслідок цього ворог дедалі частіше покладається на "махру" — штурмову піхоту з різним рівнем підготовки, яку кидає в атаки, замість ефективної техніки.

Українські дрони: переваги, недоліки та баланс сил між Україною та Росією

Дрони вже стали невідʼємною частиною війни, а яка різниця між українськими та російськими безпілотниками? В чому ми вже попереду, а над чим ще треба попрацювати?

Розрізнити українські та російські дрони можна за кількома ключовими характеристиками, і з кожним місяцем ситуація на фронті змінюється.

Розпочнемо з розвідувальних дронів типу "крило". Росія має потужну промислову базу для виробництва таких апаратів, як "Орлан", що оснащені двигуном внутрішнього згоряння, здатні довго перебувати в повітрі та коригувати вогонь противника. Також є "електрички", такі як SuperCam та Zala, які працюють у поєднанні з "Ланцетами".

На початок 2023 року ситуація була не на нашу користь: на кожні п'ять наших дронів ми втрачали п'ять на протязі тижня, а ворог — лише один або два. Це сталося через нестачу засобів ППО для захисту від таких атак. Однак до 2024 року Сили оборони вдосконалили свої дрони, компенсуючи відсутність протиповітряних засобів і навчилися ефективно знищувати ворожі безпілотники, що дозволило досягти паритету з противником. За нинішніх умов ми досягли рівноваги по втратам, а в деяких випадках навіть отримали перевагу.

Що стосується ударних дронів-камікадзе, на початку року Росія активно використовувала "Ланцети", а ми мали лише поодинокі засоби. Тепер більшість підрозділів ЗСУ застосовує ударні крила-камікадзе різного типу. Наприклад, нещодавно був презентований український дрон RAM, що за характеристиками близький до "Ланцета".

Це означає, що ми майже досягли рівня, який дозволить більш ефективно знищувати техніку та артилерію ворога.

Щодо FPV-дронів, на початку 2024 року їх перевага була на стороні ворога — один ворожий дрон на 7-8 наших. Але зараз ситуація змінилася, і на більшості відтинків фронту ми забезпечили паритет, а на деяких навіть маємо перевагу.

Росія має перевагу в дронах на оптоволокні завдяки доступу до китайських матеріалів, але Україна також активно тестує та розвиває подібні технології у співпраці з європейськими партнерами. Продукція DJI, як Mavic 3, ще є в арсеналі ворога, але українські розробки вже наближаються до рівня, щоб замінити їх.

Що стосується нічних бомберів, українські моделі були модернізовані для кращого захисту від радіоелектронної боротьби противника, і ми зберігаємо лідерство у цій категорії, також успішно застосовуємо дрони для боротьби з ворожими безпілотниками. Росія поки не змогла досягти такого ж рівня у нічних операціях.

Щодо забезпечення дронами, на початку 2024 року батальйон "Ахіллес" отримував 40% дронів від держави, а 60% — від українських громадян та бізнесу. Нині частка державного постачання зросла до 65%, а інші 30-35% забезпечує українське суспільство.

Таким чином, Україна значно покращила свої можливості у використанні дронів, хоча ще є певні аспекти, де ворог має перевагу.

Як ви вважаєте, потрібно змінити масштаб чи технології виробництва дронів в Україні?

Це відбувається.

Чи є якісь приклади успішного співробітництва з бізнесом у цьому напрямку?

Варто зазначити, що комунікація між підрозділами фронту та виробниками є ключовим фактором. На фронті постійно обмінюються інформацією про нові технології, вирішення тактичних завдань і роботу різних засобів. Багато приватних компаній активно співпрацюють з військовими, оскільки розуміють, що те, що вони розробляють, може бути закуплено державою за запитом фронту. Така взаємодія дозволила значно покращити модернізацію техніки, включаючи нічні бомбардувальники, розвідувальні крила і FPV-дрони. В результаті, завдяки цій співпраці, значно знизилась кількість неефективної продукції, а якість техніки значно покращилася.

Як щодо роботи української РЕБ? Який відсоток ворожих дронів вдається нейтралізувати?

Я не можу сказати за всю Україну, в мене статистики немає. Але що важливо, якщо ми кажемо про портативні РЕБ-системи, переважна більшість забезпечується українським народом і волонтерськими організаціями. Я можу навіть пояснити чому так відбувається. Бізнес є більш високоманевреним — є запит від фронту, бізнес відразу починає на нього реагувати. Держава рухається дещо повільніше в будь-якому випадку, це не тільки в Україні. Якщо порівняти, бізнес — це високоманеврений потяг, а держава — вантажний, який їде дещо довше.

Завжди українські бізнес й нація в ініціативах приходять перші, що стосується високотехнологічних речей. Проте є ті речі, які дуже добре робить держава. До прикладу, це ракетна програма, зокрема, під час повномасштабної війни і постійного нанесення вогневих уражень по цих підприємствах противником ми змогли зберегти можливість майже закритого циклу виготовлення ракет та реактивних дронів. За період початку повномасштабної війни до сьогоднішнього дня система радіоелектронної боротьби за рахунок бізнесу, українців, фінансування державних програм стала набагато якіснішою. Знову-таки без ідеалізації процесів, у нас є надзвичайно багато проблем, цих засобів потрібно більше, вони мають бути більш уніфіковані, але так чи інакше ми стали точно сильнішими.

Мобілізація з 23 років: чому важлива військова підготовка з молоду

Сьогодні система мобілізації часто викликає дискусії. Як на вашу думку можна зробити цей процес ефективнішим, аби збільшити кількість добровольців?

Є два ключових моменти, які потрібно вирішити. Перше — це загальна військова підготовка для всіх громадян України. Всі мають бути військовозобов’язаними, і держава повинна створити програму загальновійськового вишколу. Починати цей процес потрібно ще в школі і продовжувати до 23 років. Підготовка повинна включати топографію, тактичну медицину, основи військової справи. Це надзвичайно важливо, оскільки ми щодня стикаємося з ситуаціями, коли люди гинуть через відсутність кваліфікованої домедичної допомоги. Якщо національна підготовка буде системною, то ми отримаємо громадян, які вже готові до мобілізації та можуть ефективно виконувати бойові завдання або інші функції в армії.

Тобто, підготовка має бути не одноразовою, а безперервною?

Саме так. Вона має тривати до 23 років. Тільки тоді, коли людина буде систематично проходити навчання протягом кількох років, вона стане частиною добре підготовленої нації. Це також важливо з точки зору національної безпеки — підготовлена нація є додатковим стримуючим фактором для агресора.

А що з процесом мобілізації та рекрутингом?

Тут теж є важливі зміни. Я вважаю, що треба створити ефективну систему рекрутингу, де кожен громадянин може вибирати підрозділ та посаду, не боячись потрапити в інший підрозділ. Останнім часом з'явились додатки, такі як "Армія+", які дозволяють мобілізуватися безпосередньо в бригади. Це значно полегшує процес для тих, хто хоче служити. Однак, для цього також потрібно покращити інформаційну політику, пояснюючи, що служба в Силах оборони — це шанс захистити свою родину та країну, а не тільки обов'язок.

Як ви оцінюєте ситуацію з бронюванням?

Проблеми були на самому початку, коли система бронювання працювала не ідеально, і не завжди бронювали тих, хто був потрібен. Але зараз це питання вже вирішується, і найближчим часом ми очікуємо покращення цієї системи.

А як щодо підготовки особового складу?

За останній рік навчальні центри значно покращили якість підготовки. Строк загальної військової підготовки підвищено до 45 діб, а обов'язкова адаптація для новобранців становить не менше 17 діб. Це дозволяє новобранцям краще зрозуміти, як діяти в бойових умовах, працювати в команді та виконувати завдання.

То можна сказати, що мобілізація та підготовка особового складу сьогодні значно покращилися?

Так, дійсно. Завдяки таким ініціативам ми можемо очікувати підвищення якості мобілізації та підготовки наших військових. Підготовлені військовослужбовці — це запорука ефективності, безпеки та успіху на полі бою.

Ви сказали, що мобілізація повинна бути з 23 років та до скількох?

На сьогоднішній день мобілізація обмежена віком до 60 років, якщо мені не зраджує пам'ять. Я б не змінював цей граничний вік, але важливо враховувати, що в Силах оборони є різні посади, і стан здоров'я у кожного громадянина може бути різним. Наприклад, на самому початку повномасштабної війни ми мали випадок — дід Микола, якому було 72 роки. Він вів активний спосіб життя, був поважною людиною, і навіть до сьогодні ми підтримуємо з ним зв'язок. Дід Микола перевершував багатьох молодих за витривалістю, здатністю сприймати інформацію, відповідальністю і здатністю виконувати бойові завдання.

Але буває й так, що людині 45 років, і вона має проблеми зі здоров'ям через важку фізичну працю на шкідливих підприємствах, таких як шахти, або через необхідність працювати на кількох роботах, щоб забезпечити свою родину. Тому я вважаю, що вік мобілізації з 60 років зменшувати не слід. Натомість важливо якісно оцінювати здоров'я кожного кандидата та його здатність виконувати бойові завдання.

Перемога і кордони 1991 року

Що, на вашу думку, є найголовнішим для пришвидшення нашої перемоги? Чи достатньо сьогодні зусиль держави, волонтерів і міжнародних партнерів?

Найголовніше — це єдність української нації. Якщо ми будемо єдині, зможемо тримати стрій і в найкоротший термін відновимо українську державність, повернувши наші території. Але це можливо тільки за умови єдності. Якщо ми почнемо сваритися між собою, ворог досягне своєї мети. Ми повинні залишатися єдиними — без поділу на тих, чия родина воює, і тих, чия не воює. Кожен має усвідомити, що рано чи пізно доведеться брати участь у боротьбі за Україну.

Ми маємо зберігати єдність і не піддаватися на інформаційні маніпуляції, які ворог активно поширює в нашому суспільстві. Потрібно об'єктивно оцінювати реальність. Якщо ми будемо так діяти, у нас є всі шанси перемогти в цій війні і зробити так, щоб Росія надовго втратила свої амбітні наміри. Українська нація сьогодні — це та сила, яка дає нашим дипломатам можливість вести переговори щодо додаткового фінансування, постачання озброєння та дозволів.

Нещодавно Андрій Єрмак запропонував команді Трампа воювати до територій станом на 2022 рік. Як ви вважаєте, чи не означає це, що ми не зможемо повернути території станом на 1991 рік?

Наша головна задача зараз — не допустити втрати території, зупинити ворога, розгромити його і позбавити можливості здійснювати ударно-штурмові дії. Це першочергова мета. Друга задача — сформувати передумови для повернення нашої території.

Як ви вважаєте, ми зможемо повернути всі наші території?

В перспективі — так. На поточний момент основне — зберегти українську державність і створити умови для того, щоб згодом відновити контроль над усіма нашими територіями. Повернення до меж 1991 року — це наша мета. Шлях до цього ще потребує значних зусиль. Зараз ми повинні зосередитися на тому, щоб мінімізувати втрати і створювати умови для відновлення нашого контролю. Путін теж не вічний, і ще не зрозуміло, з яким результатом Росія завершить цю війну, і на яких умовах війна завершиться для України. Ми маємо боротися як нація за повернення всіх своїх територій.

Як ви думаєте, скільки часу нам знадобиться для цього?

На жаль, ніхто зараз точно не може відповісти на це питання.

Що нам зараз потрібно, аби пришвидшити повернення територій 91-го року?

Найголовніше — це зберігати єдність, підтримувати наші Сили оборони та працювати надзвичайно наполегливо. Якщо ми встоїмо, збережемо українську державність, я впевнений, що з часом ми зможемо повернути всі наші території. Які конкретно будуть шляхи — на сьогоднішній день є кілька можливих напрямків, і все залежить від того, що відбудеться в наступному році. Зокрема, ми будемо бачити, як буде розвиватися ситуація після вступу Трампа в повноваження нового президента США та як це вплине на підтримку України.

Можливі різні сценарії. Можливо, Україні нададуть додаткове озброєння або військовий контингент для підтримки на полі бою. Є ймовірність, що Росії накладуть ще більш жорсткі санкції, які послаблять її здатність вести високонінтенсивну війну, а в подальшому — це може призвести до економічної та політичної деградації Росії. Тому є ймовірність, що це спричинить зміни в керівництві Росії. Всі диктатори мають одного основного ворога — це час, і Путіну далеко не 18 років.

На це питання неможливо дати точну відповідь, бо є багато невизначених факторів, і, на жаль, не все залежить від нас. Однак те, що залежить від нас, ми маємо робити на 300%.

Радянська система намагалася переконати людей, що є маленькі люди, від яких нічого не залежить. Українська нація довела протилежне — від кожного з нас залежить те, де ми перебуваємо сьогодні, як працюємо і де будемо завтра. На початку повномасштабної війни кращі розвідки світу, наші партнери, говорили, що ми не витримаємо більше трьох тижнів. Росія оцінювала наш опір максимум у три дні. Зараз ми маємо третій рік війни, і противник не може здійснити суттєвих проривів на фронті, лише повзучі наступи і тактичні успіхи. Тому все в наших руках.

Нагадаємо, 2 грудня в росЗМІ повідомили, що адміністрація президента РФ Путіна готує регіональних чиновників до завершення війни. Так під час семінару для віцегубернаторів у підмосковній Майстерні управління "Сенеж" обговорювати створення "образу перемоги", який потрібно транслювати росіянам.

Того ж дня командир батальйону ударних БпАК "Ахіллес" 92-ї ОШБр Юрій Федоренко заявив, що українські бійці зупинили ворога, який перекинув додатковий особовий склад та засоби для окупації лівобережної частини Купʼянського району на Харківщині.