Туалети "як у селі": як Троєщина ризикує отримати нову міську проблему

У Деснянському районі Києва через збій роботи інженерних мереж з'явилася дивна ідея: облаштовувати вуличні туалети з вигрібними ямами, як у селі, якщо проблема каналізації не буде вирішена своєчасно.

За словами голови районної адміністрації Максима Бахматова, у низці багатоповерхівок у Троєщині вже спостерігаються збої в роботі внутрішньобудинкових комунікацій — вода та стоки не доходять до мереж, а деякі системи вже замерзають. Через це частина стоків може застоюватися в туалетах і створювати серйозні незручності мешканцям.

"Що робити в короткі терміни, коли ситуація критична? Риється яма, накривається, зверху дірка — все. Будемо робити туалети, як у селі", — запропонував чиновник, не приховуючи, що це радше тимчасове і нетипове для великого міста рішення.

Як Троєщина ризикує потрапити у санітарну катастрофу

Голова Спілки споживачів комунальних послуг та енергетичний експерт Олег Попенко різко розкритикував ідею подібних "сільських рішень" у місті.

"Багатоквартирний будинок — це не приватна садиба і не село. Вигрібна яма під дев'ятиповерхівкою — це не вихід. Це санітарна катастрофа", — каже Фокусу Попенко.

За його словами, подібні ініціативи демонструють, що відповідальні особи або не мають уявлення про сучасні біотуалети, мобільні санітарні комплекси, резервні рішення цивільного захисту, або сприймають місто як сільську місцевість, де такі прості рішення можуть бути прийнятні. У місті з високою щільністю населення і багатоповерховою забудовою вигрібні ями неминуче призведуть до забруднення ґрунтів, підвальних приміщень та загального середовища, що може мати довгострокові негативні наслідки для здоров’я людей.

Попенко підкреслює: мережі водовідведення й каналізації у великому місті — це складний комплекс технічних рішень, які не можна замінити "ямами" без ризику серйозних проблем із санітарією, запахами, гігієною та забрудненням довкілля.

Що станеться, якщо в Києві замерзне каналізація

Опитані Фокусом екологи наголошують: замерзання каналізації — це одна з найнебезпечніших форм міської кризи. Вона не має яскравих візуальних ознак, не супроводжується миттєвим колапсом, але запускає процеси, наслідки яких можуть проявлятися роками. Удар припадає одразу на кілька критичних рівнів міського середовища.

Ґрунти й фундаменти

Коли самопливна каналізація перестає працювати, стоки починають накопичуватися і шукати вихід у найслабших місцях — через мікротріщини в трубах і стиках. Під тиском вони просочуються у ґрунт, змінюючи його структуру. Це запускає процес суфозії — вимивання дрібних частинок, що поступово знижує несучу здатність ґрунтів. Через 1–3 роки це може обернутися просіданням дорожнього полотна, тріщинами у фундаментах і деформацією будинків.

Підземні води

Найуразливішим є Полтавський водоносний горизонт, який залягає на глибині від 2 до 65 метрів. Він може бути забруднений практично миттєво — патогенами, кишковою паличкою (E. coli), вірусом гепатиту А та іншими небезпечними мікроорганізмами. На відміну від аварій на поверхні, таке забруднення не усувається швидко: природне самоочищення підземних вод може тривати десятки, а в окремих випадках — понад сто років.

Водойми

За умови порушення роботи каналізації частина неочищених стоків здатна потрапляти у зливову систему, а звідти — у Дніпро. Це формує так звані "мертві зони", де різко падає рівень кисню, гине біота і зростає концентрація шкідливих речовин. Проблема виходить за межі Києва і створює ризики для водопостачання інших міст уздовж течії річки.

Чи є загроза для питної води?

Глибокі артезіанські резерви Києва — Сеноманський і Юрський горизонти на глибині 100–300 метрів — технічно ізольовані й вважаються захищеними. Водночас фахівці попереджають про менш очевидний, але небезпечний сценарій — так званий "зворотний сифонаж".

У разі падіння тиску у водопровідній мережі може виникати вакуумний ефект, за якого забруднені ґрунтові води або нечистоти через мікротріщини всмоктуються безпосередньо в труби. Це створює ризик інфекційних спалахів після відновлення повноцінної роботи систем — насамперед навесні.

Чому вигрібні ями — не вихід для міста

На цьому тлі ідея облаштування вигрібних ям замість туалетів у щільній міській забудові виглядає не антикризовим рішенням, а множником ризиків.

У місті з багатоповерховими будинками та високою щільністю населення вигрібні ями:

• не мають санітарної ізоляції, достатньої для захисту ґрунтів і підземних вод;
• швидко переповнюються, що робить регулярне вивезення технічно і логістично складним;
• створюють постійне джерело біологічного забруднення у безпосередній близькості до житла;
• провокують поширення інфекцій, гризунів і комах у під'їздах та дворах.

Фактично це повернення до практик, які неприйнятні для мегаполіса XXI століття. Вигрібні ями можуть існувати лише в умовах індивідуальної забудови з великими санітарними розривами. У багатоповерховому місті вони не вирішують проблему каналізації — а лише переводять її з підземного рівня у відкриту, неконтрольовану і потенційно небезпечну форму.

Нагадаємо, Фокус розбирався, що чекає на столицю, якщо ворог знищить усі ТЕЦ, і чи існує сценарій, за якого місто зможе пережити таку зиму.