Подвійне джерело дофаміну. Чи варто вечеряти за переглядом серіалів

Із погляду біохімії, їжа під серіал — це споживання подвійної дози задоволення (дофаміну):

1️⃣ — харчовий дофамін внаслідок каскаду їжа — -> інсулін — -> дофамін;

2️⃣ — сенсорний дофамін: цікаве шоу — -> інтерес — -> дофамін.

Такий патерн поведінки — поїсти під серіал — поганий чи класний? — Нейтральний. Як і будь що на світі, залежить від контексту.

Якщо це єдиний доступний/відомий людині спосіб отримати задоволення, то згодом вона починає зловживати таким способом — -> практикує щодня — -> дивиться TV і споживає їжу, можливо, більше своєї оптимальної кількості — -> менше залучена в реальне життя, отримує від нього менше емоцій і задоволення (дофаміну) — -> ще більше занурюється в перегляди та їжу — -> почувається в пастці, набирає вагу.

Коли їжа під серіал — один із багатьох способів зняти напругу й отримати задоволення, він чергується з масажами, басейном, зустрічами з друзями, книжками та йогою — це просто дозвілля. Ні, навіть не "просто дозвілля", а дозвілля, що приносить позитивні емоції. Це дає ресурси жити реальне життя, передбачає переїдання як спосіб компенсації стресу чи нудьги. Словом, це цінна навичка!

Кому слід практикувати вечерю за переглядом серіалів із обережністю?

Людям зі схильністю до переїдання на тлі нечутливості до насичення: якщо людина поки що не завжди вміє спіймати момент "я ситий, мені достатньо їжі", є ризик, що, відволікшись від власних відчуттів і зосередившись на шоу, вона цей момент пропустить. Як результат — можливе переїдання.

Як передбачати переїдання під кіно?

Їсти повільно, фокусуючись на пережовуванні настільки, наскільки це комфортно. Насолоджуватися кожним шматком. "Нахабно" отримувати ЗАДОВОЛЕННЯ.

Адже насправді, те задоволення, яке ми отримуємо від "багато їжі", можна отримати від своєї нормальної порції (зауваж, не "пташиної", а НОРМАЛЬНОЇ), спожитої… повільно.

Брати до ноуту/телевізора фіксовану кількість їжі, що відповідає звичайній достатній порції. Періодично — і коли їжа закінчиться — запитувати себе: я вже ситий? Чи хочу я їсти далі? Якщо так — так. Якщо ні — варто відставити тарілку та продовжувати отримувати дофамін від перегляду фільму.

Джерело: Ганна Пархоменко