В очікуванні години "X". Три афганські уроки для України

Те, що зараз відбувається в Афганістані — дуже хороший урок для нас. У чому саме? Я б виділив три моменти.

1. Наявність потужного союзника не є панацеєю від усіх проблем і гарантією успіху.

Якщо у вас є надійний і сильний партнер, який готовий надавати вам допомогу, це все одно не є заміною власним силам, і не означає, що можна розслабитися і нічого не робити, сподіваючись на зовнішню допомогу, везіння або волю Господа.

Як тільки держава розслабляється, і починає пасивно очікувати дива з-за кордону, вбираючи в себе все більше дармових і кредитних ресурсів, але не створюючи нічого серйозного натомість, вона, в кінцевому рахунку, стає валізою без ручки, від якої згодом захочуть позбавитися за першої-ліпшої нагоди.

З Афганістаном так і вийшло: щойно Штатам підвернувся зручний випадок, а війна стала занадто токсичною та обтяжливою, вони здали Афганістан, підписали мирний договір із талібами ("з терористами переговори вести не можна") і поїхали, налаштовуючись вже на зовсім інші напрямки і завдання.

2. Зміна середовища тягне за собою зміну ситуації. Хто цього не встигає побачити, той програє.

Ніщо не залишається вічним. Навколишнє середовище мінливе, особливо в нинішню епоху. Коли це відбувається, звичний світ валиться.

Якщо держава не помічає цього тренду, вона програє тим, хто його встигає не просто помітити, а й усвідомити, проаналізувати і зробити якісь дії, щоб підлаштуватися.

Афганська влада не змогли знайти компроміс між собою до того, як США завершили переговори з "Талібаном". Замість цього, вони вважали, що повністю з країни Вашингтон не вийде, переговори несерйозні, Афганістан все ще "східний вал" Заходу, і тому продовжували сваритися між собою за фінансові потоки, посади і вплив, не в силах подолати внутрішні чвари.

Так, зрозуміло, вони можуть домовитися, але отримають набагато менше, ніж могли, якби зайнялися цим раніше.

3. Купа грошей, висококласні фахівці та радники, новітнє обладнання, лобісти, військові бази — все це не має ніякого ефекту, якщо не підкріплене реальними діями і не конвертоване в рішення на національному рівні з урахуванням місцевої специфіки.

США вбухали в Афганістан $928 млрд за 20 років, але щойно кілька тисяч американських військових почали згортати свої пожитки і відлітати, брава та потужна афганська армія, підготовлена західними інструкторами, просто розсипалася.

Неважливо, в якому обсязі іноземці допомагають щось зробити. Навіть маючи мільярди від них, можна все завалити і залишитися біля розбитого корита, якщо не займатися внутрішніми трансформаціями, використовуючи зовнішню допомогу, зокрема.

Це стосується відсутності в афганського уряду чіткої стратегії розвитку і нездатності знайти компроміс з іншими елітами.

Що до США, то в їхньому випадку, цей пункт показав щось інше. Не можна копіпастити начебто успішні західні концепти і проекти, і сліпо натягувати їх на місцеву специфіку, займаючись національним і державним будівництвом там, де а) цього ніхто не вимагає і б) це неможливо зробити, ігноруючи місцеві реалії.

Першоджерело.