Винаходивши жертви. Чому політичні ігри довкола Голодомору дискредитують пам'ять про трагедію

На початку 1980-х років у науковому обігу з'явився термін "винайдена традиція". Він належав до стійкої, регулярно повторюваної сукупності символічних дій і ритуалів, впроваджуваних у життя державою чи соціальними групами. До винайденої традиції, що набула масового поширення в епоху становлення націй, належить велика кількість явищ.

Її прояви, з якими ми маємо справу часто чи майже щодня — це виконання державного гімну (і сам гімн), державний прапор, герб, інші символи нації та держави, наприклад Маріанна у Франції, кілт у Шотландії чи зооморфні символи (російський ведмідь, французький півень, англійський бульдог тощо)

Одна з найпоширеніших форм винайденої традиції — пам'ятні та символічні дати. День незалежності, день захисника Вітчизни, річниці революцій, битв, перемог і поразок — усе це має важливе значення для формування національної ідентичності.

День пам'яті жертв голодоморів і сам Голодомор — як сукупність стереотипних, канонічних уявлень про історичну подію — типовий приклад винайденої традиції. Пам'ятна дата була започаткована указом президента Леоніда Кучми в 1998 році. Тоді вона називалася "День пам'яті жертв голодоморів" (вона враховувала пам'ятання масового голоду 1921–1923 років і 1946–1947 років). У 2000 році Кучма змінив її назву на "День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій", а в 2004 — на "День пам'яті жертв голодоморів і політичних репресій". У 2007 році Віктор Ющенко знову перейменував дату: на "День пам'яті жертв голодоморів" — він був прихильником ідеї, що радянська влада організувала серію голодоморів проти українців за етнічною ознакою.

Протягом приблизно п'ятнадцяти років вироблялися та затверджувалися державою символічні та ритуальні практики пам'яті цієї події. Саме слово "Голодомор", що з'явилося в публічному просторі України в період "перебудови", увійшло до мови офіційних документів, шкільних підручників і медіа. Стараннями держави вона увійшла і до текстів офіційних документів міжнародних організацій (Holodomor) і до мови наукових досліджень. У школах проводяться "уроки Голодомору", створюються музеї Голодомору.

Важливо

Дивна історія. Що не так із політикою пам'яті в Україні

Так само з ініціативи держави синонімом Голодомору стало слово "геноцид". У листопаді 2006 року, до роковин голоду 1932–1933 років хоч і зі скрипом, але було ухвалено спеціальний закон, згідно з яким Голодомор — це геноцид. З того часу депутатами було зроблено чотирнадцять спроб запровадити кримінальну чи адміністративну відповідальність або за заперечення Голодомору або за заперечення Голодомору як геноциду.

В останню суботу листопада щорічно проводяться офіційні церемонії — покладання вінків до пам'ятників Голодомору представниками влади, панахиди, в яких беруть участь представники різних віросповідань, та менш офіційні заходи на кшталт акцій "Запали свічку". У країні офіційно зареєстровано понад сім тисяч пам'яток, пам'ятних знаків і місць, присвячених Голодомору.

Важливо

"Ринок геноцидів". Чим шкодить Україні фальсифікація даних про жертв Голодомору

Загалом можна з упевненістю стверджувати, що Голодомор як символ історичної події, масового голоду 1932–1933 років став невід'ємною частиною офіційно визнаної, затвердженої та підтримуваної державою традиції. Більше того, ця традиція набула рис сакральності, Голодомор, як комплекс канонічних уявлень і ритуальних практик, набув у частини українців рис громадянського культу.

Цей культ має своїх священнослужителів, вірян та охоронців. Вони стежать за тим, щоб публічні міркування про історичну подію відповідали певним канонам і борються з єрессю та єретиками, що відступають від священних розпоряджень. Серед цих служителів — люди цілком цивільних професій — дипломати, науковці, вчителі, державні службовці, літератори, юристи тощо, переважно ті, кого "кривавий комуністичний режим" називав працівниками розумової праці.

Згаданий вище закон 2006 року ухвалювався, окрім іншого, для "консолідації та розвитку української нації". Проте проблема голоду 1932–1933 років періодично з'являється на поверхні суспільного життя зусиллями адептів Голодомору як громадянської релігії — далеко не в тому вигляді, який сприяв би консолідації та розвитку.

Проте тих, для кого тема стала не лише предметом культу, а й непоганим кар'єрним ліфтом, чи засобом забезпечення власних життєвих потреб, чи цілком вдало монетизованим політичним капіталом, суспільний консенсус щодо Голодомору невигідний. Перетворення Голодомору на звичну традицію — прямий шлях до перетворення цих адептів на своєрідних функціонерів, які одержують скромну зарплату та видимі суспільству на регулярні роковини.

Важливо

Єврейське питання. Чому Бабин яр 80 років потому залишається територією війни ідей і сенсів

Можливо, саме тому ми періодично стаємо свідками не надто гучних, але помітних скандалів, пов'язаних із радикальними ініціативами, що виходять із цього середовища. Серед тем, які досить агресивно просуваються в публічному просторі — кількість жертв голоду 1932–1933 років.

Багаторічні старання істориків і демографів, котрі підраховували всі можливі втрати, дають максимальну цифру 4,5 млн втрат від голоду в 1931–1934, викликаних надмірною смертністю і падінням народжуваності. Загальна цифра прямих демографічних втрат у всьому Радянському Союзі (голод був й у Російській Федерації, Білорусії, Казахстані) оцінюється в 7–8 мільйонів.

Ще нещодавно вони наполягали на цифрі 7–10 мільйонів українців, закатованих "кривавим комуністичним режимом" — ігноруючи докази як науково-раціонального, так й етичного характеру. У 2008 році діаспорна номенклатура зі Світового конгресу українців ухвалила вважати правильною цифру 7–10 мільйонів жертв. У 2016 році конференція місцевих жерців ухвалила "вважати встановленими науково на сьогодні втрати від Голодомору-геноциду 1932–1933 років щонайменше 7 мільйонів — в УРСР і 3 мільйони — за межами УРСР".

Й ось зовсім нещодавно ця ж спільнота розгорнула публічну кампанію під назвою "10,5" — спираючись на нібито "нові дані", вони наполягають на тому, що саме стільки мільйонів українців стали жертвами голоду 1932–1933 років. Утім, зважаючи на все, це не межа, звідти ж можна почути розмови про 15 мільйонів…

Зайдіть на сайт Національного музею Голодомору-геноциду — подивіться. У прямому значенні — "мало не здасться". Нагадаємо, що в 1930 році, напередодні голодної катастрофи, населення України становило трохи менше 30 мільйонів…

Важливо

Твою дивізію. Чи потрібні Україні герої, які присягали Гітлеру?

Усіх, хто висловлює подив або намагається закликати схаменутися, всіх, хто намагається апелювати до здорового глузду чи наукових аргументів, представники цієї спільноти негайно таврують як "агентів Кремля", не гребуючи найвульгарнішими демагогічними прийомами. Вони ж вдаються до "наукових" аргументів, які насправді виявляються погано зверстаними фальсифікаціями та фейками. Нещодавній камінг-аут одного з представників цієї спільноти, котрий образився на те, що його обдурили з грошима, дає цілком очікуваний матеріал для роздумів про цю пекельну кухню.

Не хотілося б впадати в моралізаторство, але неможливо не помітити разючу семантичну та моральну глухоту цих ударників меморіальної ниви.

Свого часу Віктор Ющенко влаштовував публічні прочуханки главам адміністрацій різного рівня, які "не виконали план" з обліку жертв Голодомору. Вимагав правильних цифр від демографів. Доручив СБУ провести слідство, яке зрештою встановило те, що можна було прочитати у шкільному підручнику. Домагався криміналізації "заперечення Голодомору", коли його вже ніхто не заперечував, крім жменьки міських божевільних.

Зараз його клони в тому ж дусі домагаються виконання та перевиконання плану за кількістю жертв, влаштовують потворні хепенінги та скандали, що нагадують бійку на похороні, продукують пропаганду, витриману в найгірших радянських традиціях, спростуючи створену відносно нещодавно традицію — пам'ятання жертв однієї з найстрашніших трагедій в історії України. Дискредитуючи власне ідею гідної пам'яті та вшанування, демонструючи українцям та усьому світу дуже сумний рівень загальної культури.

Усе це відбувається напередодні сумного дня. І це дуже сумно.