Сором без совісті. Чому історія з ДТП Трухіна стала лакмусом для української еліти

Скандальна історія з ДТП депутата від "СН" Трухіна — це більше, ніж історія із прихованням злочину. Цей випадок як лакмусовий папірець виявляє суть і характер політичної культури панівної молодої політичної еліти.

Нам давно і добре знайомий принцип "не спійманий — не злодій". Цей напівпобутовий принцип відображає певну політико-правову культуру, пов'язану з визначенням злочину та покарання, стійкою правовою традицією та нормами громадянського права. "Злодій", злочинець має бути викритий, покараний у судовому порядку і при цьому має право на захист.

Важливо

Як пороблено. Чому в української влади не виходить не красти

І якщо єдиним способом зрушити ситуацію з "мертвої точки" є альтернативна система оголошення факту злочину, дія суспільства "в обхід" заморожених правових процедур?

Для політологів і знавців права тут велике поле для аналізу та висновків про природу та характер політико-правової системи. Вочевидь, що така система немає нічого спільного з процедурами правової держави, а ближче, швидше, до феодального права і станової недоторканності.

Але мене зацікавило ось це "соромно". Сказала це людина, викрита відеофактами свого злочину і спробами уникнути покарання, вчиняючи при цьому і нові злочини (спроба дати хабар, використовувати своє становище, уникнути кримінальної відповідальності).

Що ж це за "соромно" таке, яке стало можливим лише через рік, після широкого розголосу нових фактів, включаючи відеофіксацію поведінки цього пана?

Важливо

Казус Гогілашвілі. Чому українських чиновників не перевіряють на адекватність перед призначенням

Така реакція характерна для "традиційних суспільств", "провінційних культур", громадського устрою, — "культури сорому" у широкому розумінні. На відміну від "культури совісті", міської культури з розвиненішою індивідуальною свідомістю та почуттям особистої відповідальності за вчинки та провини.

Це дивовижна метаморфоза української політики. Молоде, амбітне, яскраве плем'я "Покоління Зе" на перевірку виявилося банальним сільським збродом, яке не здатне саме відповідати ні за сказане, ні за скоєне, і яке визнає свої помилки і навіть злочини, тільки коли відбувається ось такий "розголос". І їм не соромно, їм — "соромно", бо вже не відіпрешся, не сховаєш і не сховаєшся.

Важливо

Дурні та дороги. Чому великі терміни за ДТП не налякають нових Трухіних та Харківських

У минулі часи, коли традиції старого суспільства "культури сорому" були міцнішими за будь-який закон, саме такі механізми "громадського засудження" працювали потужніше будь-якого слідства та арешту. Змащені огорожі, натовпи обурених сусідів-односельців та оголошення на площах працювали гірше за судовий вирок. Може, так і треба з нашим "політичним селом"?

Але все ж таки Україна — не село. І це зберігає надію на інше майбутнє. І на відродження нашої "культури совісті".

Трухіна виключили з партії "СН". Тільки зараз. Колективний сором теж чудова штука. Тільки коли притиснуло…

Першоджерело.