Другий етап війни та початок краху "плану Барбаросса"

Глава офісу президента Андрій Єрмак заявив про початок "другого етапу війни". Йдеться про наступ на Донбасі, який посилився відучора.

Сьогодні вже видно контури стратегії Росії, намічені на поточний рік.

"План Барбаросса" в 21 столітті повинен був складатися з аншлюсу, двох бліцкригів і виглядати так.

Планувався "тритактний" план реанімування "квазіСРСР"

Враховуючи любов московських "геронтіонів" до круглих дат, завершення "багатоходівочки" планувалося до грудня 2022 року, тобто до століття утворення Радянського Союзу.

Аншлюс — поглинання Білорусі шляхом втягування її в спільні агресивні дії ("замазати кров'ю").

Перший бліцкриг — Казахстан.

Для цього на початку цього року було реалізовано спецоперацію за участю керівників казахського силового блоку.

Спрямована вона була проти політичних еліт колишнього президента Назарбаєва як найбільш націоналістичних (латиниця замість кирилиці, зближення з Туреччиною, перегляд історичних наративів, поступове витіснення російської мови з офіційної сфери тощо).

Заворушення у країні були спровоковані лінією внутрішніх кланових суперечностей.

Але весь процес "денурсултанізації" Казахстану ніби йшов повз чинного президента Токаєва ("мовляв, ми не проти тебе особисто").

Як наслідок — введення в країну військ ОДКБ, переважно з РФ та Білорусі.

На кінець січня 2022 року багато хто був переконаний, що Казахстан найближчим часом стане третім учасником Союзної держави РФ та Білорусі, вийде з неформальної інтеграції з тюркським союзом, поверне кирилицю та колишні історичні наративи.

Другий бліцкриг планувався в Україні — швидке захоплення Києва та зміна влади на лояльну до РФ.

Потім узаконення окупації Криму, Причорномор'я та Приазов'я, квазіутворень ЛДНР, "денацифікація" і "демілітаризація".

Як наслідок — розкол країни та закріплення його розміщенням російських військ десь по лінії Збруча.

У грудні 2022 року ніщо не мало за задумом авторів плану перешкодити створенню нової Союзної держави у складі РФ, Білорусі, Казахстану й України.

Саме цей формат нової інтеграції витав у мріях Солженіцина, який був противником СРСР, але шкодував про неможливість відродити новий союз у складі згаданих вище чотирьох держав.

Саме ідеї Солженіцина вплинули на доктринальні переконання Путіна.

Прочитайте, наприклад, цю цитату:

"НАТО методично та наполегливо розвиває свій військовий апарат — на схід Європи та в континентальне охоплення Росії з півдня.

Тут і відкрита матеріальна й ідеологічна підтримка "кольорових" революцій, і парадоксальне впровадження Північноатлантичних інтересів у Центральну Азію.

Усе це не залишає сумнівів, що готується повне оточення Росії, а потім втрата нею суверенітету" .

Це не уривок із чергового виступу Путіна, а фрагмент інтерв'ю Солженіцина у 2006 році, за один рік до "мюнхенської промови" російського президента.

Перший такт "плану Барбаросса" у вигляді повзучого аншлюсу Білорусі пройшов гладко.

Другий — у вигляді військового бліцкригу в Казахстані — також. Навчання з окупації країни силами ОДКБ за 24 години пройшли успішно.

Але Україна зірвала третій такт (робочий цикл) плану щодо реінкарнації СРСР.

Бліцкриг у Києві провалився.

Українська влада не пішла ні на капітуляцію, ні на сепаратні переговори.

Росії довелося показати справжню суть "ввічливих зелених чоловічків".

Та так завзято, що позиція Казахстану змінилася на діаметрально протилежну: казахи заявили про свою підтримку України, посилили дрейф у бік Китаю і замість РФ як балансира китайського впливу відновили свою інтеграцію до тюркського союзу, орієнтуючись на Туреччину, Азербайджан, Узбекистан, Туркменістан.

А також готуючись знімати "нафтові вершки" від співпраці із Заходом.

Росія думала налякати Казахстан швидкою окупацією України, але тепер лише налякала своїм сусідством, від якого в Нурсултані рятуватимуться в Пекіні й Анкарі.

І замість Казахстану в Союзну державу доведеться приймати уламки у вигляді ПМР, Південної Осетії, Абхазії і так званої "ЛДНР".

План "А" в Росії внаслідок героїчного опору України не вдався.

"Гарний" СРСР не виходить, треба ліпити "горбатий".

Й РФ переходить до плану "Б" — спроби здійснити максимальну окупацію українських територій на південному сході нашої країни: Херсонська, Донецька, Луганська, Харківська та Запорізька області.

Мета — створення "іншої України" як "спадкоємиці УРСР".

Москва відчайдушно рятуватиме "проєкт — грудень 2022" і створюватиме "іншу Україну", щоб зберегти концепцію підписання троїстого союзу.

Й Україна як суверенна держава, єдина, хто може протистояти цьому плану.

Чому це критично важливо?

Якщо концепція створення "квазіСРСР" у грудні 2022 року завершиться пшиком, у Москві створюватимуть новий наратив про "виконані завдання спецоперації в Україні" та про те, "що ця зруйнована країна нам уже не потрібна".

На мою думку, шанси на продовження активних бойових дій, починаючи із жовтня поточного року, — мінімальні.

Адже для фарсу у вигляді "нового союзного договору" потрібно встигнути на окупованих територіях змахнути попіл із руїн та провести "ідеологічне" перепрошивання свідомості електорату під новий формат цілей і завдань.

Чому саме осінь 2022 року може стати точкою згасання війни?

Крім фактора круглих дат (100 років із дня утворення СРСР), є ще й фактор кризи, що насувається.

У листопаді-грудні Росія увійде в кризове піке: падіння ВВП на 10-15% і доходів населення на 20-30%.

Адже ідеологічно, РФ — це Панем із "Голодних ігор", що складається з дистриктів — суб'єктів федерації.

Народу потрібні видовища для відволікання кризи.

У 2014-2015 головною дійовою особою "Голодних ігор" був Крим. У грудні 2022 року — має стати новий СРСР.

Створення "іншої України" несе для нас довгострокові ризики, коли РФ за якийсь час знову захоче зобразити "громадянський конфлікт" в Україні.

Спроби Росії провести мобілізацію на окупованих територіях України є лише частиною цього підлого плану.

Але якщо нашій армії вдасться утримати ворога на лінії розмежування — російський проєкт створення "іншої України" провалиться.

Доведеться брати в "новий СРСР" лише уламки у вигляді так званої ЛДНР і робитиме тривалу паузу в спробах нової агресії проти України.

Таку паузу свого часу отримала Чечня у серпні 1996 року у вигляді хасавюртівських угод.

У серпні 1999 року розпочалася друга чеченська війна.

Але тоді Чечня не скористалася історичним шансом для зміцнення державності, а проти РФ ніхто не запроваджував санкції.

Наша нинішня стратегія має полягати в руйнуванні плану РФ з окупації низки областей і максимальному використанні історичної паузи (з осені 2022 року) для зміцнення економіки та інтеграції в ЄС.

А західні санкції проти РФ зроблять свою справу і через 2-3 роки Росія вже не матиме навіть нинішнього потенціалу для агресії.

Швидше за все, імперія перейде до спроб утримання захопленого та її здатність до розширення буде прагнути до нуля.

Цей допис для тих, хто почав втрачати надію, думаючи, що на нас чекає нескінченний жах війни.

Сучасна течія часу істотно прискорилася порівняно з минулим століттям.

Україна вже зірвала два цикли "плану Барбаросса", зірве і третій.

Ми, суспільство та представники влади, часто говоримо: "віримо у ЗСУ".

І сьогодні цей заклик наповнюється новим змістом.

У ці важкі часи наш символ віри укладений у вічній трійці, що складається з віри, надії та любові.

Сподіваємось на перемогу, любимо свою землю і віримо у свою армію.

Сьогодні наша армія — це земне воїнство, яке виконує роботу небесного воїнства.

Вона зупиняє легіони зла та руйнує плани сатани.