Штабні щури. Чому тим, хто воює на нулі, не платять бойові 100 тисяч

Якось побачила допис у фейсбуці: "А хтось рахував скільки коштує служба солдату?" Дуже правильна постановка питання, але хочу продовжити: "А хтось рахував скільки коштує служба офіцеру?"

Розкажу. Тільки на ремонт авто, шини і паливо за рік для взводу пішло понад пів мільйона грн. Паливо завжди власним коштом. Хіба що, коли були при танковій ті давали лише 80 літрів дизелю в місяць. Інколи взвод скидається, але основна вага латати фінансові діри лежить на командирі — моя зарплатна картка завжди пуста. І це при тому, що мені підкидають на війну з усіх моїх попередніх робіт, але зразу все улітає разом із моєю військовою платнею.

Але образливо до чортиків, коли при такій постановці питання мій взвод і я особисто отримали бойові лише за три з половиною місяці, ой, помилилася за 4 з половиною. Але це мізер порівняно з тим, що ми на нулі вже скоро рік. За лютий-березень — оборону Києва ми бойові не отримали. З вересня знов не отримуємо. Всі довідки я роблю, а це досить важко, якщо ти доданий підрозділ, а особливо, коли тебе перекидають з батальйону в батальйон, а командирів, які повинні підписати, відправляють на Бахмут. Вже 9 таких вимучених мною довідок лежить у штабі моєї любої бригади… І нічого.

А особливо образливо до чортиків, коли розумієш, що так відбувається зокрема через ставлення до мене особисто. Чомусь до нас, майданівських депутатів, особливе ставлення…

Для них, святий принцип принизити: не заплатити бойові, не надати вчасно документи, зробити якісь гадості в штатці. Наприклад, в штат мого взводу записали 200-тих і я не можу доукомплектуватися.

Але знов таки розумію, що не лише справа в мені. Інші тилові штаби інших бригад переконана теж з максимальною зневагою ставляться до військових, що на нулі. Може тому, що тилові пацюки реабілітуються у власних очах, коли принижують тих, хто воює. Мовляв, ми кручє.

Як я ненавиджу приниження. Гідність найбільше щастя. Добре, що на нулі можна обуритися, і зразу забути про штаб, бо бойова робота вимагає всієї уваги. Тому на фронті мені добре. Тут гідне життя, тут повага і справжність. Тут на нулі, ми всі однієї крові, і не терпимо приниження. І штабних пацюків тут не має. Хіба це не щастя? А їм, щоб пір'я в роті поросло...

Джерело

Важливо

Про що мовчать у єдиних новинах і чому нам не обійтися без нової мобілізації