Відхід із Бахмута. Навіщо утримують місто і яке рішення ухвалить Залужний

Військово-тактичного генія для того, щоб угробити живу силу та техніку в котлі не потрібно. Ми це знаємо з радянських часів: наказ Сталіна №227 "Ні кроку назад!" та загороджувальні загони НКВС за спиною червоноармійців. А чому "ні кроку"? У чому сенс цієї самопожертви?

Рабськи покірним мобілізованим із недоімперії такі питання категорично заборонені, їх женуть на наші позиції, як отару на бійню. А українські воїни діють свідомо, вони мають знати свій маневр і бойове завдання. І не повинні гинути марно та безглуздо. Та й українське суспільство не погодиться з такими втратами.

Тому коли в районі Бахмута відбувалося обнулення наступального потенціалу недоімперії і виграш часу для підготовки резервів, то героїзм його захисників було виправдано. Але це завдання вже вирішено, наші оборонні позиції здебільшого зруйновані, і доцільно відходити за річку Бахмутку на новий рубіж, зберігаючи сили для подальших бойових дій.

На перебіг військової кампанії залишення Бахмута після майже року його оборони не вплине. Все це марення, що сімдесятитисячний райцентр ніби є Сталінградом цієї війни, підходить лише для малограмотних росіян. Під час Другої світової взяття Сталінграда забезпечувало німецьким фашистам вихід до нафтових родовищ Азербайджану та перерізання Волги — однієї з основних транспортних артерій СРСР.

А Бахмут нічого не прикриває. Його захист разом з обороною Соледара, Вугледара та інших фортець дозволив зупинити наступальні потуги недоімперії та нейтралізувати її, мабуть, нині найбоєздатніший підрозділ — ПВК "Вагнер".

У Бахмуті в соляних шахтах були склади озброєння. Але це була стрілецька зброя радянських часів. Усе працездатне звідти давно вивезено. На території одного з промислових бахмутських підприємств були склади сучасних боєприпасів. Але, гадаю, вони вже вичерпані у боях.

Під час залишення Бахмута Україна не залишиться без солі. Як не залишилася без бензину та дизеля з початком воєнних дій і як не залишилася без світла та тепла після атак на критичну інфраструктуру. Тим паче, що виробництво солі там зупинено пів року тому.

Докладати надзусилля для оборони Бахмута особисто я нічого не бачу. При цьому, якщо наше військове командування (саме військове, а не політичне!) має міркування та можливості для продовження оборони при мінімізації втрат, то йому, зрозуміло, видніше.

До речі, вже з'явилися міркування, що дивна партизанщина у Брянській області й виникла саме для того, щоб відвернути увагу від потенційного відходу з Бахмута. Я так не думаю. Тому що ЗСУ без жодного інформаційного туману відходили, наприклад, із Сєвєродонецька та Лисичанська, і жодних потрясінь обуреної громадськості це не викликало. Тому що ми маємо довіру професіоналізму військових, які роблять те, що повинні.

Війна — це суцільний переможний марш колон під розгорнутими прапорами. Головне, на що ми очікуємо — підготовленого наступу ЗСУ навесні-влітку. А бої тактичного значення за всієї їхньої напруженості є лише епізодом масштабної військової кампанії. Як кажуть, курчат восени рахують. Так воно й буде. Такий наш український шлях. Шлях до перемоги.

Джерело

Важливо

Моя головна солдатська справа — зачиняти й відчиняти ворота. На фронт, де я потрібна, мене не пускають