Великодній захват. Магазинна паска ніколи не замінить ту, яку ви зробите вдома

Нащо я печу паску?

Справді, раніше пекли і з нагоди свята, це ясно, і навіть члени партії, але й не було такого калейдоскопа пасок на всі гаманці, смаки, розміри, стилі, гастроорієтацію, як зараз — то й пекли.

Я якраз тоді, коли не було пасок покупних, і не пекла.

Хоча у радянські часи під час Великодня сором’язливо продавали у хлібних магазинах характерні вироби з назвою, щоб ніхто не здогадався — 'Кекс праздничньій‘ чи 'Кекс весенний', чи 'Кекс майский', як точно, я забула.

(Але всі здогадувалися, і був цей кекс такої форми, як треба.)

В дитинстві та юності паски пекли мама й бабуся.

Мені довіряли хіба що сидіти на кухні і часом виконувати різні дрібні доручення. При цьому все було, як у всіх — закрий двері, не гупай дверима, зроби тихіше радіо, не тряси стіл, збий яйця, подай миску, не кричи, словом, всі головні інгредієнти для паски мали бути ідеальними.

Цей ритуал дуже умовний, бо я вже сто разів перевіряла — ніяке гупання чи двері не впливають на підйом тіста.

Але ритуали тим цінні, що через них всі покоління можуть оце сидіти ввечері і пригадувати, як воно колись було.

Ці паски мені не забути ніколи.

Мама в хусточці, зав‘язаній назад, бабуся у хусточці, зав‘язаній під підборіддям, чотири з хвостиком квадратних метрів кухні, де невідомо яким чином поміщалися між меблями, столом і духовкою ми троє, купа мисок, каструль, борошно, яйця, кухонні інструменти, здорова миска з опарою, завжди десь губилася марля в олії чи маслі для змащування пасок, чисті використані баночки з-під розчинної індійської кави (це були круті формочки для маленьких пасок), пара старих каструль без ручок для великих пасок і ще купа всього.

Тоді паски ніяким білком не прикрашали.

Мама вирізала з тіста красиві хрести, гілки і навіть якісь орнаменти.

Вже готові паски змащували жиром і вони дуже красиво блищали.

Найбільше я любила час, поки в духовці пеклися паски.

Тоді ми втрьох, поки чекали, співали.

У мами був дуже красивий альт, бабуся виводила, як би зараз сказали, колоратурним сопрано, а я намагалася втрапити між ними. Як була другим сопрано, так і до сьогодні.

І саме через це я печу паски.

Я щороку беруся за святкове тісто, яке не завжди ідеально вдається. Та й пекти я, щоб аж сильно любила — так не дуже.

І часто буває, що саме на час пасок причепиться якась недуга — бо ж весна, віруси.

Та й згадували, що зараз можна купити які хочеш паски.

Але я, як якась мала дитина, щоразу, як вже ставлю паски в духовку, коли йде хвилями оцей фантастичний дух по хаті, вперто починаю чекати, щоб почути, як ми гарно втрьох співаємо — бабуся, мама і я.

Але я не співаю коло пасок, та й чого б я співала сама у хаті? Мами й бабусі давно нема, у квартирі лише тиша і запах тіста.

Я довго реву, аж печуть очі, потім мию столи, де готувала паски і просто чекаю, коли вони спечуться.

Потім все доводжу до пуття, паски прикрашаю збитим білком і посипкою. Бо такі хрести і гілочки, як мама, не вмію. Колись пробувала — вийшла комедія, а не орнамент.

Я щоразу кажу, коли трохи втомилася, що наступний рік не буду пекти пасок, можна ж купити, яку хочеш.

Але ж знаю, що все одно буду пекти.

Щоб знову чекати почути, як ми гарно втрьох співаємо…

Джерело.

Важливо

Великдень 2023. Що має бути у великодньому кошику, а чого треба уникати